Шавлія лікарська (Salvia officinalis)

Морфологія. Напівкущ висотою 20-70 см з галу­зистим здерев’янілим коренем. Стебла численні, прямостоячі, чотиригранні, майже круглясті, білувато-шерстисті від довгих хвилястих волосків, міс­тять багато лист­ків. Листки су­про­тивні, довго­че­реш­кові, шкірясті, верхні – сидячі, овально- або яйцеподібно-довгасті, з приту­п­ле­ною верхівкою, по краю дріб­нозубчасті, опушені, сірувато-зелені, жилкування щіль­но­­сіт­часте, у­сія­ні рясни­ми крап­час­тими залозками, поверхня рівномірно-зморш­ку­вата. У деяких листків основа має вушкоподібні додатки. Квітки дрібні, двостатеві, неправильні, майже сидячі, зібрані у верхівкові, колосоподібні, пере­ривчасті суц­віт­тя з 6-9 квіт­ковими мутовками. Чашечка двогуба, верхня губа складається з трьох ча­шолистків, нижня – з двох. Віночок синьо-фіо­летовий (рідко ро­же­вий або білий), дво­губий, завдовжки 20-30 мм. Верхня його губа формується з двох пелюсток, шо­ло­моподібна, нижня – з трьох пелюсток (бокові лопаті нижньої губи відігнуті, се­ред­ня – на вер­хівці глибоковиїмчаста). Наявні дві тичинки і два стамінодії, зав’язь чо­тиригнізда, стовпчик вис­тупаючий. Плоди – май­же кулеподібні, темно-бурі чоти­ри­горішки до 3 мм у діа­метрі, заключені в чашечку. Цвіте в червні-липні, пло­до­но­сить у липні-серпні.

Формула квітки. ↑ Ca_{(3 + 2)} Co_{(2 + 3)} A_{2 + 2st} G₍₂₎.

Екологія і поширення. Батьківщина шавлії лікарської – Середземномор'я. На тери­то­рії України, переважно в пів­денних районах, її культи­вують як ефіроолійну лі­карську і декоративну рослину.

Сировина. Листки.

Дія. Галенові пре­парати шавлії виявляють в'яжучу, протиза­па­ль­ну, дезинфіку­ю­чу, відхаркувальну, естрогенну і гіпо­глікемічну дію, зменшують пото­виділення, збуд­жують виділення шлункового соку, мають слабко виражену анти­сеп­тичну влас­ти­­вість, впливають кровоспинно на ушкоджені капіляри кро­во­нос­них судин, зміц­ню­ючи їх стінки.

Застосування. У науковій медицині пре­парати шавлі застосо­вують в основному зовнішньо: полоскання ротової порожнини і горла при стоматиті, гінгівіті, виразках у роті, паротиті, ангіні, при катарах верхніх дихальних шля­хів; спринцювання при запаль­них захворюваннях піхви, при бі­лях і ендо­цер­ві­ци­ті; примочки, обмивання, міс­цеві і зага­ль­ні ванни при запальних захворю­ван­нях шкіри, нагноєних ранах і виразках, легких опіках і від­мороженнях. Пероральне застосування шавлії показане при гастритах і ви­разковій хворобі шлунка і два­надцятипалої кишки зі зниженою се­кре­торною активністю шлунко­во-кишкового тракту і кислот­ністю шлункового со­ку, а та­кож при схильності хворих до спас­тичних станів шлунка і кишечни­ка, при за­па­ленні сечового міхура, при гіпергідрозі (в клімактерич­ний період, при деяких гарячко­вих станах, туберкульозі). Пози­тивний терапевтичний ефект спо­стері­га­є­ться також при запаленні ди­ха­ль­них шляхів, діареї різного походження, запа­лен­нях пе­чін­ки і жовчного міхура, легких фор­мах цукрового діабету. Як протидіабетичний засіб шавлію краще застосовувати у поєднанні з інши­ми лікар­сь­ки­ми рослинами. На­стій шавлії да­ють матерям, що го­дують груддю, з метою приг­ні­чення секреції мо­лока. Викорис­товують шавлію і для лікування ге­мо­рою. Листя шавлії входить до складу інгредієнтів для виготовлення грудних чаїв, по­м'якшувальних чаїв, шлунко­во­го чаю.