Загальна характеристика родини злакові

Родина злакові об'єднує понад 650 родів і до 10 000 видів (з них в Україні – 331 вид і 99 родів).

Життєві форми, поширення. Злаки поширені на всіх континентах, особливо в помір­них широтах. Це трав’янисті багаторічники, рідше дворічники і одно­річники з мичку­ватою коре­невою системою і кореневищем. Найбільша різно­манітність жит­тє­вих форм зустрі­чається у тропіках і субтропіках, де є також й деревовидні злаки (бам­буки).

Морфологія вегетативних органів. Стебла прості, рідше розгалужені, тонкі, ци­­лін­дричні, випов­нені у вузлах, з вузькими й порожнистими (в більшості ви­дів) меживузлями (соломина). Листки чергові, роз­міщені дворядно, з ліній­ною (рідше лан­цетною) пластинкою і довгою піхвою, що охо­п­лює стебло; на межі між піхвою і плас­тинкою є язичок у вигляді плівчастого виросту або війочок (у деяких видів він відсутній) і так звані вушка. Форма і вели­чина язичка має істотне значення для сис­те­матики злаків, але мор­фологічна його природа і функції ще не зовсім з’ясовані (вва­жають, що він захищає піхву від попадання води). У бамбуків листки бува­ють черешкові.

Суцвіття. Суцвіття в злаків верхівкове, рідше пазушне, складене з колосків, що можуть бу­ти зібрані у волоть (рис, просо), китицю (перлівка), складний колос (ж­и­то, пшени­ця), несправжній колос – султан (тимофіївка, лисо­хвіст) або початок (жі­но­чі колос­ки кукурудзи). При основі кожного колоска є луски, які називаються ко­лос­ковими (glumae). Їх звичайно 2 – нижня і верхня, рідше 3-4 або 1. Колоски у складному ко­лосі сидять у виїмках ко­лосового стрижня і складаються з 1-2-3-5 і більше (до 20) дрібних непоказних квіток.

Будова квітки. При основі кожної квітки є звичайно 2 квіткові луски (palae) – нижня і верхня; остання часом сла­бо розвинута. Нижня квіткова луска часто має остюк – тонкий ши­пуватий виріст. Оцвітина редукована і скла­дається з двох дрібних навко­локвіткових плівчастих лусок, що називаються лоди­кулами (lodiculae); під час цвітіння вони бубнявіють і сприяють розкриванню квіткових лу­сок. Квіт­ки дво­ста­теві, рідше одностатеві (кукурудза), вітро­за­пильні, тичинок зви­чай­­но 3, рідше 2 (па­ху­ча трава), 6 (рис) або багато, до 50-120 (деякі бамбуки), їхні пиляки при­кріп­лені до ниток спинкою; маточка скла­дається з 2-3 зрос­лих плодо­лист­ків; зав’язь вер­хня, одногнізда, сидяча або на короткій ніжці; прий­мочка дволо­патева, рідше одно­ло­па­тева, периста.

Формула квітки. * P₂ A₃ G_(2-3).

Плоди, насіння. Плід – суха одно­насін­на зернівка, в якому на­сінина зростається з оплоднем (оболонкою пло­­да), рід­ше плід ягодо­подібний (у окре­­мих бам­буків).

Зернівка при достиганні в багатьох дикорослих злаків і в деяких куль­турних (окре­мі плівчасті сорти ячменю, вівса, проса й ін.) зростається з квіт­ковими лусками, що сприяє кращому їх природному поширенню. Присто­су­ванням до поширення зер­ні­вок вітром у більшості дикорослих злаків є також утворення різ­них остюків, щети­нок, волосків, лусочок та ін. Голозерність і не­о­­сипуваність зернівок культурних зла­ків є наслідком вікового добору. Майже вся внут­ріш­ня частина зернівки зайнята крохмалистим ендоспермом (до 75% її ваги). Ендо­сперм оточений алейроновим ша­ром з товстостінних клітин, напов­нених так званими алейроновими зернами, ба­гатими на білки, жири, частково на ві­та­­міни. При основі зернівки (збоку) міститься зародок, складений з бру­нечки, зародко­вого корінця, щитка і епібласта. Щиток при проростанні зернівки сприяє виси­санню поживних речовин з ендосперму. Епі­бласт часто розгля­да­ють як рудимент другої сім’ядолі, властивої дво­доль­ним. Перший лис­ток, що виходить назовні при проростанні насінини зла­ків, трубчасто-згорнутий, твер­дий, тонко загострений. Він сприяє проход­жен­ню бру­нечки через шари грунту і має наз­ву пір’їнки, або колеоптиле.

Господарське значення. Значення злаків величезне, вони є головним продо­во­ль­чим фондом людства і віді­гра­ють вирішальну роль у житті травоїдних тварин. Найго­лов­нішими хар­човими злаками є такі: пшениця, рис, кукурудза, жито, ячмінь, сор­го, просо, овес. Зерно, солому і полову багатьох харчових злаків використовують для годівлі сіль­сь­ко­господарських тварин. Численні дикорослі злаки є кормовими рослинами: тимофіївка, стоколос, єжа, суданка, житняк, лисохвіст, райграс та ін. Цінним цукро­носним злаком світового значення є цукрова тростина, яку виро­щу­ють у багатьох тропічних країнах. Важливими технічними злаками є різні бамбуки, оче­рет, чий, арундо та ін. Зліс­ни­ми бур'янами із злаків є насамперед пи­рій, гумай, сви­норий, вівсюг, куряче просо, мишій та ін.

Класифікація. За способом кущіння злакові поділяють на три основні групи: корене­вищні (пи­рій), щільнокущові (щучник, біловус), нещільнокущові (культурні зла­ки). У нещі­ль­нокущових злаків вузол кущіння міститься над по­верх­нею грунту, а в щільно­ку­щових – у грунті.