14. Методи організації навчальної діяльності учнів,спрямованої на формування мовленнєвих умінь.

Мовленнєві вміння формуються на основі понять, які кожного разу вимагають творчого застосування. Це поняття про текст, стилі, жанри, типи, властивості гарного мовлення, а також про самі мовленнєві вміння. Спираючись на ознаки цих понять, у кожній конкретній ситуації спосіб дії учні мають або побудувати самі, або відтворити його на основі аналізу конкретних текстів і творчо застосувати в новій ситуації. Йдеться про аналіз текстів різних стилів, жанрів і типів мовлення, усвідомлення їх ознак, а також індивідуальних особливостей авторської майстерності і на цій основі оволодіння способами сприйняття чужих і продукування власних текстів. Будь-якій цілеспрямованій дії передує аналіз, а отже знання.

Згідно з видами мовленнєвої діяльності у школярів формуються чотири основні види мовленнєвих умінь: слухати, або аудіювати (тобто сприймати й розуміти мовлення в його звуковому вираженні), читати (тобто сприймати, розуміти й передавати вголос мовлення в його графічному вираженні), говорити й писати (тобто висловлювати свої думки в усній і писемній формах).

Слухання й читання — досить складні акти мовленнєвої діяльності. Проведені нами дослідження показують, що учні іноді не сприймають 80% закладеної в усному чи письмовому тексті інформації.

Процеси слухання й читання мають бути організовані вчителем.

14. Підготовка й аналіз уроку з погляду реалізації загально дидактичних і власне методичних принципів навчання. Реалізація загальнодидактичних принципів у навчанні української мови.

Під принципами в дидактиці розуміють основні нормативні положення, якими слід керуватися, щоб навчальний процес був ефективним. Методика спирається на принципи, розроблені дидактикою, і інтерпретує їх стосовно специфіки предмета..

Методика навчання української мови спирається на такі загальнодидактичні принципи: науковості, доступності навчального матеріалу для учнів, діяльнісного підходу до навчання; принцип індивідуалізації навчання, поступового формування пізнавальної самостійності учнів у навчальному процесі, розвивального навчання, тісного поєднання навчання і виховання учнів у навчальному процесі, принципи системності, наступності, наочності, міжпредметних зв’язків.

Принцип науковості передбачає засвоєння учнями знань відповідно до даних сучасної науки про мову. Науковість — це правильне висвітлення сутності мовних явищ та їх ознак. Разом з тим застосування принципу науковості передбачає повідомлення учням тільки таких відомостей, які міцно закріпилися в сучасній лінгвістичній науці. Важливою дидактичною вимогою є реалізація принципу доступності навчання. Поняття доступності навчання української мови передбачає відповідний добір фактів змісту теорії предмета, а також перехід від відомого до невідомого, від простого до складного, від близького до далекого з установкою на розширення пізнавальної самостійності школярів, на випереджувальний розвиток їх. Важливо, щоб тексти до уроків відповідали віковим особливостям учнів, враховували їх можливості сприймати й осмислювали інформацію, тільки за цієї умови можливе вивчення мови разом зі змістом, що виражається нею, організація мовленнєвої діяльності, розуміння учнями функціонування мовних одниць у мовленні. Принцип доступності вимагає зрозумілого учням формулювання запитань і завдань і пояснення вчителя.

Принцип діяльнісного підходу до навчання. У програмі навчання української мови він відображений у діяльнісній змістовій лінії. Діяльнісна змістова лінія передбачає мотиваційне забезпечення навчального процесу, а також формування в учнів уміння самостійно здійснювати начальну діяльність, ставити мету, конкретизувати її в проміжних цілях, тобто планувати навчальну діяльність, осмислювати спосіб дії, виконувати операції для оволодіння способами дії і досягнення мети, здійснювати самоконтроль власної діяльності для перевірки власних результатів.

Власне методичні принципи навчання української мови.

Поряд із реалізацією загальнодидактичних принципів в методиці навчання української мови мають об’єктивно існувати і закономірно функціонувати власне методичні принципи. Серед них насамперед виділяються такі: 1) відображення в мові духовного багатства народу, його національної самоідентифікації, самосвідомості, моралі, переконань, способу мислення, культури, духовності; 2) здатність мови бути засобом пізнання світу; 3) мислетворча функція мови, 4) конструктивна; 5) комунікативна сутність мови як засобу спілкування і 6) естетична функція мови як форми й засобу творення художньої специфіки літературного твору.

