17. .Виникнення і розвиток держави Цінь і Хань у Стародавньому Китаї

Створенню сильної централізованої держави Цінь спри-яли реформи Шань Яна – сановника Ціньської держави. Були узаконені вільний продаж і покупка землі, що за-вдала тяжкого удару общинному землеволодінню. Розпад общини прискорювався завдяки закону про примусове дроблення великих сімей. З метою централізації держави було проведено нове адміністративне ділення за територіальним принципом. Була змінена система стягнення податків. Тепер кожна сім’я виплачувала податок, який залежав від кількості землі, а не 1/10 вражаю, як раніше. Було переозброєно і реор-ганізовано військо. Ці реформи засвідчили про перехід до розвиненої рабовласницької держави. Життя в державі пови-нно відбуватися за єдиними правилами. Імператор ввів єдині письмові знаки, упорядкував міри ваги і довжини, затвердив обов’язкові для всіх закони. Суворе дотримання законів вважалося найважливішою умовою порядку в державі. Проведені реформи ненадовго зміцнили державу. Соціальні протиріччя призводили до повстань, найбільш могут-нє з яких у 209 р. до н.е. призвело до ліквідації Ціньської мо-нархії. До влади прийшла нова династія – Ханьська. Свою діяльність він розпо-чав з проведення реформ, які були спрямовані на пом’якшення становища рабів і селян. Багато рабів було звільнено, зменшено поземельний податок. Був здійснений новий адміністративний поділ країни. У VІІІ р. н.е. Ван Ман захопив владу та оголосив себе імператором “нової” династії. Він став проводити реформи, спрямовані на пом’якшення класових протиріч. Це призвело до повстання “Червонобрових”, у результа-ті якого у 23 р. н.е. до влади прийшла ханська династія. Укази і розпорядження Ван Мана було скасовано, і еко-номіка країни почала стабілізовуватися. . Функції управління країною були поділені між 5 відомствами, а при імператорі створено дорадчий орган – імператорську раду. У другій половині ІІ ст. н.е. внаслідок боротьби політичних груп розвивається політична криза. Господарська сис-тема країни занепадає. У 184 р. н.е. повстання “Жовтих пов’язок” охоплює всю країну. У 220 р. н.е. імперія династії Хань розпадається на три царства.

18.Основні риси права Стародавнього Китаю.

У період Чжаньго (403-221 рр. до н.е.) бурхливо розвивається законодавча діяльність. В ідеології цього часу па-нують дві течії, що мали великий вплив на розвиток права: конфуціанство і школа легістів. Філософське вчення конфуціанства визнавало переважаюче значення норм моралі над правом, зрівнюючи право з кримінальним законом. Легісти на-магались поширити їх дію на всі випадки життя. Вони пропо-відували рівність усіх перед законом, невідворотність пока-рання для всіх осіб, висували ідею сильної держави. Одним з представників цієї школи Лі Куем була написана “Книга зако-нів”, що містила перелік злочинів і покарання за них. Право власності. У період Інь, Західного Чжоу земля вважалась власністю вана, на одержані землі наближені царя мали лише право користування. Але вже в період Західного Чжоу розвивається тенденція до перетворення володінь у приватну власність. З середини І ст. до н.е. в деяких царствах стали здійснюватись торгові угоди з землею. Крім землі, важливим об’єктом права власності були ра-би. У період Інь раби були державною власністю і хоч знахо-дились у володінні приватних осіб, купівлі-продажу ще не було. У період Цінь торгівля рабами була вільною і доволі розповсюдженою. Зобов’язальне право. Стародавньокитайському праву були відомі різні види договорів. Одним з перших був договір міни, який поступово поступається місцем договору купівлі-продажу. При здійсненні торгових угод вимагалось укладання договору у письмовій формі, і, крім того, сплачувалось мито. Доволі широкого розповсюдження набуває договір да-рування землі, рабів, зброї та іншого майна. Договір позики оформлявся борговою розпискою. Відомі були відстрочка платежу, внесення застави, видача письмових зобов’язань. Шлюбно-сімейне право. Для Стародавнього Китаю ха-рактерною є велика патріархальна сім’я з абсолютною вла-дою батька, культом предків. Жінка повністю залежала від влади чоловіка, особистого майна не мала, її права в спадку-ванні були обмежені. Шлюб укладали батьки. Кримінальне право і процес. Перелік злочинів, що нази-вали китайські джерела права, дуже великий. У період Чжоу нараховувалось близько 3000 різних злочинів. Серед них бу-ли відомі: державні (повстання, змова), релігійні (шаманство, викидання попелу на вулицю), проти особи (вбивство, нане-сення тілесних пошкоджень), проти власності (крадіжка, гра-біж), військові (неявка в установлений строк на місце збору). Як злочини розглядались відмова від сплати податків, пияцт-во, яке тягло за собою смертну кару. Довгий час існувала кровна помста. Види покарань у різні періоди мало відрізнялись. В Уложенні Му-вана (період Чжоу) розрізняють п’ять основних покарань: “мосин” (клеймо тушшю на обличчі) – за 1000 про-винностей; “фейсин” (відрізування ніг) – за 500 провиннос-тей; “исин” (відрізували носа) за 1000 провинностей; “чужин” (кастрація для чоловіків і перетворення у рабинь жінок) – за 300 провинностей; “данисин” (відрубування голови) – за 200 провинностей. Крім зазначених у кодексі були й інші пока-рання: биття палками, відрізування ушей. Від покарання мо-жна було відкупитись. Суд не був відділений від адміністрації, судові функції виконували багаточисельні представники державного апарату. Верховним суддею був імператор. На місцях судили пред-ставники місцевої адміністрації. Були чиновники, що розшу-кували злочинців, вели боротьбу із злодіями і розбійниками; начальники тюрем; особи, що виконували судові рішення.

