13.Державний устрій Стародавньої Індії,суд,збройні сили.

Магадхо – маурійська епоха – характеризується посиленням монархічної влади і падінням ролі інститутів племін-ного управління. Основою держави вважався цар, який ще при житті при-значав одного зі своїх синів спадкоємцем престолу. Цар стояв на чолі державного апарату і мав законодавчу владу. Цар сам призначав вищих державних чиновників, був верховним суддею. Велику роль при дворі відігравав царський жрець, що належав до впливого брохманського роду. Велику роль в управлінні державою відігравала рада царських сановників – парншад. Парншад як політичний орган складався із військової і жрецької знаті. В епоху Маур’їв склад сабхи стає значно вужчим, і вона також набуває вигляд царської ради – раджа-сабхи. Територія держави в епоху Маур’їв поділялась на провінції, чотири з яких були головними і мали особливий статус. На їх чолі знаходились царевичі. Поряд з поділом на головні провінції існував поділ на звичайні провінції, області, округи. На чолі провінцій стояли вищі державні чиновники – раджуки. Існували народних зборів, сходок усіх вільних громадян перших трьох варн, на яких також роз-глядалися державні справи. Суд. Різниці між цивільним і кримінальним процесами не існувало. Розгляд справи міг розпочатись лише за вимогою позивача або потерпілого. До вищого суду входили брахмани і радники. Цар міг доручити судовий розгляд вченому брахману і трьом суддям. Це був суд Брахми. У дрібних державах правосуддя здійснювали особисто раджі.Судочинство проводилось за суворими правилами, канонами. Суворо каралися лжесвідчення. Заборонялося брати свідчення в осіб нижчої касти проти вищої. Катування та ордалії застосовувались для обмеженого складу злочинів. Брахмани, діти, хворі, вагітні жінки і душев-но хворі тортурам не піддавалися. Цар особисто розглядав найтяжчі злочини проти влади. Збройні сили. Імперія Маур’їв утримувала більш ніж півмільйонну армію, що складалася з піхоти, кінноти, коліс-ниць, бойових слонів. У армії служили найманці. Кадри воє-начальників комплектувалися лише з кшатріїв. Під час війни збиралося ополчення, до якого зараховувалися не тільки вай-шьї, а й шудри. Військо було добре організованим. До війсь-кової ради входили воєначальники, найближчі радники царя.

14.Закони Ману.

Норми, що визначали пове-дінку людей у повсякденному житті (дхарми), містилися в збірниках – дхармашастрах. Найбільш відомою в нашій літе-ратурі дхармашастрою є Закони Ману. Точна дата складання цих законів невідома, її відносять на період від ІІ ст. до н.е. до ІІ ст. н. е. Закони Ману складаються з 2685 статей.Усього закони поділені на 12 глав. Особливістю Законів Ману є релігійний характер усіх його поло-жень. Право власності. Закони називають сім можливих способів виникнення права власності: спадкування, дарування, купівля, завоювання, лихварство, виконання роботи, одержання милостині.Серед головних видів власності Закони Ману називають землю. Земельний фонд держави складали землі царські, общинні, приватних осіб.Закони Ману охороняють і рухоме майно. Найбільш значним із нього були: раби, худоба, інвентар. Зобов’язальне право. Найбільш детально описується один із найдавніших договорів – договір позики. Закон твердо встановлює непорушність боргових зобов’язань. Якщо боржник не міг заплатити борг у строк, то він повинен був його відпрацювати. При цьому кредитор, що належав до нижньої касти, не міг примусити відпрацьовувати борг боржника, що належав до вищої касти. Купівля-продаж є одним з договорів, що згадується в Законах Ману. Договір вважався дійсним, якщо здійснювався в присутності свідків, а продавцем був власник речі. Договір визнавався недійсним, якщо був укладений п’яним, божевільним, дитиною, старим, рабом, не уповноваженим. Недійсною була угода, здійснена за допомогою обману або примусу. Шлюбно-сімейне право. З одного боку, в Законах Ману жінка-мати посідала високе становище. Вона – хранителька домівки, уособлення богині землі З іншого – розвиток класового суспільства, приватної власності погіршував становище жінки. Жінка не могла користуватись власністю самостійно. Шлюб вважався релігійним і моральним обов’язком людей, його мета – виконання релігійного обов’язку, дітонародження, продовження роду і, нарешті, сексуальна насолода. Шлюбний вік для чоловіків – не менше 20 років, для дівчат – 12 і навіть 8 років. У ідеальному шлюбі вік нареченої повинен відповідати третині віку нареченого. Закони встановлювали одношлюбність. Дружині забо-ронялося залишати свого чоловіка і дітей. Навіть злий, розпу-сний, позбавлений благородства чоловік повинен був шануватися дружиною. Чоловіку дозволялось привести в дім другу дружину, якщо перша мала злостивий норов, була марнотратною, тяж-ко хворою, скандальною, схильною до пияцтва. Дружині було дозволено зрадити чоловіка лише в одному випадку: якщо він відлучався в далекі краї і не залишав їй засо-бів для існування. Кримінальне право. Серед злочинів, що зафіксовані в Законах Ману, на першому місці стоять державні. Це служба ворогам царя, пошкодження міської стіни та воріт. Серед майнових злочинів Закони велику увагу приділяють крадіжці. У них чітко розрізняється крадіжка як таємне заволодіння майном і грабіж, що передбачає заволодіння майном у присутності потерпілого із застосуванням насилля до нього. Закони Ману засуджували будь-яке насильство – вбивс-тво, тілесні пошкодження. Навмисне вбивство каралось смертною карою. Вбивство при власному захисті, охороні жертвенних подарунків, захист жінок і брахманів не каралось. Закони встановлюють суворі покарання за перелюбство, замах на честь жінки.