Соняшник однорічний (Helianthus annuus)

Морфологія. Однорічна рослина з жорстким опу­шен­ням, заввишки 1-3 м. Ко­ре­не­ва система стрижнева, роз­га­лу­же­на, потужна. Стебло прямо­стояче, міцне, як пра­ви­ло, нерозгалужене. Листки цілісні, по краю заруб­часто-зубчасті, че­­реш­кові, лист­ко­розміщення чергове, листкові пластин­ки сер­цеподібно-яйцепо­дібної форми, верх­ні – еліптичні, з пил­­час­тим краєм. Квітки 2-х ти­пів, зібрані у ве­ли­кі плоскі пони­клі кошики, 25-30 (70) см діаметром. Знизу кошика міститься черепитчаста обгортка, зовнішні листоч­ки якої листуваті; за­галь­не ложе плоске. На ньому однорядні, жовті крайо­ві псевдоязичкові квітки, жіночі або неп­лід­ні. Серединні – трубчасті, темно-оранжеві, дво­ста­теві, плідні, з тем­но-коричневими пиляками. Трубчаста квітка акти­но­морф­на, з ниж­ньою зав'яззю. Ча­шеч­ка реду­ко­вана, біля основи ві­ноч­ка 2 плівчасті лусочки. Віночок зрослий, трубчастий, закін­чується на верхівці 5 зубцями. 5 тичи­нок при­рос­ли свої­ми нитками до трубочки ві­ноч­ка, їхні нитки вільні, а пиляки, зрос­таючись, утво­рюють трубочку. Крізь неї від за­в’я­зі проходить стовпчик, підні­має­ть­ся над пиляковою трубочкою і трубочкою ві­ноч­ка і роздвоюється у різні боки прий­мочкою. Біля основи стовпчика розташо­ваний нектарник. Сім’янки довгасті, шкі­ряс­ті, 4-гран­ні або стиснуті з боків, з 2 щетин­ка­ми. Цвіте соняш­ник з червня по липень (жов­тень).

Екологія і поширення. Батьківщина соняшника – Південна Америка. В Європу він завезений у XVI cт. з Мек­си­ки. Широко культивується в багатьох країнах, вклю­ча­ючи й всю терито­рію України, як цінна олійна рослина.

Сировина. Крайові квітки і листки, соняшникова олія.

Дія. Спазмо­літична, жовчогінна, жарознижу­вальна, підви­щує апетит. Олія має пом’якшувальну дію.

Застосування. Соняшникову олію вико­рис­товують як основу до мазей, плас­ти­рів і розтирань, вжи­вають як жов­чо­­гін­ний засіб при хронічних захворюваннях печін­ки і жовчних шляхів (холецистит, холангіт, холангіогепатит, каль­ку­льозний холе­цис­­тит). Крім того, вона входить до складу аерозолю "Лівіан", який застосовують для лікування опі­ко­вих ран. Настойку або настій з язичкових квіток соняшнику да­ють усередину як жарознижу­вальний і спазмолітичний засіб при малярії, спазмі брон­хів та при шлунково-кишкових коліках. Як гіркоту для збудження апетиту, у випадку малярії, грипу і катару верхніх дихальних шляхів, при ви­сипах на шкі­рі й застарілих ви­разках п'ють настойку із су­мі­ші листя і язичкових квіток со­няш­ника. Соняшник – цінна олійна культура, в його сім’янках 30-50% олії. Вегета­тивну масу ви­­­корис­то­­вують на силос. Медоносна, декоративна рослина. Стебла соняшника ви­ко­ристовують як паливо, а попіл після їх спалювання – як калійне добриво і для прання грубих тканин.

Сухоцвіт багновий (Gnaphalium uliginosum)

Морфологія. Однорічна трав'яниста сірувато-зелена, сіра або білувата від не­рів­но­клочкуватошерстистого опу­шення рослина. Стебло заввишки 10-30 см, від самої ос­нови розгалужене, з простертими, рідше спрямованими вгору гіл­ками, шер­с­тисто-сіроповстисте. Листки чер­гові, цілісні, лінійно-довгасті, 1-5 см завдовж­ки, до основи звужені в черешок, з однією жилкою, ту­пуваті або з коротеньким вістряч­ком на верхівці, до основи трохи звужені. Верхні стеблові листки дрібніші за нижні та се­редні, оточують суцвіття й по­мітно довші за нього. Квітки жовтуваті, зібрані у дріб­ні кошики по 3-10 у клубочки, розташовані тісними пучками на кінцях гілок і ото­че­ні верхніми листками. Крайові квітки (їх до 75) маточкові, з прозорим або жов­ту­ва­тим, на верхівці коричню­ватим трубчасто-нитковидним ві­ночком, розміщені в кіль­ка рядів; серединні (їх 8-10) – двостатеві, з жовтуватою циліндричною тру­бочкою й п'ятизубчастим відги­ном (зубці відгину трикутні, ко­ричневі). Сім'янки ма­ють чуб­чик. Цвіте з червня до серпня.

