27.Формування в учнів поняття про мовлення, мовленнєву діяльність, її різні види.Основні види мовленнєвої діяльності і мовленнєвих умінь .

У сучасній лінгвістиці поняття мовлення розглядається у протиставленні поняттю мови. Мовлення – послідовність знаків мови, побудована за її законами та з її матеріалу й у відповідності з вимогами вираженого конкретного змісту. Компонентами мовленнєвої діяльності є мотив, мета, зміст, мовленнєві дії, результат, контроль. Мотив – це те, що спонукає мовця до мовленнєвої дії,до сприйняття чи продукування висловлювання. Мета мовлення – це те, чого мовець хоче досягти сприйняттям чи продукуванням висловлювання. Мотив і мета зумовлюють зміст висловлювання, тобто тему,те, про що йдеться і осн думку, те для чого говориться чи пишеться. Вираження змісту певним способом за допомогою мовних засобів є мовленнєвим актом, який становить сукупність мовленнєвих дій і способів виконаання їх. Організаційним чинником мовленнєвої дії є мовленнєва ситуація. У навчальному процесі має моделюватися реальна мовленнєва ситуація, яка проектується вчителем, а потім подається учням як зразок або як одна з можливих у рольовій грі, що імітує реальну ситуацію мовлення. Готуючись до висловлювання учень повинен:

• визначити ситуацію мовлення;

• намітити план висловлювання;

• реалізувати програму мовлення в мовленнєвому коді;здійснити самоконтроль. Відповідно до сучасних даних лінгвістики та психології, основними видами мовленнєвої ді-ті є слухання, читання, говоріння й письмо. Навчання цих видів мовленнєвої діяльності найбільшою мірою відображає практичну спрямованість курсу укр.. мови в суч школі. Указані види мовленнєвої ді-ті можуть бути об’єднані на 2 засадах- форма спілкування і характер спрямованості мовленнєвої дії. Слухання та говоріння реалізують усну форму спілкування, читання та письмо – письмову. За спрямованістю здійснення людиною дії на прийом або видачу словесного повідомлення види мовленнєвого спілкування визначаються як рецептивні і продуктивні.

Згідно з видами мовленнєвої діяльності у школярів формуються 4 осн види мовленнєвих умінь : слухати, читати, говорити і писати

28.Засвоєння учнями поняття про усне і писемне мовлення, ознаки і властивості усного й писемного мовлення.

Літературна мова дає дві форми мовлення – усну і писемну. Навчання усного мовлення відбувається в тісному зв’язку з навч писемного мовлення. Виучувані мовні явища засвоюються в процесі виконання як усних, так і писемних завдань. Усне і писемне мовлення – це два рівнозначні способи вираження засобами мови одного й того ж змісту.

Усне мовлення адресується слухачеві і розраховане на його сприйняття слухом- це мовлення, яке сприймається на слух. Мета адресата усного мовлення – швидко й точно сприймати висловлювання. Усна форма мовлення пов’язана переважно з розмовним мовленням і використовується для спілкування людей,безпосередньо пов’язаних між собою. Кі-ть учасників усного спілкування обмежена за винятком усного публічного мовлення. Розумінню усного мовлення сприяють інтонація, жести, умови, в яких відбувається розмова. Усне книжне мовлення реалізовується у формі лекції, доповіді. Писемне мовлення – це мовлення зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків. Адресується читачеві і адресоване на зорове сприйняття. Передбачає опосередковане спілкування. Воно вик для спілкування в галузі науки, художньої літератури і розраховане на спілкування з необмеженою кі-тю людей, автор і адресант мовлення між собою не спілкуються. Учні мають не тільки засвоїти ознаки усного і писемного мовлення, а й усвідомити властивості усного і писемного мовлення як : змістовність, логічність, багатство, точність , виразність, доцільність, доречність, правильність.