19.Виникнення держави в Стародавніх Афінах. Перші державні утворення на території Греції з’явилися у ІІ тис. до н.е. З XІІ ст. до н.е. на південь з півночі Греції стали проникати племе-на дорійців, що знаходились на рівні первіснообщинного ла-ду. У результаті цього на всій території Греції знову встановлюються первіснообщинні відносини, після розкладу яких в історії Греції розпочинається новий етап: формування і розквіт полісів, рабовласницьких відносин класичного типу.

Полісний етап історії Стародавньої Греції поділяється на три періоди: 1. Гомерівський період (XІ–ІX ст. до н.е.) – характеризується пануванням родоплемінних відносин, які починають розпадатись на кінець даного періоду. 2. Архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.) – відбувається формування класового суспільства і держави у формі полісів. 3. Класичний період (V – ІV ст. до н.е.) – характеризу-ється розквітом стародавньогрецького рабовласницького сус-пільства, полісного ладу. Гомерівська Греція описана відомим поетом в “Іліаді” та “Одіссеї”. Населення проживало сільськими общинами, що займали невелику територію і були майже ізольовані від су-сідських общин. Політичним та економічним центром общи-ни було поселення, що називалось містом. Основну масу на-селення міста складали землероби, скотарі, а також не чисе-льні ремісники і торгівці. Це був пері-од військової демократії. Управління суспільством здійсню-валось за допомогою наступних органів. Постійно діючим ор-ганом влади була рада старійшин (буле). Очолю-вав усю організацію базилевс, який виконував функції воєна-чальника, верховного судді і верховного жерця. На рубежі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції відбулися законні зміни : родовий лад перетворюється на рабовласницький. Йде процес розвитку приватної власності. Багато простих землеробів позбавляються своїх ділянок, які зосереджуються в руках родової знаті. Формується велике землеволодіння. В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і Спарта. Державний лад Афін став прикладом рабовласницької демократії, це той час, коли еталоном олігархії стала політич-на організація Спарти. Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іме-нем грецького героя Тезея. Серед заходів ,здійснених Тезеєм, що сприяли виникненню держави, першим було об’єднання трьох племен з центром в Афінах. Для керівництва загальними справами но-вого об’єднання була створена Рада, до якої перейшла части-на справ, що раніше знаходились у віданні окремих племен. Більшу частину населення складали геомори (землероби), виділялась група ремісників (деміургів). Наступним кроком до утворення держави було знищення влади базилевса в її минулому значенні і введення но-вої посади архонта. Спочатку архонти вибирались довічно, потім – на 10 років, а з 683 р. до н.е. щороку обирались 9 ар-хонтів. Один з них – перший архонт-епонім, іменем якого на-зивався рік, очолював колегію, мав повноваження щодо на-гляду за внутрішнім управлінням і судові повноваження що-до сімейних справ. Базилевс, який став другим архонтом, ви-конував жрецькі функції, а також суд у релігійних справах. Третій архонт – полемарх – здійснював командування війсь-ком і відав зовнішніми справами. Інші шість архонтів – фес-мофети – були охоронцями законів та очолювали розгляд су-дових справ. Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, який у VІІІ ст. до н.е. замінив Раду старійшин. В ареопазі засідали діючі і відставні архонти, які приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ. У 621 р. до н. е. в Афінах з’являється писане право. Це були закони Драконта. Таким чином, Афіни були найбільш класичною формою: тут держава виникає безпосередньо і переваж-но із класових протиріч, які розвинулись у середині родового суспільства.

