Пирій повзучий (Agropуrum repens)

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина зав­вишки 60-100 см з довгим, пов­зучим, шнуроподібним, роз­га-лу­женим кореневищем довжи­ною до 1-1,5 м і тов­щи­ною біля 2 мм. Кореневище в меживузлях порожнисте, у вузлах – з ре­ду­ко­ва­ни­ми листками. Від кореневища у вузлах від­ходять мичкуваті корені. Стебла від­хо­дять з верхівок ко­ре­не­вищ та їхніх розгалу­жень. Вони циліндричні, порож­нис­ті, вузлуваті. Надземні листки чергові, лінійні, зверху шерс­тисті, з язичком у місті пере­ходу до піхви і вушками. На верхівці стебла розташований дворядний складний коло­с дов­жи­ною 7-15 см, який складається з 20 дрібних біло-зелених ко­лос­ків з 4-10 квітками, при­тиснутих до осі колоса ши­ро­кою стороною. Колоски блідо-зелені, іно­ді з чер­во­но-фіолетовим відтін­ком, звернені до стебла своєю широ­кою сто­ро­ною, містять 2 ко­­лос­кові луски і 2-5 квіток. Колоскові луски коротші нижніх колоскових лусок, гладенькі, загострені або з остюком. Квіткові луски з коротким остюком або без нь­о­го. Лодикули різної довжини, тичинок три, приймочка сидяча. Плоди – ко­рич­­нюваті зернівки. Цвіте пирій в червні-липні, плоди доз­рі­вають у серпні-вересні.

Екологія і поширення. Росте на луках, лісових галявинах й узліссях, уздовж доріг, на степових схилах, полях, пасовищах, городах по всій України, Росії, Біло­русі та країнах Середньої Азії.

Сировина. Кореневище.

Дія. Сечо­гін­на, потогінна, відхаркува­ль­на, послаб­люю­ча, болетамувальна.

Застосування. Відвар з подрібненого корене­ви­ща застосовують для клізм при хронічних закре­пах, а також для при­мо­чок при шкірних за­хворюваннях. У відварі купають дітей при діа­тезі. Настій прий­мають при гастри­ті, колі­ті, ентериті, застуді, бронхіті, трахеїті, брон­хо­пнев­монії, набряках різного походження, а також при ка­мін­нях у нирках і жовч­но­му міхурі, ревматизмі, подагрі тощо. Завдяки наявності вуглеводів і вітамінів препарати з пирію належать до поживних і тонізуючих за­со­бів, вони відновлюютьсили, покращують апетит і сон.

Пшениця м'яка (Triticum aestivum)

Морфологія. Однорічна трав’яниста рослина зав­вишки 50-150 см з прямо­сто­ячи­ми вузловими стеблами. Листки чергові, широ­колінійні, плос­кі, піхвові, з ко­рот­ким тупим язичком, вушка з війчас­тими волос­ками. Суцвіття – склад­ний колос. Ко­лос­ки сидять по одному на виступі стрижня, широким боком до нього і складаються з 2-7, найчастіше з 5 квіток, з яких верхні неплідні, і тому утворюється лише 2-4 зер­нівки. Колоскові луски шкірясті, подібні до квіт­ко­вих, яйцеподібні, ланцетні, з бага­ть­­ма жилками, не­­рів­нобічні (мають добре помітний поз­дов­жній кіль, зверху за­кін­чу­ються зуб­цем). Нижня квіткова луска яйцеподібна або ланцет­на, лише біля верхівки трохи кільовата, в багатьох сортів вона має довгий остюк. Зернів­ка за консис­тен­ці­єю мучниста або склопо­дібна, за забарвлен­ням – жов­та, біла, червона або фіолетова, характеризується ви­со­ким вмістом клейковини. Цві­те пшениця в червні-серпні.

Екологія і поширення. Вирощується в культурі по всій Україні.

Сировина. Зернівки.

Дія. Пом’як­шу­вальна, загальнозміцню­юча.

Застосування. Відвар пшеничного хліба приймають при проносах, а від­вар висі­вок з додаванням меду п’ють при хворобах дихальних шляхів, особливо при си­ль­но­му кашлі, використовують для клізм. М’якушку пшеничного хліба, роз­­моченого в га­рячому молоці, прикладають до наривів для прискорення їх дозрівання і до пух­лин для їх роз­смок­тування.