1.3 Особливості проектного менеджменту в соціокультурному середовищі

Культура соціуму зумовлюється історичним минулим і досвідом єднання з іншими культурами. Соціологія культури вивчає систему норм і цінностей, що регулюють поведінку індивідів і соціальних груп. Для сучасної культури характерна поліструктурність, яка зберігає багатоманітні цінності давніх культур попри домінування, а то й витиснення їх новими цінностями.

Тому при розробці й реалізації проекту визначають:

• систему цінностей населення;

• традиції та вірування;

• потреби населення.

Досить часто переоцінка розробниками ступеня позитивного впливу проекту на населення пов'язана з невиправданим дистанціюванням національних завдань від повсякденних інтересів місцевого населення.

Взагалі, можна виділити декілька підходів до обґрунтування феномена соціокультурного середовища.

Одні автори під соціокультурним середовищем розуміють доцільно організоване середовище, що оточує окрему людину або велику кількість людей [12, 38]. Слід зазначити, що даний підхід не враховує того, що людина є суб’єктом діяльності, а соціокультурне середовище являє собою результат її творчої і інтеграційної діяльності. Для того, щоб склалася доцільно організована середа, необхідно визначити основні її компоненти, зв’язки між ними, а також включити в ці зв’язки діяльність самих людей. Тільки в цьому випадку соціокультурне середовище місцевої громади може стати суттєвим чинником її розвитку. При такому розумінні структурною одиницею соціокультурного середовища є культурна або інша установа, а основним механізмом створення цього простору стає взаємодія колективів, які керуються єдиними завданнями, принципами та підходами до розвитку місцевої громади.

Інші дослідники розглядають соціокультурне середовище як частину середовища будь-якого закладу, в якій панує певний сформований тип життя [37, 68]. У цьому випадку взаємодія всіх учасників визначається найчастіше моделлю ідеального способу життя. Цей підхід недооцінює, по-перше, суб’єктну роль самих членів даного структурного об’єднання, а по-друге, взаємодію самої установи з іншими компонентами місцевої середовища.

Залежно від рівня організації виділяються наступні структурні одиниці соціокультурного простору:

• зовнішній соціокультурний простір як певна частина єдиного соціокультурного простору;

• соціокультурний простір певного культурного, освітнього, професійного співтовариства (установи);

• соціокультурний простір малих груп і т.п.

Проектування у соціокультурній сфері є важливою складовою теорії та практики сучасної соціокультурної діяльності. Здатність ефективно управляти соціокультурною сферою та її структурними підрозділами забезпечує найповніше задоволення потреб суспільства. Соціокультурне проектування –це особливий вид управлінської практики у закладах соціокультурної сфери.

Актуальність звертання до даної теми полягає у тому, що якщо раніше функції соціокультурного проектування належали державним інститутам, то тепер дедалі частіше вони переходять до суспільних інститутів, що досить позитивно впливає на розкутість свідомості народу, пов’язаної з істотною активізацією соціокультурної творчості різних категорій і груп населення, розширенням кількості видів і форм творчості, збагаченням спектра культурних ініціатив за рахунок розвитку різного роду суспільних об'єднань, рухів, клубів, асоціацій. Широке використання здобуває підтримка різних ініціатив, яка виражається у вигляді цільових програм загальнонаціонального й локального характеру.

Управління проектами практикувалося з початку виникнення цивілізації. Наприклад, мисливство за дикими тваринами можна розглядати як мисливський проект, а будівництво поселень здійснювалося в формі проекту. Не менш відомими проектами можна вважати будівництво єгипетських пірамід чи Вавилонської вежі, для будівництва яких складався план, який відповідав би сучасному плануванню фаз проекту [25, 22].

Соціокультурне проектування виокремлюється як особливий вид діяльності у другій половині ХХ століття. Причиною цього стало широке використання проектів у комерційній діяльності, що довело свою ефективність в умовах наростаючої конкуренції виробників товарів і послуг. Але в соціокультурній сфері проекти були менш масштабними і здійснювалися у відриві теорії від практики. До цього призвело те, що бізнес-проекти оцінювалися як успішні проекти, виключно за показниками економічної ефективності, а такий підхід мало застосовувався у соціокультурній діяльності [21, 17].

Концепції соціокультурного проектування розвиваються в тісному зв'язку з низкою соціологічних теорій і підходів, з яких виділимо соціальну інженерію і соціальну утопію, антиутопії та дистонії, пошук оптимізації шляхів соціального проектування, об’єкт-орієнтований підхід, проблемно-орієнтований підхід, філософія соціального проектування, проектний підхід.

У країнах з ринковою економікою отримала певне поширення така форма застосування на практиці соціологічного знання, як соціальна інженерія, яку нині визначають як діяльність з проектування, конструювання, створення та оновлення організаційних структур і соціальних інститутів, а також комплекс прикладних методів соціології та інших соціальних дисциплін, які складають інструментарій такої діяльності.

Виокремлення соціокультурного проектування у відносно самостійну сферу діяльності в найбільшій мірі сприяло усвідомлення світовою спільнотою глобальних проблем сучасності, насамперед екологічної проблеми.

