23. Виникнення держави у Спарті

На противагу демократичним Афінам Спарта була своєрідною аристократичною республікою. Причини цього мають глибоке коріння.У XІІ – XІ ст. до н.е. у невелику область на півострові Пелопонес – Лаконіку – ввірвались дорійські племена. Державний устрій. Спарта була аристократичною республікою. Народні збори не відігравали вирішальної ролі в політичному житті країни. Збирались вони від випадку до ви-падку і за рішенням посадових осіб. У зборах брали участь спартіати, які досягли 30 років і зберегли свої наділи. За над-звичайних обставин скликались надзвичайні збори, в яких брали участь представники найбільш знатних і впливових сімей. До компетенції народних зборів належало вибрання посадових осіб, прийняття рішення у випадку виникнення спору про престолонаслідування. Народні збори брали участь у законо-творчості, вирішували питання війни і миру, союзу з іншими державами.Разом з тим, віданню народних зборів не підлягали такі важливі питання, як фінансові, діяльність магістратів, судові справи.Закони на зборах не обговорювались, вони або приймались, або відхилялись. Усі рішення зборів знаходились під контролем герусії.На чолі держави стояли два царі, які виконували функції військових вождів, були верховними жерцями, здійснювали судову владу. Але фактично керівництво державою належало ефорам, до яких поступово переходили повноваження, що належали царям.Ефори займали виняткове становище в державі. Їх було 5, і вони щорічно вибиралися на народних зборах із числа всіх громадян. Ефори складали єдину колегію і виносили свої рі-шення за більшістю голосів. Ефори скликали та керували діяльністю герусії і народних зборів. Ефори мали право притягувати царів до суду герусії.У своїй діяльності ефори звітували тільки перед своїми наступниками.Герусія (рада старійшин) збереглася від родоплемінної організації. Вона складалась з 28 видатних представників спартіатів, крім того, до складу герусії входили два царі.

Періеки були особисто вільними, політичними правами не користувались, але в інших відносинах були правоздатними: могли набувати власність і здійснювати угоди, несли військову повинність. З боку держави над періеками був встановлений нагляд, що здійснювався спеціальними посадо-вими особами.Найбільш багаточисельним прошарком населення були ілоти – представники переможених племен, що були перетворені в державних рабів.

