9.Формування пізнавальної самостійності учнів на уроках української мови.

 Поняття самостійності тісно пов’язане з поняттям пізнавальної активності, хоч вони і не тотожні. Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність взаємно посилюють одна одну, виступають якісними характеристиками пізнавальної діяльності. Ефективність оволодіння знаннями, уміннями і навичками вища тоді, коли цей процес спрямовується вчителем так, що в ньому залишається місце для доцільної самостійної пізнавальної активності учнів. Учбова самостійність – це здатність, яка проявляється в умінні власними силами, без сторонньої допомоги вирішувати поставлені вчителем чи самими учнями завдання, використовуючи при цьому нові раціональні способи роботи, та в стійкому бажанні і прагненні не лише на вимогу вчителя, а й за власним почином активно брати участь в учбовій роботі, що здійснюється на уроці. Пізнавальна самостійність включає дві сторони: суб’єктивну – мотиваційну (спонукальну) та об’єктивну – володіння узагальненими знаннями, уміннями та навичками. Ці сторони тісно взаємопов’язані і складають органічну єдність. Пильна увага до проблеми активності й пізнавальної самостійності школярів у процесі навчання характерна для всіх періодів розвитку школи. Практичне розв’язання цієї проблеми тісно пов’язане із соціальними завданнями в галузі народної освіти, потребою навчити підростаюче покоління самостійно оволодівати знаннями.  Пізнавальна самостійність школяра – це результат досконалої системи навчання, виховання і розвитку учнів, спрямованої на формування розумової та практичної самостійності, самостійності як якості особистості дитини. Розвитку самостійності школярів сприяє поступове збільшення обсягу самостійних завдань і їх урізноманітнення, застосування творчих робіт у поєднанні з роботами тренувального характеру. Важливим засобом розвитку самостійності кожного учня є диференційоване навчання. Воно забезпечує оптимальні умови для учіння кожного школяра, базується на врахуванні можливостей і труднощів, передбачає подачу саме для нього призначеного завдання. Створення у навчанні умов для розвитку у школярів самостійності є одним з найважливіших засобів міцного засвоєння учнями основ наук.

10. Завдання в системі української мови як засіб керування навчальною діяльністю учнів і дидактичний матеріал до них.

Навчальні цілі уроків української мови подаються учням через зміст навчальних завдань і досягаються в процесі виконання їх. Добір завдань визначається мотивами, змістом, метою і методами навчання. Система завдань є засобом і одночасно способом керування теоретичною та навчально-практичною діяльністю учнів і спрямована на реалізацію комплексу навчально-виховних цілей. Завдання організовують види діяльності, навчальні дії, операції. Завдання виконуються на певному дидактичному матеріалі. Характер завдань, які використовуються вчителем на уроці, зумовлює ефективність навчально-виховної роботи, якість самих уроків рідної мови. Навчальна діяльність може бути ефективною, якщо забезпечується всебічний вплив на школяра, на різні сфери його особистості. Тому завдання повинні бути різноспрямованими, а отже, включати учнів у різні види діяльності. Таким чином, завдання мають комплексний характер. Виконуючи завдання, учні мають засвоїти необхідну інформацію й набути потрібних умінь і навичок. Необхідно, щоб виконання завдань сприяло зміцненню розумових сил школярів, вихованню їх пізнавальних інтересів, розвиткові саморефлексії (аналіз власної навчальної діяльності).. Завдання покликані збагачувати школярів не тільки науковою, але й іншою інформацією, розширювати їх кругозір, забезпечувати різнобічний розвиток. У процесі виконання завдань школярі мають оволодіти способами виконання дій, у них виробляється свідоме ставлення до навчальної інформації, виховуються трудові якості, здатність переборювати труднощі, уміння виконувати різного роду навчальні дії. Завдання відіграють важливу роль у мотиваційному забезпеченні навчальної діяльності учнів, розвиткові їх пізнавальних інтересів. Роль дидактичного матеріалу надзвичайно велика. Дидактичний матеріал уроку сприяє усвідомленому наочному засвоєнню лінгвістичних знань, формуванню мовних і мовленнєвих умінь і навичок. Однак цим значення дидактичного матеріалі не обмежується. Зміст дидактичного матеріалу належить до найбільших чинників естетичного і морального виховання учнів, розвитку у них інтересу до навчання, і, що дуже важливо, розвитку читацьких інтересів школярів. Реалізація функцій навчальних завдань значною мірою залежить від добору дидактичного матеріалу – текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення. Дидактичний матеріал для уроків української мови має бути зразковим в стилістичному відношенні, а якщо це художній текст – яскравим, емоційним, виразним. Добір дидактичного матеріалу здійснюється відповідно до вікових особливостей учнів, теми, що вивчається – текст має бути насиченим мовними одиницями, що вивчаються на уроці. У практиці роботи школи стало загальноприйнятим використовувати на уроках багатий, цікавий і різноманітний дидактичний матеріал. Проте досить часто на уроках спостерігається розбіжність між великою кількістю дидактичного матеріалу, багатством його змісту і кількістю цілей, які на ньому реалізуються. Необхідність комплексного досягнення навчальних цілей з метою оптимізації уроку вимагає системного підходу як до відбору, так і використання дидактичного матеріалу. Тому слід виходити з того, що дидактичний матеріал, який використовується у навчальних завданнях, є не тільки засобом пізнання й формування умінь і навичок, але й засобом розвивального і виховного впливу на учнів.