Родовик лікарський (Sanguisorba officinalis)

Морфологія. Багаторічна трав'яниста рос­лина висотою 40-100 см, з товстим де­ре­в'янистим кореневищем. Стебла високі, галузисті, ребристі, порожнисті. При­ко-ре­неві листки довгочерешкові, непарно­пе­ристоскладні, з видовжено-яйцевидними пилчастими листочками, зверху темно-зеленими, знизу сизуватими. Стебла закін­чу­ю­ться яйце­видними, овальними або овально-циліндричними квітковими голів­ка­ми. Квітки правильні, дво­статеві, безпелюст­ко­ві, на дов­гих прямих квітконосах, дрібні, тем­но-вишневі, з простою чотири­роздільною оцвітиною. Тичи­нок 4. Маточка з нит­ко­по­діб­ним стовпчиком. Плід – світло-коричневий однона­сін­ний чотиригранний го­рішок. Цвіте в червні-серп­ні.

Формула квітки: * Р₄ A₄ G₁.

Екологія і поширення. Родовик лікарський росте на заплавних луках, лучних степах, узліссях, берегах річок і краях боліт по всій території України (на півдні переважно по долинах річок).

Сировина. Кореневище і корінь рослини.

Дія. Кровоспинна, судино­звужуюча, в'яжуча, бо­ле­­в­том­лююча, бактерицидна, про­­тисудомна, протизапальна.

Застосування. При маточ­них, шлунково-киш­кових, леге­невих, гемороїда­ль­них та інших кровотечах; для уповіль­нення перистальтики ки­шеч­­ника, припинення су­дом, послаблення і припи­нення запальних проце­сів. Рідкий екстракт та відвар ко­ре­не­вищ і коріння родовика дають всередину при кровохарканнях, шлункових, гемо­ро­їдальних і після­аборт­них кровотечах, як засіб проти холециститів, ентероколітів і проносів різної етіології, хронічної дизентерії, при різній патології кишечника, що супроводжується метеоризмом. Відвар кореневищ і коріння використовують при ан­гі­нах, гінгівітах, стоматитах, бактеріальному й трихомонадному кольпітах, при справ­жній ерозії шийки матки, вуграх, запальних процесах шкіри, флебіті й тром­бо­флебіті. Роз­варене подрібнене коріння використовують для припарок при фурун­ку­лах і виразці гомілки. Зна­чно рідше, переважно в народній медицині, як крово­спин­ний і ра­нозагоювальний засіб викори­стовують настій трави родовика. Молоде листя рослини придатне для юшок і салатів.

Слива домашня (Prunus domestica)

Морфологія. Дерево висотою до 12 м, з неко­лю­чими або слабоколючими па­го­на­ми. Кора стовбура з тріщинами, сірувато-біла. Листки чергові, черешкові, обер­не­но-яйцевидні, темно-зелені, товсті, знизу волосисті, зубчасті. Квітки правиль­ні, дво­статеві, білі, за­паш­ні, з ко­рот­кими опуше­ними черешками, 5-пелюсткові, пооди­нокі або в пучках по 2-5. Плід – кістянка, м'ясиста, по­ник­ла, зелена, жовта, червона або фі­о­летова, з чітко виявленою поздовжньою черевцевою боро­зенкою, з восковим на­льо­том. Кісточки сплюснуті, з гострими кінцями. Цвіте у квітні-травні. Насіння є отруй­ним.

Формула квітки: * Ca₅ Co₅ A_ G₁.

Екологія і поширення. Батьківщина сливи домашньої – Мала Азія, Кавказ і Пів­нічний Іран. На Україні її ви­ро­щу­ють в усіх плодових зонах, але найпоширеніша вона у Вінницькій, Хмельницькій, Хар­ківській, Донецькій, Закар­пат­­ській та Черні­ве­цькій областях.

Сировина. Плоди.

Дія. Антисептична, послаблююча, сечогінна.

Застосування. Плоди збуджують апе­тит, дезин­фіку­ють кишеч­ник, посилю­ють його перис­тальтику і покращують трав­лення. Сливи позитивно впливають на печін­ку при неінфекційних гепати­тах, поліпшують стан хворих на атеро­скле­роз (спри­я­ють ви­веденню з організму холестерину) і гіпертонію, прискорюють видалення з організму над­лишків води і кухонної солі. Як і інші плоди, що містять пектини, сливи сприяють виведенню з орга­ніз­му радіоактивних речо­вин.