Овес посівний (Avena sativa)

Морфологія. Однорічна трав’яниста рослина заввишки до 1 м. Коре­не­ва сис­те­ма мичкувата, утворена числен­ни­ми додатковими коренями. Стебло – соломи­на, пря­мо­стояче, порожнисте, із роздутими порож­нистими вуз­­лами. Лист­ки довгі, лінійні, чергові, з довгими, трубчастими, загорнутими піхвами, які охоп­люють межи­вузля, і коротким, шере­ха­тим язичком. Суцвіття – розлога волоть колосків, які скла­даю­ться з 2-4 квіток. Квітки двостатеві, дрібні, одягнуті у луски, на довгих квітко­ніжках. Нижня колоскова луска має колінчастий остюк. Лодикули зростаються із зав’язю і зберігаються при плодах. Плід – зер­нівка, вкритий щільною лускою з боріздкою, не осипається при дозріванні. Цвіте цей злак у червні.

Екологія і поширення. Овес посівний виро­щують як важливу кормову і кру­п'я­ну рослину по всій тери­торії України, особливо на Поліс­сі та в північній частині Лісо­степу.

Сировина. З лікувальною метою використовують неочищене зерно, крупи, бо­рош­но, со­ло­му і траву – стебла і лис­тя зелених рослин

Дія. Жовчо­гінна, потогінна, сечогінна, жа­ро­знижу­юча, зміцнююча, то­ні­зу­юча, об­во­лікаюча, заспокійлива.

Застосування. Вівсяні крупи і бо­рошно, які містять збалансовану кількість лег­ко­засвоюваних, бага­тих на неза­мін­ні амі­но­кислоти білків, вуглеводів, жирів і вітамі­нів групи В, широко використо­вують у дієтичному й дитячому харчуванні. При­го­тов­лені з них страви (каші, слизисті відвари, су­пи) вживають як поживний діє­тич­ний і обво­ліка­ль­ний засіб при гострих запальних захворюваннях шлунково-киш­ко­вого тракту (гастрити, ентероколіти), при ато­нії ки­шеч­ника, вірусному гепати­ті, ас­те­нії, захворюван­нях нерво­вої системи, порушенні ритму сер­цевої діяльності та при залізо-де­фі­цит­ній анемії, спричиненій порушенням синтезу порфіринів. Вівсяний ку­­ліш рекомендують вживати при туберкульозі легень (як зміцнювальний засіб), да­ють дітям, хворим на золотуху. Настій з неочищеного зерна дають пити при діабеті. У клінічних умовах встановлено, що настойка зеленої висушеної рос­ли­ни (трави) має за­спокійливі й снотворні властиво­сті. Такі самі властивості має й настій трави, але частіше його вживають при гарячкових станах, подагрі, при набряках, спричине­них хворобами нирок, для збуд­ження апетиту й підвищення за­гального тонусу ор­га­нізму, як віт­рогінний засіб. Досвід народної медицини свідчить про ефективність вів­са при лікуванні звикання до нарко­тиків і тютюну. Найкращі наслід­ки одер­жа­но при використанні спиртових екстрактів із свіжих молодих рослин. Свіжовижатий сік рос­ли­ни призначають усередину при безсонні, нервовому виснаженні, для збуд­жен­ня апетиту. Не менш широко застосовують овес і як зовнішній засіб. Борошно і вів­сяні пластівці використовують для косметичних масок, а відвар тра­ви або соломи – для ванн, примо­чок та обмивань при скрофульозі, рахіті, ревматизмі й гіпергідрозі (під­ви­щенній пітливості) ніг, обмороженнях і різних шкір­них хворобах та для гаря­чих комп­ресів на ділянку нирок як засіб, що полегшує проходження каме­нів (при нир­ко­во­кам'яній хворо­бі). Використовують овес і в го­меопатії.