Раніше ціннісна природа цілеспрямованих соціальних змін не осмислювалася у зв'язку з конкретними проектними розробками і технологією проектування, це була сфера чистої теорії. Проектній діяльності була властива установка на негайну реалізацію проекту. У ролі ведучих факторів успіху розглядалися швидкість робіт і наявність фінансових, кадрових і матеріально-речовинних ресурсів.

Тепер успіх як досягнення мети став недостатньою характеристикою ефективності проекту. У новій парадигмі мислення увага приділяється не стільки зв'язку цілей проекту та досягнення, скільки самій постановці мети. Тут склалася нова мораль проектування і нова його технологія у виробленні цілей проекту: вони повинні встановлюватися після вивчення наслідків інновації для ціннісного світу, в рамках якого буде реалізовувати проект.

Проектний підхід у соціокультурній сфері формується внаслідок розвитку соціальнокультурної комунікації, яка забезпечила людину знаннями з метою вирішення нагальних соціально-культурних проблем, реальних ресурсних можливостей соціально-культурної сфери. Своєрідність проектного підходу полягає в тому, що пріоритетними в ньому є не статистичні параметри доступності, відвідування закладів культури, забезпечення населення культурними послугами, а ціннісна природа культурних послуг, що споживаються. Проектування як технологія ефективного управління культурним процесом обумовлюється тенденцією посилення соціальних функцій культури, удосконаленням різних підсистем соціокультурного життєзабезпечення людини (рекреації, дозвілля, побутових послуг, самодіяльної творчості, домашнього побуту, охорони природи, культурної екології, суспільно-політичної активності людини). За допомогою проектів вирішуються найрізноманітніші соціокультурні питання: рекреаційне обслуговування в районі, подолання підліткової злочинності, налагодження культурно-дозвіллєвої інфраструктури в місті, зменшення безробіття [49, 108].

Отже, соціокультурне проектування – це специфічна технологія, що представляє собою конструктивну, творчу діяльність, сутність якої полягає в аналізі проблем і виявленні причин їх виникнення,вироблення цілей і задач, що характеризують бажаний стан об'єкта (або сфери проектної діяльності),розробці шляхів і засобів досягнення поставлених цілей [39, 9].

Потенційні можливості проектного підходу у вирішенні соціокультурних проблем полягають у можливості: уявити ідеальну модель функціонування та розвитку певного соціокультурного об’єкта;змалювати реальні та перспективні завдання стосовно досліджуваного об’єкта; визначити механізми досягнення соціокультурних цілей та їх взаємозв’язок; спроектувати новий образ та структуру соціокультурного явища через відповідні програми; порівняти ідеально побудовані зразки розвитку соціокультурного об’єкта з формами та етапами його реального функціонування.

Соціокультурне проектування спирається на досягнення різних наук: соціології, педагогіки,психології, культурології, економіки та ін. Але його основою є творчість. Проектування в соціокультурній сфері – певною мірою творчий процес. Навіть за наявності усіх проектних ознак соціокультурна ініціатива не може досягнути чіткості та відносної незмінності, притаманної технічному проекту.

Соціокультурне проектування класифікується за різними напрямами діяльності. Серед них головними є:

• проектування середовища, спрямоване на формування та удосконалення соціокультурного простору (дозвіллєвого, рекреаційного, соціального, робочого). Об’єктами такого виду проектування є пам’ятки історії та культури, атракціони, парки, виставкові павільйони, заклади культури та мистецтва. Специфікою середовищного проектування є безпосередня єдність життєдіяльності людини та її життєвого середовища;

• проектування виховних програм, метою якого є вирішення педагогічних завдань, соціалізація особистості, підготовка її до нових цінностей, розвиток її індивідуальності та творчих потенцій;

• проектування дозвіллєвих та рекреаційних програм, спрямоване на організацію вільного часу людини, її відпочинку з метою відновлення духовних та фізичних сил;

• проектування побутових послуг, спрямоване на організацію соціокультурного обслуговування. До проектування побутових послуг можна віднести автоматизацію музейних каталогів, комплексне екскурсійне обслуговування, культурно-просвітні та туристичні послуги;

• проектування експозиційних структур, метою якого є збереження, відновлення та популяризація культурних цінностей[62, 89].

Необхідність оволодіння фахівцями основами соціокультурного проектування зумовлена такими чинниками:

• соціокультурне проектування як окрема технологія має широку сферу застосування. Її використовують у професіях соціального, культурологічного, психологічного, педагогічного спрямування. Іхоча кожна з професій має свої предмет, завдання, засоби та методи вирішення, її кінцевим результатом є проект, призначений для практичної реалізації;

• оволодіння логікою та технологією соціокультурного проектування дозволяє ефективно здійснювати аналітичні, управлінські, консультаційні, прогностичні функції;

• проектні технології забезпечують конкурентоздатність спеціаліста соціокультурної сфери на ринку праці.

Отже, для фахівців історичний аспект управління проектами має досить важливе значення, позаяк успішність діяльності фахівця соціокультурної сфери залежить від ступеня оволодіння знаннями, а вивчення соціокультурних процесів є необхідною умовою реального впливу на активізацію та подальший розвиток соціокультурної діяльності, мобілізації її внутрішніх ресурсів, удосконалення механізму саморозвитку, адаптації до ринкових умов, створення системи духовного захисту населення.