Екологія і поширення Сухоцвіт багновий росте на вологих, болотистих місцях, по берегах річок, по дорожніх канавах, на засмічених місцях, іноді на посівах, особ­ливо в дощові роки в лісових і північних лісостепових районах України. Куль­ти­вує­ться як лікарська рослина.

Сировина. Для медич­них потреб використовують траву су­хоцвіту, яку загото­в­ля­ють у пе­ріод цвітіння рос­ли­ни.

Дія. Експериментальними дос­­лідженнями і клінічними спо­стереженнями дове­де­но, що гале­нові пре­па­ра­ти сухо­цві­ту розши­рюють периферичні судини, зни­жують артеріальний тиск, упо­вільнюють ритм серця, посилюють перис­та­ль­­тику кишеч­ни­ка, при­скорюють зсідання крові, мають протизапальні, в'яжучі, антибак­теріальні, спаз­­­молітичні і заспо­кійливі властивості. Масляні екс­тракти сухоцвіту посилюють репаративні процеси в тканинах.

Застосування. Застосування сухоцвіту показане при гіпертонічній хворобі (у по­чатковій стадії), безсонні, стено­кар­дії. При лікуванні гіпертоніч­ної хво­ро­би тера­пев­тич­ний ефект можна посилити одночасним прийманням ножних ванн з напа­ром су­хо­цвіту. Настій сухоцвіту є ефективним засобом для ліку­вання виразкової хвороби шлунка і два­над­ця­типалої кишки (зника­ють болі і симптоми ніші, по­кращується за­га­льне самопочуття, хворі набирають ваги). Як зов­нішній засіб препарати сухоцвіту (мазь, настої на воді та олії) ви­корис­то­вують для лікування ран, що погано гояться, і опіків. За­стосовують сухоцвіт і в гоме­опатії.

Цикорій дикий, або петрові батоги (Cichorium intybus)

Морфологія. Дикий бага­то­річ­ник від 15 до 120 см заввишки. Корінь потов­ще­ний, веретеноподіб­ний. Стебло ци­лін­­дрич­не, прямостояче з відігнутими пагонами. Стеб­ло і листки жорстко опу­шені, ниж­ні листки ліроподібні, виїм­час­то-перисто­роз­дільні, з крупною непарною част­кою; стеблові листки ланцетні, з широкою основою, напів­стебло­об­горт­ні, гострозуб­часті, верхні – цілокраї. Суцвіття – кошики серед­ньо­го розміру на кін­цях бічних пагонів, поодинокі і сидячі пучками в кутах верхніх лист­ків по 2-3. Знизу кошика є обгортка, зовнішні листочки якої яйцеподіб­но-лан­цет­ні, вдвоє коротші за внутрішні, що мають лінійну форму; всі квітки в кошику язичкові; віночки квіток голубі, втроє довші за обгортку; обгортка дворядна з 5 ко­рот­ких зовнішніх і восьми довших, при основі зрослих, внутрішніх лис­точ­ків; плоске квітколоже в сере­дині з короткими ще­тин­ка­ми. Кожна квітка має коротку трубочку віночка, злегка розшире­ну на верхівці, і лінійно-довгастий 5-зубчастий язичковий відгин. По центральній осі квітки спосте­рігаємо трубочку із 5 зрослих пиляків. Ти­чинкові нитки їх між собою не зростають­ся. Пиляки лінійні, з округли­ми при­дат­ками на вер­хів­ці, основа пиля­ків – стрілопо­дібна. Під віночком знаходиться зав’язь ма­точки. Вона довгаста, з гранями або сплюс­нута зі спинки, на верхівці має коронку з численних дрібних плівочок. Сто­впчик проходить крізь пилякову тру­бочку і закін­чу­є­ть­ся двороздільною приймоч­кою. Плоди – видовжені сім’янки, з 3-5 гранями; летучки з дуже коротких плівочок. Цвіте від липня по вересень.

Екологія і поширення. Цикорій дикий поширенимй по всій Східній Європі, на Кавказі, в Сибіру, Середній Азії. Він рос­те по всій території України вздовж до­ріг, по канавах, як бур'ян на засмічених місцях.

Сировина. Корінь.

Дія. Жовчогінна, сечогінна, седативна, протимікробна, в’яжуча, гіпоглікемічна.