24.виникнення держави в стародавньому Римі. Реформа Сервія ТулліяТисячолітня історія Риму поділяється на три періоди. Перший період – царський – з 754 р. до 509 р. до н.е. Протягом цього періоду відбувається формування суспільних класів і державного апарату. Другий період розпочинається з вигнання останнього римського царя Тарквінія Гордого і утвердження республіканського ладу (509 – 27 рр. до н.е.). Третій період – період імперії – 27 р. до н.е. – 476 р. н.е. Цей період, у свою чергу, поділяється на два етапи – приципат (27 р. до н.е. – 284 р. н.е.) і домінат (284 р. – 476 р.). Процес розпаду родового ладу і зародження держави в Римі має багато подібного з аналогічним процесом в Афінах, що простежується в занепаді патріархальних органів, розвитку приватної власності, формуванні класів і політико-правової системи.У VІІІ – VІІ ст. до н.е. середня частина Апеннінського півострова була заселена декількома громадами, які перебували між собою у союзі. Однією з них був Рим, у якому населення займалось тваринництвом і землеробством.Родоплемінна структура Риму царської епохи представила тісно пов’язану єдність патріархальної сім’ї, роду, племені. Поступово сільська (сусідська) община витісняла кровнородинну, але пережитки давніх звичаїв ще збереглися.Усі общинники мали однакові права та обов’язки як громадяни, воїни і власники землі. Єдність громадян римського поліса скріплювалась колективним землеволодінням і обов’язковою військовою службою.Корінні жителі Риму називали себе патриціями. Спочатку лише вони належали до повноправного населення – “римського народу”, що склався на основі союзу трьох племен (триб), які поділялися за родами і куріями (об’єднаннями родів). За легендою Ромул, один із засновників Риму, доручив патриці-ям відправляти управлінські та жрецькі обов’язки, плебеям (простолюдинам) – обробляти землю, утримувати худобу і займатися прибутковим ремеслом. Плебеї перебували поза римською родовою організацією..У певні дні роди, курії, племена, а потім і весь союз пле-мен сходились на збори для розгляду справ, що належали до їх компетенції, про спірну спадщину, інші судові спори, про вироки до смертної кари.Усього родів було 300, по 100 в кожному племені. 10 родів складали курію, 10 курій – трибу (плем’я). Голови родів складали раду старійшин або сенат. Сенат мав право попереднього обговорення всіх справ, які виносились на розгляд народних зборів. Головою римської общини, її правителем і верховним воєначальникам був рекс – цар. Це була виборна посада, під-звітна народу.На території Риму жили і негромадяни – клієнти і плебеї. До плебеїв належало або поневолене, або прибуле населення, а також безземельні вільні корінні жителі. Плебеї не допускалися до користування громадськими землями, до обрання на жрецькі посади. За необхідності патриції залучали їх до військової служби як допоміжну силу, але їм діставалась мі-зерна частина здобичі.З метою залучення до патриціанської общини та отримання безпеки багато плебеїв були змушені ставати клієнтами.У царську, архаїчну епоху держави у римлян не було. Вважалося, що Римом править цар (рекс), сенат і народ.В органах общинного управління важливі функції виконували куріатні збори, що мали право вибирати магістрів, приймати закони, вирішувати питання про війну.До кінця царського періоду загострилася боротьба між царем, який прагнув набути більшої самостійності і незалежності, та сенатом, що бажав мати повну владу над ополченням, військом, обмежити військові повноваження царя.Важливим етапом на шляху римської державності була реформа, яку римська традиція пов’язує з іменем шостого рекса Сервія Туллія (578 – 534 рр. до н.е.). При ньому плебеї були введені до складу римської общини, а територіальні триби дещо потіснили родоплемінні. За реформою всі патриції та плебеї чоловічої статі у військових і політичних цілях були поділені на шість розрядів. До першого увійшли найбагатші, так звані вершники, а також ті, хто мав багатства не менше ніж 100 тисяч мідних ассів (1 асс – мідна монета масою 327,5 г), до другого – ті, чиє майно оцінювалося не менше ніж у 75 тис., до третього – 50 тис., до четвертого – 25 тис., до п’ятого – 12,5 тис. ассів. Усі бідняки зараховувалися до шостого розря-ду (пролетарів).Усі військовозобов’язані залежно від майнового становища об’єднувалися у військові підрозділи – центурії (сотні). Із вершників було утворено 18 центурій кінноти, громадяни першого розряду входили до важкоозброєної піхоти (80 цен-турій). З другого, третього і четвертого розрядів формувалось по 20 центурій, а з п’ятого – 30. Таким чином, із 193 центурій найбагатші становили 98, тобто більшість. Це мало важливе значення, оскільки на центуріальних народних зборах кожна центурія мала один голос і при прийнятті законів та виборах посадових осіб тільки одностайність призводила до прийняття рішення.Складовою частиною реформи Сервія Туллія був поділ громадян (патриціїв, плебеїв, клієнтів) за територіальною ознакою. Рим був розбитий на чотири територіальні триби, до яких пізніше приєднали 16 сільських. Один раз на 5 років проводився загальний перепис громадян для визначення май-нового цензу і набору ополчення. Було запроваджено постій-ний податок на утримання війська.Лад військової демократії вичерпав себе.

