Нирковий чай (Orthosiphon stamineus)

Морфологія. Багаторічна (в культурі – одно­річна) вічнозелений волохатий на­пів­кущ заввишки до 1,5 м. Стебло прямостояче, галузисте, чотиригранне, внизу тем­но-фіолетове, вгорі – зелене. Листки навхрест супротивні, овальні, ромбо­подіб­но­еліптичні і широколанцетні, по краю нерівномірно-великозубчасті. Квітки зібрані півмутовками по три в пазухах приквіток на верхівках пагонів і утворюють пе­ре­рив­часте китецеподібне суцвіття. Чашечка і віночок труб­час­то-двогубі. Віночок блідо-фіолетовий. Тичинок чотири, вони мають довгі тичинкові нитки. Останні, як і стовп­чик маточки, значно видаються з віночка. Плід – коробочка. Цвіте в липні-серпні.

Формула квітки. ↑ Ca_{(3 + 2)} Co_{(2 + 3)} A₄ G₍₂₎.

Екологія і поширення. Походить з тропічної Південно-Східної Азії. На Україні – в культурі (в Криму, на Чор­но­мор­ському узбережжі Кавказу).

Сировина. Листки.

Дія. Настій ортосифону вияв­ляє діуретичну і холеретичну дію. Сечогінний ефект супрово­диться виведенням з організму сечовини, сечової кислоти і хло­ридів, поси­лен­ням секреції шлун­кових залоз і збільшенням вмісту вільної соляної кислоти в шлун­ковому соку, збільшенням виді­лення жовчі та антиспастичною дією на органи з гладенькими м'язами.

Застосування. У науковій і народній ме­дицині настій трави ортосифону вико­рис­­­­тову­ють при запаленнях жовч­но­го й сечового міхурів, при поліартриті, подагрі та при каменях у нирках і жовчному мі­хурі. Ефективне застосування ор­тосифону при цукровому діабеті, гострих і хронічних захворюван­нях нирок та при набря­ках різ­ного походження (в т. ч. й при серцевій недостатності). Крім то­го, науко­ва ме­ди­ци­на рекомендує ортосифон при церебральному атеро­скле­розі та гіпер­тонії, яка су­про­водиться порушенням функ­ції печінки та нирок.

Розмарин лікарський, або справжній (Rosmarinus officinalis)

Морфологія. Невеликий (60-120 см заввишки) вічнозелений напівкущик. Стебло прямостояче, дерев'янисте, гіл­ляс­те, з чотиригранними пря­мими, в ранньому віці опу­шени­ми гілками, пазушні пагони вкорочені. Листки із специ­фіч­ним сильним за­па­хом, ліній­ні, шкірясті, сидячі, ціло­краї, із загнутими донизу заокругленими края­ми, зверху тем­но-зелені, майже голі, зісподу – білуваті від густого опушення, з вис­ту­паючою центральною жилкою і ефіроолійними залозками. Квітки двостатеві, не­правильні, зібрані по 5-10 у невеликі китецеподібні суцвіття вкорочених гілочках. Чашечка двогуба, віночок синьо-фіоле­товий, іноді білий, двогубий, з висунутою з чашечки трубоч­кою; верхня губа пряма, виїм­часта, нижня – трилопатева, з відіг­ну­тою зубчастою середньою і довгастими боковими лопатями. Фер­ти­ль­них тичинок дві. Плід складається з чотирьох однонасінних горішковидних ча­сток. Цвіте в бе­рез­ні-травні.

Формула квітки. ↑ Ca_{(3+ 2)} Co_{(2 + 3)} A_{2 + 2st} G₍₂₎.

Екологія і поширення. Розмарин походить із Середземномор'я. Він росте дико і культивується в Південній Єв­ро­пі, Індії, на Філіпінах. На тери­то­рії Украї­ни, пере­важ­но в Криму і на Закарпатті, його вирощують на городах і квітниках як ефіро­олійну рос­лину, а також з де­коративною метою.

Сировина. Листки та однорічні стебла з лист­ками.

Дія. Препарати розмари­ну знімають спазми гладенької мус­ку­ла­тури травно­го трак­ту, жовч­них і сечовивід­них шляхів та периферичних кровоносних судин (як нас­лідок відбувається невелике збільшен­ня виділення сечі, слабке зни­жен­ня артеріа­ль­­но­го тиску, по­ліпшення відтоку жовчі), поси­люють жовчотворну функ­цію пе­чін­ки, активізують виділення шлункового соку, виявляють то­нізуючу дію (під­­тверд­жено клі­нічно на видужуючих хворих, які перенесли виснажливі за­хво­рю­ван­ня й тяжкі хірургічні операції, та на людях похилого віку з порушенням моз­ко­во­го кро­во­обігу і старечими змінами серця), сприяють збільшенню мо­ло­ка у жінок, які году­ють груд­дю, мають еменагогічні власти­вості (відновлюють звичайний пе­ребіг місяч­них, усу­ва­ють хвороб­ливі явища, які супроводили їх ра­ніше).

