Груша звичайна (Pirus communis)

Морфологія. Дерево висотою 5-25 м, іноді з колючками, якими закінчуються пагони, з яйцевид­ними або округ­ли­ми, дрібно­зуб­частими, шкірястими, блискучими листками. Квітки білі, з темно-червоними пиляками, ниж­­ньою за­в'яз­зю і числен­ни­ми тичинками, в щиткоподібних суцвіттях. Плід грушевидний або округлий. Цвіте у травні, плодо­но­сить у серпні-жовтні.

Формула квітки: * Ca₅ Co₅ A_ G_(2-5).

Екологія і поширення. Поширена по всій Україні, крім південного степу. Росте у світлих лісах, культивується в більш південних районах, ніж яблуня.

Сировина. Плоди.

Дія. В'яжуча, ре­г­­у­лю­юча травлення, протилихоманкова, знеболю­юча, анти­сеп­тич­на, сечо­гін­­на, закріплююча.

Застосування. Плоди груші є чудовим дієтич­ним продуктом, особливо при цук­ро­вому ді­а­беті. Густий відвар пло­дів засто­совують для примочок при головному болю. Варе­ні і печені груші допомагають при сильному кашлі, за­дусі і тубер­кульозі легенів.

Малина звичайна (Rubus idaeus)

Морфологія. Невеликий півкущ, який має пагони двох ти­пів – безплідні пагони першого року з 5-6 перисто­склад­ними листками і здере­в’янілі пагони, які виникають на другий рік і після дозрівання плодів відмирають. Суцвіт­тя щиткоподібне. Квіт­ко­ніжки, як і стебла, усаджені ши­пиками. Ча­шеч­ка складається з 5 зрослих чашо­лист­ків, зубці яких відігнуті донизу; пелюсток – 5, білих, вільних, во­ни коротші за ча­шо­листки; тичинок – багато. Квітколоже довге, опукле з великою кіль­кістю вільних ма­точок. Плід малини є бага­токістянкою. Цвіте у травні-червні. Плоди дости­гають у липні.

Формула квітки: * Сa₅ Co₅ A_ G_.

Екологія і поширення. Дикоросла малина росте в усіх лісових районах і в пів­ніч­ній частині Лісостепу (крім Донецького) в лісах, по чагарниках, на лісових за­п­лав­них луках.

Сировина. Листки, квітки, плоди.

Дія. Потогінна, протизапальна (плоди), в'яжуча, про­тизапальна, антитоксична, кро­воспинна (листки), про­тиза­па­льна і антитоксична (квітки).

Застосування. Плоди, протерті з цукром, та сухі використовують в медицині при застудах. Листки (молоді) і гіл­ки (взим­ку) заварюють замість чаю. Настій листя п'ю­ть при хворобах органів дихання, кашлі й гаряч­ці, при проносах і ентероколі­тах, при шлункових кровоте­чах і геморої, при надмірних менструаціях та проти висипів на тілі, вугрів і екзе­ми. Зовніш­ньо – настій листя застосовують для полоскання при сто­ма­титах, фарингітах і ангінах, для при­мочок і зро­шування при шкір­них зах­во­рю­ван­нях. Як дієтичний продукт плоди малини споживають у натуральному ви­гляді при анеміях, атероскле­розі, гіпертонічній хворобі, цу­кровому діабеті, для збудження апе­титу й поліпшення травлен­ня та при екземі. Чай із сушених плодів призначають як потогін­ний і протизапальний засіб при різних простудних захво­рю­ван­нях. Із сві­жих плодів виготовляють малиновий сироп, який ви­користовують для поліпшення смаку ліків.

Мигдаль звичайний (Amygdalus communis)

Морфологія. Посухостійке дерево ви­со­тою 5-10 м, з червоно-бурим гладким гіллям. Листки видовжено-лан­цетні, на одно­річних пагонах – чергові. Квітки пра­ви­льні, блідо-рожеві або білі, двостатеві, майже сидячі, поодинокі або розміщені по­пар­но. Чашолистки великі, буро-коричневі, відпадають до початку цвітіння. Плід – кістянка, яйцевидна, зім'ята, суха. Цвіте рано (в лютому-березні), до роз­пускання листків, плодоносить восени.

Формула квітки: * Ca₅ Co₅ A_ G₁.

Екологія і поширення. Гіркомигдальні дере­ва дико ростуть у горах Копет­дагу (Туркменія), в західному Тянь-Шані та в південній Вірме­нії. На Україні, переважно в Кри­му, мигдаль вирощують. У куль­турі переважно сорти з со­лод­ким ядром.

Сировина. Насіння.

Дія. Болезас­по­кійлива.

Застосування. Настій із насіння мигдалю при­й­мають при рвоті, силь­ному кашлі і болях у шлунку. Олію із на­сін­ня закапують у вухо як болезас­по­кійливий засіб, йо­го використовують також для місцевої анестезії. Солодкий миг­даль ре­комендують вживати при недо­крів'ї, астенії, після перенесених виснажливих хвороб, при затрим­ці росту в ді­тей та як ліки від судомного кашлю, при підвищеній кислотності шлун­кового соку, виразці шлунку, особливо в за­взя­тих курців (тамує епігастральний біль). Роз­товкуючи ядро солодкого мигда­лю з водою або молоком, одер­жують миг­да­льне молоко, яке застосову­ють при опіках та інших ушкод­женнях шкіри, при сверблячці, як косметичний засіб при дифуз­ному облисінні та для догляду за шкі­рою всіх типів. Мигдалева олія застосовується при гастриті, колітах, як про­носний засіб при запорах (особливо в немовлят) і як розчинник для препара­тів, які вико­рис­то­вують у вигля­ді ін'єк­цій. Як зовнішній засіб мигдалеву олію використовують при сверблячці і пролежнях. Ра­фінована мигдалева олія вико­ри­с­товується як харчовий продукт і в парфюмерній промислово­сті, а нерафінована – у милова­рінні. З макухи солод­ко­го мигда­лю виготовляють мигдалеві ви­сівки, які використовують у кос­ме­ти­ці як засіб, що пом'якшує і очищає шкіру.