1)принцип вивчення мови разом зі змістом, що виражається нею, отже на матеріалі текстів.

2) принцип вивчення мовних тем на основі аналізу тексту в єдності змісту й форми;

3) принцип використання лінгвістичного аналізу тексту під час вивчення мовних одиниць усіх рівнів мовної системи.

4) принцип пріоритетного використання як дидактичного матеріалу до уроку текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення, але переважного використання класичних художніх текстів.

5)принципи розвитку на уроках мови читацьких інтересів дітей, формування у них уявлення про неповторність мовної особистості

14. Взаємозв’язок урочної і позаурочної роботи з української мови у досягненні цілей навчання, виховання і розвитку учнів.

Позаурочна робота є частиною навчально-виховного процесу в школі. Плануючи зміст позаурочної роботи, вчитель керується програмою з української мови для відповідного класу. Для позаурочних заходів доби­раю­ться теми й питання, які передусім сприяють поглибленню і зміцненню знань, здобутих учнями на уроках,удосконаленню умінь.

Поза­уро­чна (шкільна й позашкільна ) робота з учнями грунтується на таких її засадах, як добровільність, громадянська спрямованість, науковість. Використовується ще й така обов’язкова ознака позаурочної роботи з учнями як її публіцистична зорієнтованість, наповненість її публіцистичним змістом, формами публіцистичної праці учнів. Ця праця обов’язковою має бути цікавою для них. Щоб стати такою, її слід максимально зробити новаторською, в ній не повинно повторюватись те, з чим учні вже знайо­мились передусім на уроках української мови.

До позаурочних форм роботи взагалі належать:мовні гуртки, проведення їх засідань і підготовка до них, творча участь гуртківців в організації засідань гуртка, вико­ристання в них власне публіцистичних матеріалів, проведення конкурсів на кращого кореспондента тощо: лінгвістичні радіопередачі з найрізноманітшої тема­тики, але здебільшого максимально наближеної до потреб школи, учнів: мовні вечори, під час яких якнайбільше використовуються набу­т­ки досягнутого передусім у роботі мовних гуртків; такі вечори тематично диференційовані, присвячуються якійсь окремій й обов’язково актуальній темі; мовні конкуренції, в тому числі через комп’ютерну мережу, на яких у певних спецефічних формах попу­ля­ризуються деякі важливі лінгвістичні ідеї, що мають вихід у сферу мовленнєвої, отже й публіцистичної, культури учнів; навчальне комп’ютерне листування, тижні мови з досить широкої тематикою, яка може бути максимально зорієнтована на потреби формування в учнів саме певних ланок, аспектів мовленнєво-публіцистичної культури; олімпіади, які проводяться в межах школи, міста, області, на загальнодержавному рівні і які тематично можуть суттєво розрізнятися, набуваючи також і певного публіцистичного змісту.

Свою індивідуальну позитивну цінність мають і різні форми позаш­кіль­ної роботи: в дитячих і юнацьких бібліотеках, в інших установах. Неабияку пізнавально навчальну функцію могли б виконати добре організовані це­н­три юних журналістів, їхні міські, районі гуртки. Можливий також гурток з розробленим планом роботи юного журналіста.

Досвід кращих учителів України свідчить про те, що вивчення будь-якої програмової теми може бути проведене у позаурочній роботі. Позаурочні заняття узагальнюють вивчений матеріал, доповнюють його, демонструють учням результати оволодіння мовою, сприяють подальшому вдосконаленню умінь і навичок.

Тільки ті позаурочні заняття принесуть користь, які будуть спи­ратися на урок i навчальні завдання, що розглядаються у цей час у класі.

Особливостями позаурочної роботи має бути її системність проведення в школі, а саме: співвіднесеність тем уроків і позаурочних занять; співвіднесеність змісту уроків і позаурочних занять; співвіднесеність організації навчального матеріалу циклу уроків і циклу позаурочних занять; співвіднесеність форм організації і проведення урочних і позаурочних занять