Цикл розвитку моху зозулин льон

У циклі розвитку дорослі ростини моху представлені роздільностатевим гаметофітом. Рослини зозулиного льону мають вертикальне стебло, довжиною до 40 см, із спірально розташованими у три ряди редукованими листочками і закріплене у ґрунті ризоїдами. В центрі стебла проходить концентричний провідний тяж, середню частину якого займають водопровідні клітини – гідроїди (висхідний потік), а периферійну – ліптоїди – провідні клітини органічних сполук (низхідний потік). На верхівці чоловічих рослин знаходяться антеридії, у яких відбувається формування сперматозоїдів, на верхівках жіночих – архегонії з яйцеклітинами. Запліднення відбувається за допомогою крапель води. Вибиваючи з антеридіїв сперматозоїди краплі дощу відбиваються на архегонії сусідніх рослин. По воді сперматозоїди проникають у черевце архегоніїв де запліднюють яйцеклітини. Із заплідненої яйцеклітини розвивається спорофіт, який своєю стопою вростає у гаметофіт. Ніжка спорофіту у процесі росту витягується у довжину на 15-20 см, на верхівці якої утворюється коробочка із спорангіями закрита кришкою. Край коробочки має часто зубчастий край який називається перистомом. Визрівання спорофітів триває до 6 місяців (інших мохів до 18). У спорангіях спорофітів відбувається формування спор із клітин спорогенної тканини, шляхом поділу останніх мейозом. Після дозрівання спор кришка коробочки відкривається і спори розсіюються через перистом. У сприятливих умовах спори проростають у протонеми – ниткоподібні хлорофільні вирости (таломи) із пазушних брунькоподібних структур яких виростають гаметофіти наступного покоління відповідної статі.

Цикл розвитку хвоща польового

У циклі розвитку хвоща польового переважає спорофіт – доросла, багаторічна рослина, яка складається з кореневища, закріпленого у ґрунті придатковими коренями.

Навесні, з бруньок кореневища, на поверхню ґрунту виростає спороносний, безхлорофільний вертикальний пагін (стебло), який складається з метамерів, з кільчастим розташуванням редукованих листків, і закінчується спороносним колоском (стробілом). Сам спороносний колосок у своїй будові має вісь на якій розміщенні парасолько-подібні спороносні листки – спорофіли (складаються з ніжки і щитоподібного диска на ній). З нижньої сторони спорофілів, зверненої до вісі стробіла, знаходиться від 5 до 10 спорангіїв. В спорангіях, у результаті редукційного поділу мейозом клітин спорогенної тканини (2n), утворюються гаплоїдні, морфологічно однакові, але різностатеві спори (чоловічі і двостатеві). Оболонки спор мають спеціальні вирости – елатери, які скручені спірально навколо спор у вологому стані, а при підсиханні розгортаються. Це дозволяє спорам чіплятись одна за одну і розповсюджуватись групами. Після дозрівання спор спороносні листки стробіл розмикаються, спорангії лопаються і спори розносяться вітром.

В наслідок вмісту у спорах хлоропластів вони швидко (протягом 3-х тижнів) втрачають схожість. Потрапляючи на зволожений мулистий ґрунт, групи спор проростають у хлорофілоносні гаметофіти, у вигляді лопатевих пластинок, що закріплюються у субстраті ризоїдами. Гаметофіти сягають статевої зрілості через 3-5 тижнів після проростання. На чоловічих гаметофітах, меншого розміру, утворюються антеридії – чоловічі гаметангії, в яких утворюються багатоджгутикові сперматозоїди. На двостатевих гаметафітах, більш розсіченої форми, архегонії (жіночі гаметангії) розвиваються раніше за антеридії, що збільшує вірогідність перехресного запліднення. Для досягнення сперматозоїдами яйцеклітин, що розташовані у архегоніях, необхідна вода. На одному гаметофіті можуть бути запліднені відразу декілька яйцеклітин, із яких надалі розвиваються зародки, тобто молоді спорофіти. Зародки кріпляться стопою до черевця архегонію і отримують з гаметофіту необхідні поживні речовини для розвитку, формуючи зачатковий корінець, стебло і бруньку. Після формування, зародковий корінець починає рости, закріплюється у ґрунті і молодий спорофіт від’єднується від гаметофіту, який через деякий час відмирає.

Після спророношення весняні (спороносні) пагони відмирають і з бруньок кореневища виростають зелені асиміляційні пагони. Асиміляційні пагони мають вертикальне стебло з кільчатим розташуванням на ньому бічних гілок і листків під ними. Вони виконують функцію утворення органічних сполук у процесі фотосинтезу і накопичення їх у кореневищі. Наприкінці вегетаційного періоду асиміляційні пагони відмирають, залишається кореневище, яке зимує у ґрунті.