Основна тканина (паренхіма)
Вона створює основу органів і заповнює простір між провідними тканинами.
Основні тканини
Хлоренхіма:
Стовбчаста або палісадна – щільна складається з видовжених, розташованих перпендикулярно до поверхні листка клітин з великою кількістю хлоропластів, що забезпечують інтенсивний фотосинтез.
Губчаста або пухка – складається з видовжених, овальних чи лопатевих клітин і розвинутої системи міжклітинників (для активного газообміну і транспірації)
Складчаста складає мезофіл голкоподібних, вузько ланцетних листків деяких видів хвойних і квіткових рослин. оболонки клітин мають внутрішні складки, уздовж яких розміщені хлоропласти. Це збільшує асиміляційну поверхню при незначному об’єму мезофілу.
Водозапасаюча паренхіма накопичує і утримує воду. Характерна для надземних органів гідрофітів і сукулентів (кактусові, молочайні, лілійні), у підземних органах найчастіше відсутня. Клітини великі, тонкостінні, у центрі знаходиться вакуоля з водою.
Покривна тканина
Функції покривних тканин − захист органів від випаровування, висихання, охолодження, пошкоджень, забезпечують газообмін (продихові клітини) і всмоктування води (кореневі волоски).
Покривні тканини
первинна – епідерма
вторинна – перидерма
третинна – кірка
До тканин, які виконують покривну і всисну функцію належать епіблема і веламен, захисну і водонакопичувальну функцію – екзодерма і гіподерма.
Епідерміс, епідерма, шкірочка – комплексна, поліфункціональна тканина, що вкриває первинне тіло рослини зовні та вистеляє зсередини зав’язь, оплодень, насінну шкірку. Первинна складна тканина, яка покриває надземну частину рослини на першому році життя, а також листя, яке не опадає на зиму. Функцію захисту і транспірації забезпечують базисні клітини з кутикулою і безкольоровими лейкопластами, регулюючими світловий потік до фотосинтезуючих тканин.
Прості (покровні) волоски захищають, знижують транспірацію, залозисті трихоми виділяють секрет. За газообмін і транспірацію відповідають продихи.
Продихи епідерми забезпечують транспірацію і газообмін. Наявність клітин – ідіобластів до яких належать:
водоносні бульбашковидні (кукурудза);
секреторні „мирозинові мішки” (гірчиця);
слизові (алтея лікарська, липа серцевидна);
ефіроолійні (лавр благородний, магнолія великоквіткова);
літоцисти з цистолітами (листки кропиви, клюкви, шовковиці);
волокнисті склереїди (кореневище шоломниці байкальської);
макросклереїди (насінна шкірка квасолі);
моторні клітини, які беруть участь у сприйнятті подразнень, у рухах листка (осока, ковила).
Базисні епідермальні клітини живі, щільно зімкнені з центральною вакуолею, заповненною клітинним соком, який нерідко містить пігменти антоціан (пелюстки волошки синьої, оплодень смородини чорної, винограду, брусниці, листи традексанції зебрини) антофеїн, антихлор (віночок льонка звичайного),гесперидин (оплодень апельсину).
Продих або дихальце є головним компонентом продихового апарату, або комплексу, який забезпечує газообмін і транспірацію.
Продиховий апарат включає 2, інколи 4 замикаючі клітини, вузький отвір між ними – продихову щілину, а також прилеглі до замикаючих клітин епідермальні клітини чи спеціалізовані безпродихові або побічні клітини.
Морфологічні типи продихів
Аномоцитний – клітини навколо замикаючих клітин не розрізняються від базисних.
Анізоцитний – побічних клітин три, одна з яких менша.
Парацитний – побічних клітин дві або чотири, їх повздовжні осі паралельні продиховій цілині.
Діацитний – побічних клітин дві, їх сумісні стінки перпендикулярні продиховій щілині.
Тетрацитний – дві побічні клітини латеральні, дві термінальні.
Гексацитний – клітин шість.
Енциклоцитний – чотири і більше побічних клітин розташованих вузьким кільцем.
Трихоми – спеціалізовані виступи та вирости клітин епідерми: волоски, залозки, емергенці.
Клітини, які оточують основу трихом, зазвичай відрізняються від базисних епідермальних і часто утворюють розетку занурену в епідерму чи пеіднесену над нею.