20.Реформи Солона в Стародавніх Афінах. Проникливий і далекоглядний політик Солон (VІ ст. до н.е.) розумів необхідність відновлення єдності поліса, розколотого на ворогуючі угруповання. У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом. Спираючись на народні збори, він провів ряд важливих реформ: боргова кабала скасовувалась; продані в рабство афіняни під-лягали викупу і могли повернутися додому. Надалі афінянські громадяни за борги не могли перетворюватись в рабів. Проте власність заможних осіб залишалась недоторканою. До політичних реформ Солона належить проголошення усіх громадян рівними перед законом, тобто політичної рів-ності, в основу якої було покладено майновий ценз. Усі гро-мадяни Афін були поділені на 4 розряди залежно від прибутку з землі. Майнове становище визначало й місце громадянина в ополченні. З представників перших двох станів формувалася кіннота, третього – важко озброєна піхо-та, із фетів – підрозділи легко озброєної піхоти чи допоміж-них загонів. Воєначальниками та архотами могли бути лише ті, хто належав до перших двох розрядів. Солон запровадив раду чотирьохсот (буле) – 100 чоловік від кожної філи. Створення і розширення прав народних збо-рів (екклесії), що стали головним законодавчим і контролю-ючим органом Афін, значною мірою сприяло демократизації суспільного і політичного ладу. Був створений суд присяжних – геліея, до якого входили громадяни всіх чоти-рьох розрядів у кількості 6 тисяч чоловік. Реформи Солона в економічній галузі згладили гостроту суперечностей в афінському суспільстві, оскільки задовольняли і середні верстви населення. Солона вважають батьком афінської демократії. РЕФОРМИ КЛІСФЕНА В СТАРОДАВНІХ АФІНАХЗ іменем Клісфена пов’язана подальша демократизація афінського політичного ладу. У 509 р. до н.е. він провів дер-жавні реформи, які призвели до остаточної ліквідації залишків родового ладу.Свої реформи Клісфен розпочав з введення нового адмі-ністративного поділу, побудованого на територіальному принципі. У результаті вся Аттика поділялась на три терито-ріальні округи: місто Афіни з передмістям, внутрішня центральна полоса і берегова полоса. Кожний округ складався із 10 рівних частин (тритій). Три тритії, по одній із кожного округа, об’єднувались у філу, і, таким чином, було створено 10 територіальних філ.Метою реформи було змішати населення, роз’єднати ро-ди і тим послабити силу євпатридів.Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот ( по 50 чоловік від кожної філи).При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти стратегів (по 1 від кожної філи).Для того, щоб зберегти новий порядок від замахів на нього з боку ворогів, був введений остракізм ( суд черепків). Остракізм був формою таємного голосування, при якому ко-жен голосуючий писав на черепку ім’я людини, що здавалась йому небезпечною для існуючого ладу. Коли одне і теж ім’я повторювалось при підрахунку голосів 6 тис. разів, то ця осо-ба піддавалась вигнанню з Афін на 10 років без конфіскації майна.Реформи Клісфена були більш послідовні, ніж реформи Солона, і завершили більш ніж столітній період гострої боротьби між родовою аристократією і демосом, що закінчилась пе-ремогою останнього. У результаті в Афінах склалась рабо-власницька держава у формі демократичної республіки.