Застосування. Найчастіше галено­ві пр­е­па­рати цикорію вживають для збудження апетиту та по­кращення діяль­нос­ті органів травлення, особливо при гіпоацидних гас­три­тах, енте­ри­тах, колітах. Відвар коріння, крім того викорис­то­­вує­ть­ся при лег­ких формах цук­ро­вого діабету, а відвар трави приймають при холециститі (сти­му­лю­є­ть­ся виділення жовчі) і хворобах нирок (сечогінна дія). В експериментах на тваринах встановлено, що настій із суцвіть цикорію зас­по­кійливо діє на центральну нервову систему, збі­ль­шує амплітуду і сповільнює ритм серця. Як засіб, що акти­ві­зує об­мін речовин в організмі, цикорій використовують при шкірних хворобах, по­в’язаних з пору­шен­ням обміну речовин. Зовнішньо цикорій у вигляді настою і спир­тової нас­той­ки рекомендують при лікуванні екземи, фурункульозу, псо­ріа­зу, ато­піч­ного дер­матиту. Препаратами цикорію споласкують волосся після миття при їх ви­па­да­н­ні, себореї воло­сис­тої частини голови. Листки цієї рослини вживають як салат. Під­сма­жений і роз­мо­ло­тий корінь цикорію вико­ристо­ву­ють як замінник натуральної ка­ви і цінну добавку до сурогатів кави з ячменю тощо.

Цмин пісковий, або безсмертник (Helichrysum arenarium)

Морфологія. Багато­річна тра­в’я­нис­та рослина, щільно вкрита сіруватими шерс­тистими волосками до 60 см зав­вишки. Має чорно-біле, здерев’яніле ко­­реневище. Стеб­ло одне або декілька (до 10), прямостояче або висхідне. Листки цільні, чергові, цілокраї: прикореневі довгасто-обернено-яйце­по­дібні, поступово звужуються в че­ре­шок; середні й верхні – сидячі, ланцетні або лінійно-ланцетні, гострі. Кошики ку­лясті, із сухою черепитчастою обгорткою, що скла­дається з трьох-чотирьох шарів жорсткоплівчастих, блискучих, з бурою смужкою посередині і плівчастим краєм лис­­­точків лимонно-жовтого, рідше жовтогарячого кольору. Кошики зібрані на вер­хівках стебел у щільні щитки. Всі квіт­ки в суцвітті трубчасті, дрібні: крайові – жі­но­чі, з видовженою ниткоподібною трубкою віночка, лимонно-жовті; се­ре­динні – дво­ста­теві, в 1,5-2 рази коротші від крайових, жовті або оранжеві, із золотистими за­лоз­ками. Сім'янки ма­ють чубчик. Цвіте з червня до вересня.

Екологія і поширення. Цмин пісковий росте по всій території України (крім вмсокогір’я Криму і Карпат) в со­снових лісах, на піщаних грунтах, на сухих лі­сових галявинах, горбах, піщаних і кам’янистих схилах.

Сировина. Кошики з частиною стебла пе­ред по­чатком цвітіння, коли кошики ще не розкрилися.

Дія. Галенові препарати цми­ну сприяють підвищенню жов­чної секреції, змі­ню­ють хімізм жовчі (зменшують кон­цен­­трацію жовчних кислот, підвищують вміст хо­ла­тів і біліру­біну в жов­чі), збільшують жовчовиділення, виявляють про­ти­за­па­ль­ну, анти­бактеріальну і спаз­молітичну дію, стимулюють секреторну функцію шлун­ка і під­шлункової зало­зи, підвищують діурез, діють як кро­воспинний засіб.

Застосування. Відвар цмину про­пи­сують при хронічних холе­циститах, хо­лан­гі­тах, ангіохолітах, жовчнокам'яній хворобі, дифузних ураженнях печінки. Певний те­ра­певтичний ефект одер­жу­ють також при розладах діяльності шлун­ка, нирко­вока­м'я­ній хворобі, хворобах нирок і сечового міхура, особливо при гострому циститі, при утруднено­му і бо­ліс­ному сечовипусканні та набряках, пов'язаних з нирковою недостатністю, при фурункульозі, у разі запалення сід­нич­ного нерва та невралгії. Настій цми­ну вико­ристовують як кровоспинний за­сіб при гіперполіменореї і матко­вих кро­во­течах у результаті дис­функції яєчників та при фібро­міомі матки з ге­мо­ра­гіч­ним синд­ромом. Квітки цмину вхо­дять до складу жовчогінних чаїв. Препа­рати цмину не дають побічних реакцій навіть при тривалому застосуванні.