
- •15 Фізіологія ендокринної системи сс іі к. «Фізіологія центральних та периферичних ендокринних залоз»
- •Гіпоталамо-гіпофізарна система
- •Щитовидна залоза
- •Паращитовидні залози
- •Підшлункова залоза
- •Наднирники
- •Внутрішньосекреторна функція жіночих статевих залоз
- •Морфо-функціональні особливості чоловічих статевих органів
- •Список використаної літератури:
15 Фізіологія ендокринної системи сс іі к. «Фізіологія центральних та периферичних ендокринних залоз»
До ендокринних залоз, або залоз внутрішньої секреції, належать залози, не мають вивідних проток і виділяють свій секрет (гормони) у міжклітинні щілини, а потім у кров, лімфу або цереброспінальну рідина.
Гормони - це біологічно активні речовини, що надходять безпосередньо в кров і впливають на обмін речовин, ріст, розвиток організму і функцію різних органів і систем.
Ендокринологія - це наука, що вивчає ендокринні залози.
Теоретична ендокринологія вивчає функції і будова ендокринних залоз.
Клінічна ендокринологія вивчає види, прояви, характер перебігу та способи лікування захворювань ендокринних залоз.
Експериментальна ендокринологія вивчає ендокринні залози в умовах гострого і хронічного експерименту.
Регуляція залоз внутрішньої секреції здійснюється складним нейрогуморальним шляхом. Основна роль в цьому належить комплексу гіпофіз-гіпоталамус (частина проміжного мозку). Гіпоталамус надає два види впливу: або по низхідним нервовим шляхам, або через гіпофіз (гуморальний шлях). Найважливішим фактором, що впливає на утворення гормонів, є стан регульованих ними процесів і рівня концентрації тих чи інших речовин у крові.
Фізіологічне значення гормонів проявляється при зміні в крові кількості того чи іншого гормону, тоді і виникають стани:
гіперфункція - підвищений вміст гормону в крові;
нормофункція - нормальний вміст гормонів у крові;
гіпофункція - понижений вміст гормонів у крові.
Гормони можуть надавати свій вплив через нервову систему, а також гуморально, безпосередньо впливаючи на активність органів, тканин і клітин.
Механізм дії гормонів. Гормони не впливають на хід хімічних процесів, що проходять поза клітинами. Вони діють тільки на процеси, що мають місце в клітинах і їх структурах. Клітинні компоненти, які взаємодіють з гормонами, називаються гормональними рецепторами. Процес взаємодії між гормонами і рецепторами називають рецепцією. Клітина, яка має рецептор до даного гормону, є для нього клітиною-мішенню.
Рецептори білкових і пептидних гормонів розташовані в мембрані клітини, рецептори стероїдних гормонів — в розчинній частині цитоплазми. Утворений в цитоплазмі комплекс гормон-рецептор надходить в ядро клітини і діє на генетичний апарат.
Гормони: 1) сприяють проникненню продуктів обміну речовин через клітинні мембрани; 2) активують ферменти в вигинах; 3) регулюють функції генетичного апарата клітинного ядра (на рівні транскрипції); 4) активують у мембрані клітини ключовий в біологічних реакціях фермент аденілатциклазу, яка в присутності іонів магнію переводить АТФ у циклічній аденозинмонофосфат (цАМФ). Роль ЦАМФ як посередника у дії гормонів полягає в активізації клітинних білків шляхом їх фосфорилювання. Циклічний АФМ бере участь в реалізації генетичної інформації.
Стероїдні гормони, діючи на клітину, проходять до ядра, стимулюють утворення РНК, підвищуючи таким чином синтез ферментів, що каталізують який-небудь біологічний процес або синтез білків у процесі росту клітин. Суть впливу гормонів на синтез РНК (і-РНК, р-РНК, т-РНК) в ядрі зводиться до дії на функцію генного оператора. Гормони, знімають гальмівну дію репресора (спеціальної білкової речовини). Завдяки цьому гени починають видавати необхідну інформацію (через і-РНК) для біосинтезу відповідного білка в рибосомах.
Визначальним чинником, що регулює інтенсивність утворення гормонів є стан органів, які ними регулюються. ЗВС функціонують за принципом зворотного зв’язку. Між регуляторами та процесорами, що ними регулюються, існує двобічний зв'язок. Не тільки регулятор діє на регулюючий ним процес, але й зміна останнього впливає на діяльність регулятора.
ФІЗІОЛОГІЧНА РОЛЬ ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ Фізіологічна роль залоз внутрішньої секреції:
1. Гормони беруть участь у регуляції функцій організму. В тваринних організмах є два механізми регуляції - нервовий і ендокринний. Обидва механізми тісно пов'язані між собою і здійснюють єдину нейроендокринну регуляцію. 2. Гормони пристосовують організм до мінливих умов внутрішнього і зовнішнього середовища організму. Наприклад, гіперглікемія (підвищений вміст глюкози в крові) стимулює секрецію інсуліну підшлунковою залозою, це призводить до відновлення рівня глюкози в крові.
3. Гормони відновлюють змінену рівновагу внутрішнього середовища організму. Наприклад, при зниженні рівня глюкози в крові (гіпоглікемія) з мозкового шару надниркових залоз викидається велика кількість адреналіну, який посилює глікогеноліз (перетворення глікогену в глюкозу) в печінці, в результаті чого нормалізується рівень глюкози в крові.
Доля гормонів. Гормони в процесі обміну змінюються функціонально і структурно. Частина гормонів утилізується клітинами організму, інша виводиться у складі сечі. Гормони піддаються інактивації за рахунок з'єднання з білками, освіти сполук з глюкуроновою кислотою, за рахунок активності ферментів печінки, процесів окислення.
2 типи ендокринних залоз:
1) залози зі змішаною функцією, які здійснюють поруч із внутрішньої і зовнішню секрецію (статеві залози і підшлункова залоза)
2) залози, що виконують тільки функцію органів внутрішньої секреції:
гіпофіз, щитовидні і паращитовидні залози, наднирники (коркова і мозкова речовина), тимус і шишковидне тіло (епіфіз).