Застосування. Препарати розмари­ну приймають при спазмах жовчних і сечо­ви­відних шляхів, спастич­ному колі­ті, атонічній диспепсії, загальному занепаді сил, фі­зич­ній та розумовій перевтомі, серцевих неврозах, порушеннях менс­труального цик­лу та при нервових розладах у клімакте­ричному періоді. Позитивний те­рапевтичний ефект спос­те­рі­га­ється й при безсонні, істерії, неврастенії, епілеп­сії, мігрені, за­па­мо­ро­ченні, вегетативній дис­тонії, гіпертонії, імпо­тен­ції, ме­тео­риз­мі, астмі, хронічному брон­хіті та грипі. При зовнішньому застосуванні нас­тій листя роз­марину вва­жає­ться добрим засо­бом для лікування запалень ро­тової порожнини і зіву (поло­скання), для гоєння ран і фурун­кулів (компреси), від обли­сіння (втирають у волосисту частину голови), при невритах і простуд­них захворюваннях (ванни), при білях у жінок (сприн­цювання). Розмаринову ефірну олію вико­ристовують для розтирань при рев­ма­тизмі.

Собача кропива серцева, або звичайна (Leonurus cardiaсa)

Морфологія. Багаторічна тра­в'я­­нис­та рослина. Стебло заввишки 60-130 см, чо­ти­­ригранне, прямостояче, розга­лу­же­не, голе або на ребрах вкрите спрямованими до­низу довгими волосками. Листки нав­хрест су­про­тивні, черешкові, звер­ху темно-зе­ле­ні, зісподу світло-зе­ле­ні; м'яковолосисті. Нижні листки пальчасто­п’я­ти­роз­ді­ль­ні, округлі або яйце­подібні, із серцеподібною основою; середні – видовженоеліптичні або лан­цетні, трироздільні або трило­па­­теві, з широкими довгастими зубчастими част­­ками; верхні – трилопатеві або цільні, вузькі, лан­цетні, з двома боковими, впе­ред спрямо­ваними зубцями. Квітки дрібні, двогубі, зібрані супротивними півму­тов­ками в пазухах верхніх листків. Квіт­ки утворюють довгі перервані коло­со­подібні суцвіття з ко­лю­чи­ми вузькими лінійними приквітками. Чашечка гола, акти­но­морф­на, дзвоникувата, завдовжки 5-6 мм, з п'ять­ма гострокінцевими зубчиками, з яких два відігнуті вниз. Віночок рожевий, двогубий, із суцільною, зовні біло­повс­тис­тою верхньою губою, 8,5-9,5 мм завдовжки. Середня ло­пать нижньої губи віноч­ка трохи ширше за бічні лопаті. Горішки обрнено-яйцеподібні, 2,5-3 мм завдовжки. Цвіте з червня до ве­ресня.

Формула квітки. ↑ Ca₍₅₎ Co_{(2 + 3)} A₄ G₍₂₎.

Екологія і поширення. На засмічених місцях, на городах, у дворах та на пус­ти­рях. Собача кропива росте розсія­но в Лісостепу і Степу на засмічених місцях, лісо­вих галявинах, вирубках, на городах, у дворах та на пус­ти­рях. У спе­ціалізованих рад­­гос­пах росли­ну культивують.

Сировина. Трава рослини, зібрана на початку цвітіння рослини.

Дія. Препарати собачої кропи­ви за характером дії на організм людини близькі до препаратів вале­ріа­ни лікарсь­кої. Вони мають спазмолітичні, седативні й гіпо­тен­зив­ні власти­вості, уповільнюють серцевий ритм, збільшують силу сер­це­вих скорочень, ви­яв­­ляють слабку діу­ретичну дію, регулюють менстру­альний цикл і функції трав­но­го апарату. При зовніш­ньо­му використанні препарати цієї рослини виявляють про­ти­­запа­ль­ну, анти­бак­теріальну і ра­нозагоювальну дію.

Застосування. Препарати собачої кропи­ви застосовують при кар­діосклерозі, під­ви­щенні артері­аль­ного тис­ку, стенокардії, міо­кардиті, кардіоневрозі, надмірній нер­вовій збудли­вос­ті, особливо, коли вона пов'язана в жінок з клі­мак­терієм, а в чо­ло­ві­ків – з гіпер­тро­фією простати, в разі психастенії й неврастенії, що супро­во­ди­ть­ся без­сон­ням, відчут­тям напруженості й підвищеною реактивністю, та при вегето­нев­розах. Пре­парати собачої кропиви показані й при епілепсії, базедовій хворобі (упо­ві­льнюється серцебиття, зумовлене підви­ще­­ною діяльністю щитовидної зало­зи, зни­жу­ється нервове збуджен­ня), при шлун­ково-кишкових за­хворюваннях (спазм м'я­зів шлун­ка, хронічні запалення товстої киш­ки). При серцево-судинних неврозах і дея­ких інших сер­цевих захворюван­нях препарати з собачої кропиви діють ефектив­ні­ше, ніж препара­ти валеріани лікарської або конва­лії звичайної. Трава собачої кро­пиви вхо­дить до складу заспокій­ливого чаю, який застосовують при збуд­жен­ні нер­во­вої системи і безсонні. Використовують росли­ну і в гомеопатії.