Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ендокринна система.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
231.42 Кб
Скачать

15 Фізіологія ендокринної системи сс іі к. «Фізіологія центральних та периферичних ендокринних залоз»

До ендокринних залоз, або залоз внутрішньої секреції, належать залози, не мають вивідних проток і виділяють свій секрет (гормони) у міжклітинні щілини, а потім у кров, лімфу або цереброспінальну рідина.

Гормони - це біологічно активні речовини, що надходять безпосередньо в кров і впливають на обмін речовин, ріст, розвиток організму і функцію різних органів і систем.

Ендокринологія - це наука, що вивчає ендокринні залози.

Теоретична ендокринологія вивчає функції і будова ендокринних залоз.

Клінічна ендокринологія вивчає види, прояви, характер перебігу та способи лікування захворювань ендокринних залоз.

Експериментальна ендокринологія вивчає ендокринні залози в умовах гострого і хронічного експерименту.

Регуляція залоз внутрішньої секреції здійснюється складним нейрогуморальним шляхом. Основна роль в цьому належить комплексу гіпофіз-гіпоталамус (частина проміжного мозку). Гіпоталамус надає два види впливу: або по низхідним нервовим шляхам, або через гіпофіз (гуморальний шлях). Найважливішим фактором, що впливає на утворення гормонів, є стан регульованих ними процесів і рівня концентрації тих чи інших речовин у крові.

Фізіологічне значення гормонів проявляється при зміні в крові кількості того чи іншого гормону, тоді і виникають стани:

гіперфункція - підвищений вміст гормону в крові;

нормофункція - нормальний вміст гормонів у крові;

гіпофункція - понижений вміст гормонів у крові.

Гормони можуть надавати свій вплив через нервову систему, а також гуморально, безпосередньо впливаючи на активність органів, тканин і клітин.

Механізм дії гормонів. Гормони не впливають на хід хімічних процесів, що прохо­дять поза клітинами. Вони діють тільки на процеси, що мають місце в клітинах і їх струк­турах. Клітинні компоненти, які взаємодіють з гормонами, називаються гормональними рецепторами. Процес взаємодії між гормонами і рецепторами називають рецепцією. Клі­тина, яка має рецептор до даного гормону, є для нього клітиною-мішенню.

Рецептори білкових і пептидних гормонів розташовані в мембрані клітини, рецеп­тори стероїдних гормонів — в розчинній частині цитоплазми. Утворений в цитоплазмі комплекс гормон-рецептор надходить в ядро клітини і діє на генетичний апарат.

Гормони: 1) сприяють проникненню продуктів обміну речовин через клітинні мембрани; 2) активують ферменти в вигинах; 3) регулюють функції генетичного апарата клі­тинного ядра (на рівні транскрипції); 4) активують у мембрані клітини ключовий в бі­ологічних реакціях фермент аденілатциклазу, яка в присутності іонів магнію переводить АТФ у циклічній аденозинмонофосфат (цАМФ). Роль ЦАМФ як посередника у дії гормо­нів полягає в активізації клітинних білків шляхом їх фосфорилювання. Циклічний АФМ бере участь в реалізації генетичної інформації.

Стероїдні гормони, діючи на клітину, проходять до ядра, стимулюють утворення РНК, підвищуючи таким чином синтез ферментів, що каталізують який-небудь біоло­гічний процес або синтез білків у процесі росту клітин. Суть впливу гормонів на синтез РНК (і-РНК, р-РНК, т-РНК) в ядрі зводиться до дії на функцію генного оператора. Гор­мони, знімають гальмівну дію репресора (спеціальної білкової речовини). Завдяки цьому гени починають видавати необхідну інформацію (через і-РНК) для біосинтезу відповідного білка в рибосомах.

Визначальним чинником, що регулює інтенсивність утворення гормонів є стан органів, які ними регулюються. ЗВС функціонують за принципом зворотного зв’язку. Між регуляторами та процесорами, що ними регулюються, існує двобічний зв'язок. Не тільки регулятор діє на регулюючий ним процес, але й зміна останнього впливає на діяльність регулятора.

ФІЗІОЛОГІЧНА РОЛЬ ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ Фізіологічна роль залоз внутрішньої секреції:

 1. Гормони беруть участь у регуляції функцій організму. В тваринних організмах є два механізми регуляції - нервовий і ендокринний. Обидва механізми тісно пов'язані між собою і здійснюють єдину нейроендокринну регуляцію.  2. Гормони пристосовують організм до мінливих умов внутрішнього і зовнішнього середовища організму. Наприклад, гіперглікемія (підвищений вміст глюкози в крові) стимулює секрецію інсуліну підшлунковою залозою, це призводить до відновлення рівня глюкози в крові.

 3. Гормони відновлюють змінену рівновагу внутрішнього середовища організму. Наприклад, при зниженні рівня глюкози в крові (гіпоглікемія) з мозкового шару надниркових залоз викидається велика кількість адреналіну, який посилює глікогеноліз (перетворення глікогену в глюкозу) в печінці, в результаті чого нормалізується рівень глюкози в крові.

      Доля гормонів. Гормони в процесі обміну змінюються функціонально і структурно. Частина гормонів утилізується клітинами організму, інша виводиться у складі сечі. Гормони піддаються інактивації за рахунок з'єднання з білками, освіти сполук з глюкуроновою кислотою, за рахунок активності ферментів печінки, процесів окислення.

2 типи ендокринних залоз:

1) залози зі змішаною функцією, які здійснюють поруч із внутрішньої і зовнішню секрецію (статеві залози і підшлункова залоза)

2) залози, що виконують тільки функцію органів внутрішньої секреції:

гіпофіз, щитовидні і паращитовидні залози, наднирники (коркова і мозкова речовина), тимус і шишковидне тіло (епіфіз).