25.правове становище населення у Стародавньому Римі.Римське громадянство набувалось народженням від повноправних батька і матері. Інші випадки, наприклад, усиновлення іноземця, відпущення раба на волю, надання громадянства за заслуги та ін., були спочатку рідкісним явищем.Після досягнення повноліття римський юнак приводився батьком на форум і записувався у відповідну трибу. З цього часу він ставав політично рівноправним.З політичним повноправ’ям пов’язувалось:а) право участі в народних зборах;б) право бути вибраним на посаду в римському урядовому і судовому апараті;в) право служити у війську. Раби не мали жодних прав. Власнику раба не заборонялось його вбивство. Допит рабів проводився тільки під час катування. Державний устрій стародавнього Риму Римська республіка проіснувала з 509 р. до н.е. до 27 р. до н.е. Вона була рабовласницькою державою за історичним типом та аристократичною за формою правління.Народ як сукупність повноправних громадян вважався джерелом влади. У період ранньої республіки Рим,, за своїм політичним устроєм складався з народних зборів, ради старійшин (сенату), виборних службових осіб (магістратів). Центральними органами влади та управління були сенат і народні збори (коміції).Сенат був вищим, постійно діючим органом влади, головною урядовою установою і складався з 300 чоловік. Народні збори вважались законодавчими органами. Вони були трьох видів. Вищими до 287 р. до н.е. були збори за центуріями, що являли собою загальновійськовий збір для вирішення таких питань, як оголошення і припинення війни,. Фактично рішення центуріатних коміцій попередньо готував сенат, що мав право затверджувати або скасовувати їх..Центуріатні коміції вирішували питання про війну і мир, обирали консулів та інших магістратів, до 287р. до н.е. приймали або відхиляли законопроекти.З 287 р. до н.е. законодавчі повноваження повністю перейшли до плебейських зборів – зборів громадян за територіальними трибами. Їх називали плебейськими або трибут-ними коміціями. Плебейські збори обирали народного трибуна, молодших магістратів – едилів, квесторів і деяких жерців, а також могли достроково звільнити їх з посади. Третім видом народних зборів були куріатні коміції. У них брали участь громадяни-патриції. У царську епоху вони відігравали важливу роль, яку втратили в період республіки та принципату, і збереглися як пережиток старовини.Куріатні коміції розглядали переважно питання шлюбу, виходу з роду, усиновлення, спори про спадщину, затверджували заповіти.На засіданнях коміцій кожна курія мала один голос. Важливу роль у них відігравали понтифіки – авторитетні голови сімейств.Магістрати представляли виконавчо-розпорядчу владу, виконували повсякденні управлінські функції. Після повалення царської влади вищі магістрати називались преторами. Їх замінили консули (опікуни держави), яких лише обирали. З патриціїв з 367 р. до н.е. за законом Ліцінія та Секстія одного з консулів стали висувати плебеїв. Консули могли діяти лише колегіально.Консулів, преторів, цензорів обирали центуріатні збори на один рік. Формально будь-який громадянин міг запропонувати свою кондидатуру на посаду магістрата. Консули головували в сенаті, на народних зборах, були командуючими армій. До вищих магістратів належали консул, диктатор, цен-зор, претор, народний трибун, до молодших – едили, квестори. Для обрання магістратом потрібно було прослужити певну кількість років в армії і досягти певного віку.Диктатор призначався одним із консулів за погодженням з сенатом строком на 6 місяців, наділявся вищою військовою і цивільною владою. Диктатор призначав собі по-мічника – начальника кінноти. Диктатор не відповідав за свої дії і не підлягав судовій відповідальності. Йому не загрожу-вало вето народного трибуна. Але через 6 місяців він складав свої повноваження. Призначення диктатора відбувалося в зв’язку з кризовими ситуаціями на війні або всередині держави.Посада цензора була введена в 443 р. до н.е. для комплектування сенату. Цензорів обирали раз на 5 років з колишніх консулів. До їхніх обов’язків входило складання списків гро-мадян за розрядами згідно з майновим цензом. Рішення цен-зора міг скасувати лише інший цензор шляхом накладення вето.Цензор давав від імені держави підряди на громадські роботи, стежив за якістю їх виконання, давав на відкуп збір податківПретор – ця посада магістрата з’явилась у 367 р. до н.е. Преторів обира-лось двоє, а наприкінці республіки – 8. Спочатку вони були воєначальниками. З 242 р. до н.е. обов’язки преторів почали розподілятися. Один претор відав роз-глядом справ тільки римських громадян, інший – іноземців.Посада народного трибуна була введена близько 494 р. до н.е. в результаті запеклої боротьби між патриціями і пле-беями. Трибунат був винятково плебейською установою. Трибунів спочатку було два, потім п’ять і врешті десять. Трибуни мали право забороняти виконання будь-яких наказів. Вони могли накладати вето на постанови сенату.