21.Суспільний лад в Стародавніх Афінах. Розвиток приватної власності призвів до значної майнової диференціації. Серед вільних афінських громадян виділялась невелика група осіб, що володіли значною власністю, але основну масу населення становила біднота. Число вільних значно перевищували раби. Розрізнялись раби приватних осіб і державні. Раб був річчю і мати власність не міг. Лише за державними рабами визнавалось право набувати власність і розпоряджатися нею. Раб не міг мати сім’ю. Вільне населення Афін було неоднорідним. За законом Перікла усією сукупністю прав і привілей користувались тільки ті особи (чоловічої статі), у кого батько і мати були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалось з 18-літнього віку. Потім протягом 2-х років юнак проходив військову службу. З 20-ти років йому дозволялось брати участь у народних зборах. Обов’язки афінських громадян полягали в тому, що ко-жен повинен був берегти своє майно і працювати на земель-ній ділянці, приходити на допомогу полісу всіма своїми засо-бами за надзвичайних обставин, захищати рідний поліс від ворогів зі зброєю в руках, підкорятися законам і виборним органам влади, брати активну участь у суспільному житті, Значну частину населення складали метеки. Це були ви-хідці з інших общин, які проживали в Афінах. Вони були особисто вільними, але політичними правами не користувались були обмежені в економічних. Жінки в Афінах не мали ні політичних, ні громадянських прав. Державний лад в Стародавніх Афінах За формою державного правління Стародавні Афіни бу-ли демократичною республікою.Державний апарат Афінської демократії складався із та-ких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, ко-легії стратегів і колегії архонтів.Народні збори (екклесія) були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять.Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На на-родних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і мирув. Була створена спеціальна колегія для охорони законів, яка одержувала свої повноваження від народних зборів. Виступати міг будь-який учасник зборів. Але він повинен був дотримуватися певних правил, які зводились до того, що не можна було повторюватись, ображати свого опонента, а говорити необхідно було по суті справи.Народні збори збирались, через 8–9 днів.Головою народних зборів був голова пританів.. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Але при цьому він ніс кримінальну відповідальність, коли з’ясовувалось, що його пропозиція про-тирічить діючим законам і про це не було оголошено заздале-гідь. Крім того, будь-який законопроект підлягав попередньому розгляду в раді п’ятисот. Остаточне рішення належало геліеї..Рада п’ятисо, не підміняла народних зборів, а була їх робочим органом. Члени Ради п’ятисот вибирались шляхом жеребкування з числа повноправних громадян, що досягли 30-літнього віку по 50 чоловік від кож-ної з 10 філ. До неї могли входити представники всіх розрядів населення.Рада була розбита на 10 чергових частин (пританій). 50 членів ради – представники однієї філи були черговими про-тягом одної десятої частини року. Притани щоденно вибирали зі свого складу шляхом жеребкування голову, який головував і в народних зборах.Рада п’ятисот діяла як вищий адміністративний орган і муніципалітет з управління службами Афін та його передмість:. Рада здійс-нювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і по-передньо розглядала питання, що виносила на обговорення народних зборів.У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архон-ти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливі-ших органів державної влади, що контролював діяльність по-садових осіб та народних зборів. Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів.Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян.Основні функції колегії стратегів – верховне керівницт-во і командування всіма військовими силами афінської дер-жави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п’ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоря-джень.За афінськими законами всі десять стратегів користувались однаковими правами і мали однакові обов’язки.Архонти – енонім, базилевс і полемарх – мали рівну владу і кожен з них вибирав собі два товариша.Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган –геліея. Геліея, крім чисто судових функцій, виконувала функції у сфері законодавства.Геліея складалася з 6000 чоловік, щороку вибиралась шляхом жеребкування архонтами з числа повноправних громадян не молодших 30-ти років по 600 чоловік від кожної філи.

22. Основні риси афінського права Найбільш розвинену правову систему в Стародавній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигля-ді Законів Драконта. Запис діючих норм права дозволив обмежити свавілля в тлумаченні юридичних правил. скасовувалась кровна помста, вво-дились нові правила судочинства. Закони закріплювали права приватної власності, встановлюючи при цьому суворі пока-рання за посягання на приватну власність. Майнові відносини. Афінське право не знало чіткої різниці між речами, але правовий статус нерухомості мав свої особливості. Був відомий також поділ майна на видиме і не-видиме. До першого належали: земля, раби, худоба, до другого – гроші, дорогоцінності. Серед речових прав відомі були володіння і власність.Зобов’язання виникали з договорів або деліктів. До реформи Солона невиконання договірних зобов’язань тягло за собою особисту відповідальність боржника. Після реформи засобом забезпечення договірних зобов’язань залишаються завдаток, застава, порука. Афінському праву були відомі різні види договорів: ку-півлі-продажу, найму, позики, підряду, схову, товариства, до-ручення, комісії.Шлюбно-сімейне право. Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов’язковим. Шлюб розглядався як різновид договору купівлі-продажу, а наречена – як об’єкт угоди.Розлучення для чоловіків було вільним. Жінка займала в сім’ї залежне становище. Взагалі, в Афінах жінки не мали ні політичних, ні громадянських прав.Спадкове право. Спадкування здійснювалось за законом і заповітом. Спадкоємцями за законом в першу чергу були сини, але коли синів не було, то успадковували дочки. Спадкування за заповітом розпочинається з Солона. Кримінальне право. Афінському праву були відомі такі види злочинів: державні, проти сім’ї, особи, власності. Розрізнялись навмисні і необережні злочини, відомо було поняття самооборони, проводилась різниця між підмовником і вико-навцем злочину.Серед покарань слід відмітити смертну кару, продаж у рабство, штраф, конфіскацію, безчестя. Покарання для рабів і вільних було різним.