Провідні пучки

В рослинних органах ксилема і флоема супроводжують одна одну, формуючи провідні або судинно-волокнисті пучки.

Закриті – утворені прокамбієм, не мають камбію, закриті, не здатні до поповнення і збільшення.

Відкриті – пучки з камбієм, можуть збільшуватися і поповнюватися в розмірах.

Колатеральні пучки - флоема і ксилема розташована бік у бік на одному радіусі.В осьових органах флоема займає зовнішню частину пучка, ксилема внутрішню: в листках – флоема обернена до верхньої епідерми, а флоема до нижньої. Колатеральні пучки можуть бути закритими (односім’ядольні, деякі двосім’ядольні) та відкритими (двосім’ядольні).

Біколатеральні пучки відкриті з двома ділянками флоеми – внутрішньої і зовнішньої. Камбій знаходиться між зовнішньою флоемою і ксилемою. Характерні для представників родини гарбузових, пасльонових.

Концентричні пучки закриті, бувають центрофлоемними (амфівазальними), якщо ксилема оточує флоему (односім’ядольні рослини) і центроксилемними (амфікребральними), якщо флоема оточує ксилему (папороті, щитник).

Радіальні пучки закриті, флоема і ксилема чергуються по радіусах. Радіальні поліархні (багатопроменеві) пучки характерні для коренів односім’ядольних, а 2 – 6 променеві для зони всмоктування двосім’ядольних.

Покривні тканини.

Первинні – епідерма, епіблема (ризодерма), веламен.

Вторинні – перидерма – складається з фелогену та його похідних фелеми і фелодерми.

Третинні – кірка – сукупність перидерм.

а) кільчата

б) луската

Клітини епідерми мають різну будову:

• У однодольних – клітини витягнуті в довжину.

• У дводольних – мають звивисті бокові стінки, за допомогою яких проходить з’єднання клітин між собою. Стінки клітин епідерми мають нерівномірне потовщення. Найбільш сильно потовщені зовнішні стінки. Зовнішня поверхня може бути просочене жироподібною речовиною кутином, який утворює плівку кутикули.

Трихоми або волоски.

1. Прості, або криючі.

   1. Ретортовидні

   2. З бородавчатою кутикулою

   3. Т – подібний (полин)

   4. Пельтатні

   5. Дворогі

   6. Зірчасті

   7. Галузисті

   8. Крючковидні

   9. Пучкові

2. Залозисті, або головчасті складаються з одноклітинної або багатоклітинної ніжки, на кінці волоска знаходиться одноклітинна або багатоклітинна голівка.

На епідермі грициків Capsullapusepastoris зустрічаються одноклітинні волоски трьох типів: конічні з широкою основою і вузьким загостреним кінцем; другі – вилчасті або двокінцеві; треті – розгалужені. Волоски насіння бавовника – одноклітинні; бувають довгі – волокнинки та короткі – пушок. Сосочки характерні для пелюсток, м’яких та бархатистих листків.

Ефірно – олійні залозки

1. Дворядні в 3-4 ряди, характерні для родиниAsteraceae.

2. З радіально – розташованими 8-12 клітинами,залозки характерні для родини Lamiaceae.

Емергенці.

1. Пекучі волоски кропиви складаються з підставки, ретортовидної ампулки, що містить мурашину кислоту, токсини, гістамін, ацетилхолін та мінералізованої головки.

2. Емергенці формуються за участю субепідермальних клітин (лусочки хмелю, шипи стебел і листків малини, аґрусу, плодів гіркокаштану, дурману).

Продихи.

Продихи – щілевидні отвори в епідермі, які з обох сторін обмежені двома клітинами бобовидної форми. Ці клітини містять хлоропласти. До них прилягають інші клітини, які називаються навколопродиховими, між ними – продихова щілина. Відносно поверхні органа продихи можуть знаходитись нарівні з епідермальними клітинами (мезофіти) бути піднесеними (перець), зануреними (півники), схованими у спеціальних заглибленнях з волосками – криптах.

Продих або дихальце є головним компонентом продихового апарату, або комплексу, який забезпечує газообмін і транспірацію.