26-27/Перехід до монархії в Стародавньому Римі. Принципат

Головною причиною встановлення імперії було різке за-гострення суперечностей у римському суспільстві у зв’язку із занепадом дрібного землеволодіння та розвитком рабовласницького ладу. Правлячий стан, побоюючись повстання пригнобленого ним населення, санкціонував введення військових диктатур Сулли, Помпея, Цезаря, Октавія, що підривали основи республіки, створювали основу для встановлення монархії. У сільській місцевості з’явились колони – вільні, чужаки і навіть раби, що одержували від рабовласників ділянки землі для обробку, частину зібраного врожаю вони могли залишити собі. Та незабаром їх прикріпили до землі, вони потрапили в кабалу до господаря, який міг продати їх разом з ділянкою. Розвиток колонату – ознака розорення збіднілих верств населення. Частина колонів поповнювала ряди пролетарів, інші наймались в армію.

Із захопленням влади Августом Гай Октавієм розпочинається період принципату – першої стадії імперії. У 29 р. до н.е. Октавій отримав від сенату звання імпера-тора, магістра республіки, потім довічного трибуна, цензора, а пізніше титул Августа (священного), великого понтифіка. Август Як трибуну, йому була за-безпечена особиста недоторканість, він міг накласти вето на рішення сенату, народних зборів, едикти магістратів. Як цензор він міг викреслювати зі списків сенату неугодних для нього осіб. Принцепс мав право амністувати засуджених. Його образа прирівнювалась до образи римського народу.

Створено адміністративний апарат зі штатом чиновників. Обов’язки: організація збору податків, підтримання громадського порядку, облік майна принцепса, нагляд за судовими справами та місцевою адміністрацією.

На початку принципату сенат формально видавав закони, був найвищою судовою інстанцією, призначав і звільняв магістратів. Август вважався лише першим у списку сенаторів, а фактично сенат був його слухняним зна-ряддям. Але вже за Августа сенат здав свої позиції. Його за-сідання перетворились на спектакль, учасники якого змага-лись у вихвалянні принцепса.

Військово-бюрократична монархічна адміністрація на-прикінці І на початку ІІ ст. н.е. витіснила сенатську.

Народні збори скликалися дедалі рідше, їх засідання мали формальний характер. Причетність громадян до управлін-ня державою стала фікцією.

Принципат як специфічно римський різновид монархії, зберігаючи зовнішні республіканські атрибути, проіснував до кінця ІІ ст. н.е. Влада принцепса спиралась на могутню мате-ріальну і військову базу. Наприклад, Єгипет вважався влас-ною провінцією Августа.

Ще на початку принципату управлінський апарат Риму та провінцій зазнав серйозних змін. Роль магістратів зменшилась. Консули, претори, квестори були усунені від державних справ і займались переважно влаштуванням публічних видовищ та ігор. Їх витісняла армія професіональних чиновників, що одержували платню із скарбниці і були підзвітними принцепсу.

Були введені посади: префекта преторія – командуючого імператорською гвардією; начальника постачання продовольством.

У провінціях функції управління здійснювали намісники, легати, проконсули, пропретори. Їхні адміністративні права та обов’язки фіксувались у мандатах, інструкціях, які складались у канцеляріях монарха або ним особисто.

Наглядові функції за діяльністю намісників здійснювали прокуратори, обов’язками яких було інформувати імператора про стан справ у провінції, про зловживання чиновників. За вказівкою імператора Клавдія (10 р. до н.е. – 54 р. н.е.) прокуратори були уповноважені виносити судові рішення. Сформована ними канцелярія керувала імператорським майном, фінансами, розсилала скарги і сигнали про зловживання чиновників. Важливі державні посади звичайно займали родичі імператора. Однак його доля часто залежала від прихильності військ трьох головних армій, що стояли на Рейні, Дунаї, Євфраті. Армія висувала (акламувала) імператора, потім він формально затверджувався сенатом.