Емергенці – формуються за участю епідермальних клітин (лусочки хмелю, шипи стебел і листків шипшини, агрусу, малини, плодів гіркокаштану, дурману; чіпкі щетинки плодів моркви, череди).
Емергенці кропиви – жалкі волоски мають високу багатоклітинну підставку, в яку занурена основа ампулоподфбної живої клітини з малою головкою. До складу клітинного соку входять мурашина кислота, гістамін, ацетил холін, токсини, ферменти. Клітинна оболонка мінералізована вапном і кремнеземом. При дотику головка легко обламується, гострі краї втикаються в шкіру і відчувається печія.
За функціями трихоми поділяють на покривні і залозисті.
Покривні трихоми (сосочковидні виступи, пельтатні волоски) захищають надземні частини.
Прості (покривні) волоски варіабельні за формою, розмірами, кількістю клітин, їх розташуванням ( одно- чи багатоярусні, нерозгалуджені чи залозисті).
Волоски насіння бавовнику складається тільки з одної клітини, бувають довгі – волокнинки та короткі – пушок.
Лусочки або пельтатні волоски мають горзонтально сплющене тіло, що кріпиться за допомогою ніжки, стебельця або безпосередньо своєю основою.
Характер опушення:
шовковисте (волоски тонкі, прямі, довгі, притиснуті до поверхні);
бархатисте 9волоски сосочковидні м’які);
волохаті (волоски густі, звивисті, сплутані);
повстисте (опушення дуже густе, волоски розгалужені чи пірчасті);
шерстисте (волоски короткі, товстостінні, шорсткі);
війчасте (волоски м’які, короткі, розташовані по краю листковидних частин).
Залозисті трихоми ( волоски, залозки, лусочки) належать до екзогенних секреторних утворень, захищають органи та виділяють секрети – ефірні олії, смоли, бальзами, слиз. Складаються з одно чи багатоклітинної живої чи мертвої головки певної форми і розмірів. Накопичений секрет потупово виділяється під кутикулу, яка потім розривається.
Епіблема – покривна і всисна тканина поглинальної зони кореня складається з клітин, які утворюють кореневі волоски (трихобласти) і клітин, що їх не утворюють (атрихобластів).
Веламен – особлива багатошарова поглинальна, часто фотосинтезуюча тканина, яка утворюється із протодерми на коренях рослин епіфітів. Забезпечує захист від механічних ушкоджень та втрати води.
Екзодерма – одношарова, рідше багатошарова периферійна тканини первинної кори кореня.
В зоні проведення виконує покривно-захисну функцію, а в зоні всмоктування розташована під епіблемою, запасає воду, укріплює корінь.
Гіподерма – одношарова, рідше багатошарова субепідермальна тканина стебел, коренів, хвої, яка виконує покривно-захисну і водозапасаючу функції.
Перидерма – вторинна комплексна покривна тканина. Утворюється під епідермою або корою у кінці першого року життя.
Включає твірну тканину фелоген або пробковий (корковий) камбій і похідні фелогену – пробку або корок і фелодерму.
Водо- і газообмін забезпечують сочевички.
Корок або фелема – багатошарова, мертва, щільна водо- і газонепроникна тканина.
Фелодерма – одно чи багатошарова жива паренхімна тканина.
Він може утворюватися із субепідермальних клітин чи глибших шарів корової паренхіми, тоді цілком або частково зберігаються тканини первинної кори.
Якщо фелоген виникає з перициклу під ендодермою, то з появою корка відбувається відторгнення всієї первинної кори.
В процесі формування перидерми під продихами епідерми з фелогену утворюються сочевички, які функціонують протягом певного вегетаційного періоду, а на зиму закриваються шаром корка, утвореного восени фелогеном.
Кірка або ритидом, вважається вторинною або третинною покривною тканиною, оскільки утворюється на стовбурах дерев на 8 – 30 роках життя рослин у результаті бгаторазового закладання і діяльності фелогену. Кірка – сукупність декількох перидерм і розміщених між ними тканин кори.
Кірка пробкового дуба складається цілком з корка. У залежності від характеру закладання фелогену розрізняють кірку лускату, коли шари фелогену розташовуються під кутом один до одного (виноград, евкаліпт, кипарис, вишня) і кірку кільцевату, коли шари фелогену розміщені кільцями (береза). Водо- і газообмін забезпечують тріщини.