Продиховий апарат включає 2, інколи 4 замикаючі клітини, вузький отвір між ними – продихову щілину, а також прилеглі до замикаючих клітин епідермальні клітини чи спеціалізовані безпродихові або побічні клітини.

Продихи епідерми забезпечують транспірацію і газообмін. Наявність клітин – ідіобластів до яких належать:

• водоносні бульбашковидні (кукурудза);

• секреторні „мирозинові мішки” (гірчиця);

• слизові (алтея лікарська, липа серцевидна);

• ефіроолійні (лавр благородний, магнолія великоквіткова);

• літоцисти з цистолітами (листки кропиви, клюкви, шовковиці);

• волокнисті склереїди (кореневище шоломниці байкальської);

• макросклереїди (насінна шкірка квасолі);

• моторні клітини, які беруть участь у сприйнятті подразнень, у рухах листка (осока, ковила).

Базисні епідермальні клітини живі, щільно зімкнені з центральною вакуолею, заповненною клітинним соком, який нерідко містить пігменти антоціан (пелюстки волошки синьої, оплодень смородини чорної, винограду, брусниці, листи традексанції зебрини) антофеїн, антихлор (віночок льонка звичайного),гесперидин (оплодень апельсину).

Морфологічні типи продихів

Аномоцитний(рівнокомірковий) – клітини навколо замикаючих клітин не розрізняються від базисних.

Анізоцитний(нерівнокомірковий)– побічних клітин три, одна з яких менша.

Парацитний – побічних клітин дві або чотири, їх повздовжні осі паралельні продиховій цілині.

Діацитний – побічних клітин дві, їх сумісні стінки перпендикулярні продиховій щілині.

Тетрацитний – дві побічні клітини латеральні, дві термінальні.

Гексацитний – клітин шість.

Енциклоцитний – чотири і більше побічних клітин розташованих вузьким кільцем.

Ставроцитний – розміщені навхрест.

Актиноцитний – розташовані по радіусу.

Епіблема – покривна і всисна тканина поглинальної зони кореня складається з клітин, які утворюють кореневі волоски (трихобласти) і клітин, що їх не утворюють (атрихобластів).

Веламен – особлива багатошарова поглинальна, часто фотосинтезуюча тканина, яка утворюється із протодерми на коренях рослин епіфітів. Забезпечує захист від механічних ушкоджень та втрати води.

Екзодерма – одношарова, рідше багатошарова периферійна тканини первинної кори кореня.

В зоні проведення виконує покривно-захисну функцію, а в зоні всмоктування розташована під епіблемою, запасає воду, укріплює корінь.

Гіподерма – одношарова, рідше багатошарова субепідермальна тканина стебел, коренів, хвої, яка виконує покривно-захисну і водозапасаючу функції.

Перидерма – вторинна комплексна покривна тканина. Утворюється під епідермою або корою у кінці першого року життя.

Включає твірну тканину фелоген або пробковий (корковий) камбій і похідні фелогену – пробку або корок і фелодерму.

Водо- і газообмін забезпечують сочевички.

Корок або фелема – багатошарова, мертва, щільна водо- і газонепроникна тканина.

Фелодерма – одно чи багатошарова жива паренхімна тканина.

Він може утворюватися із субепідермальних клітин чи глибших шарів корової паренхіми, тоді цілком або частково зберігаються тканини первинної кори.

Якщо фелоген виникає з перициклу під ендодермою, то з появою корка відбувається відторгнення всієї первинної кори.

В процесі формування перидерми під продихами епідерми з фелогену утворюються сочевички, які функціонують протягом певного вегетаційного періоду, а на зиму закриваються шаром корка, утвореного восени фелогеном.

Кірка або ритидом, вважається вторинною або третинною покривною тканиною, оскільки утворюється на стовбурах дерев на 8 – 30 роках життя рослин у результаті баторазового закладання і діяльності фелогену. Кірка – сукупність декількох перидерм і розміщених між ними тканин кори.

Кірка пробкового дуба складається цілком з корка. У залежності від характеру закладання фелогену розрізняють кірку лускату, коли шари фелогену розташовуються під кутом один до одного (виноград, евкаліпт, кипарис, вишня) і кірку кільцевату, коли шари фелогену розміщені кільцями (береза). Водо- і газообмін забезпечують тріщини.