Пижмо звичайне (Tanacetum vulgare)

Морфологія. Багаторічна трав’я­ниста рослина від 50 до 150 см зав­вишки з добре розвиненим, галузистим, го­ри­зон­тальним, дерев’я­нистим кореневищем. Рослина май­­­­же цілком гола, зелена, дуже аро­матична. Від кореневища від­рос­тає кілька високих, прямостоячих, трохи здерев'яні­лих, ребристих, голих або розсіяно­во­ло­сис­тих, у верхній час­ти­ні гіллястих стебел. Листки довгасті, чергові, зверху темно-зеле­ні, зі­споду – сірувато-зелені, з численними але мало­по­міт­ними залозками, із силь­ним камфороподібним запахом. Нижні листки – череш­кові, стеблові – сидячі, двічі­пе­рис­то­роз­­сі­чені, з широкими, гре­бінчасто-зуб­час­­тими частками, без при­лис­тків. Об­­­­гортка чере­пит­часта, з яйцеподібно-лан­цетної форми листочків. Кошики півку­ляс­ті, середньої величини, 7-10 мм діаметром, без язичкових кві­ток, щільно зіб­рані в розгалужені щиткоподібні волоті, які ма­ють багато дріб­них, однакових жовтих кві­ток. Всі квітки трубчасті, проте крайові – трьохзубчасті, безплідні, їхні зав'язі реду­ко­­вані, а серединні – п’ятизубчасті, двостатеві, плідні. У них нижня ребриста зав'язь, а у верхній час­ти­ні біля віночка є 5-зубчасте кільце. Це реду­ко­вана чашечка. Сім’ян­ка п’я­ти­гран­часта, на верхівці має короткі зубчики. Цвіте в червні-вересні.

Екологія і поширення. Росте майже по всій території України по берегах рі­чок, серед чагарників, на сухих лу­ках, на полях, узліссях, просіках, уздовж полезахисних лісових смуг та біля доріг.

Сировина. Молоді квітки з кошиками.

Дія. Жовчогінна, антимікробна, протиглисна та інсекти­цидна.

Застосування. У науковій медицині пижмо використовують при захворю­ваннях шлунка (при гастриті зі зни­же­ною кислотністю, ахілії), кишечника (при алімен­тар­них ентероколітах і колітах іншого походження), при хворобах пе­чін­ки і жовчо­ви­від­них шляхів (при гепа­титах, холециститах, ангіохолітах), а також як глисто­гінний за­сіб. У народній медицині вну­трішньо у вигляді відвару прий­мають при інтокси­ка­ціях, спри­чинених туберкульозом легень, при рев­ма­тиз­мі та інших видах поліарт­ри­тів, при порушенні мен­струального циклу, нервовому виснаженні, запаленнях се­чо­вого міхура і нирок, від головного болю, для лікування епілепсії та нирковокам'яної хвороби. Зов­нішньо настій квітів пиж­ма вико­ристовують для лікування гній­них ран, виразок, синців, ревма­тизму, корости, спазмів м'язів кін­цівок та для миття голови при вошивості. Ванни з настою пижма використовують для лікування подагри і рев­ма­тизму. При захво­рю­ваннях шкіри, укусах бджіл використовують мазі різної кон­центрації. Вва­жають, що пижмо відганяє мух, тому його доцільно садити біля тва­рин­ницьких приміщень.

Підбіл звичайний, або мати-й-мачуха (Tussilago farfara)

Морфологія. Багаторічна трав’я­ниста рослина з підземним, довгим, галузистим, повзу­чим кореневищем. Рано навесні від кореневища відростають павутинисто-опу­шені квітконосні пагони заввишки 1-25 см з лускуватими, яйце­по­дібно-ланцетними, гострими листками, здебільшого пур­пу­ро­во-фіолетовими. Суцвіття – поодинокі по­ник­лі кошики на вер­хівці стебла з двохрядною обгорткою, крайові квітки – вузькі, несправжньоязичкові, жіночі, розташовані в кіль­ка рядів, удвічі довші за серединні трубчасті, чоловічі. Сім’ян­ки циліндричні, мають чубчик. Після відцвітання квіт­ко­ві пагони відмирають, а від кореневища відростають великі, довгочерешкові, округ­ло-серцеподібні, нерівно-зубчасті, шкірясті прикореневі листки, зібрані розеткою, з па­ль­частим жилкуванням, шириною 10-25 см. Вони зверху темно-зелені, гла­день­кі, блис­кучі, а зісподу мякобілобілоповстисто-опушені. Цвіте в березні-квітні. Листки досягають пов­но­го розвитку до кінця травня або початку червня.

Екологія і поширення. Рослина поширена майже по всій території європейської частини Росії, в Україні, в Бі­ло­русі, на Кавказі, в Сибіру, Середній Азії. Росте по на глинистому грунті на схилах, в ярах і на стрімких берегах річок та як бур'ян на по­лях і го­родах.

Сировина. Квітки і молоді листки.

Дія. Підбіл звичайний ви­користовують як відхаркуваль­ний, пом'якшувальний, протиза­пальний, легкий пото­гін­ний, жовчогінний та слабкий спазмолі­тичний засіб. Зовнішньо підбіл викорис­то­вують як про­тизапальний і рано­загою­ва­льний засіб.

Застосування. У науковій меди­цині настій листя підбілу зви­чайного приз­на­ча­ють при ларин­гітах, трахеїтах, хро­ніч­них брон­хітах, бронхопневмонії, бронхі­альній астмі, бронхоектатичній хворобі тощо. Листя підбілу входить до складу грудних чаїв і потогінних чаїв. У народній ме­дицині, крім усіх вищезазначених випадків, настій листя підбілу п'ють при гарячці, катарах шлун­ка, кишок і сечового міхура, при запальних процесах у нирках, водянці, загальній сла­бос­ті орга­нізму та як гірко­ту для збуджен­ня апетиту й поліпшення трав­лення при хронічних ентероко­літах. Сирий сік підбілу вважа­ється добрим жовчогінним і по­тогінним засобом; його реко­мен­­дують пити при туберкульозі легень і скрофульозі. Розім'яте свіже листя при­кладають до наривів, інфікованих ран, виразок та фурункулів. Настоєм листя по­­ло­щуть горло при ангіні, об­мивають виразки і рани, сприн­цюються при запальних зах­во­­рюваннях піхви, що супро­во­дять­ся білями. Настоєм із суміші лис­тя підбілу і кро­пиви дводомної миють го­лову при випаданні волосся та при лупі й свербінні шкіри. Цигарки з подрібненого листя курять при сильному кашлі зі спастичними явищами.