Меліса лікарська (Melissa officinalis)

Морфологія. Багаторічна трав'яниста, ніжно-залозисто-опушена рослина з приє­м­ним ли­мон­ним запахом, який після цві­тіння послаблюється, стає навіть дещо не­приємним. Стеб­ло чотиригранне, прямостояче, гіллясте, до 1 м зав­виш­ки. Лист­ки яйцеподібні, зморщені, вели­козубчасті, черешкові, темно-зелені й голі зверху, світ­ло-зелені та опушені знизу, на верхівці загострені. Приквітки яйце­по­діб­но-ланцетні. Квітки дріб­ні, зигоморфні, двостатеві, на верхівці стеб­ла зібрані в колосоподібні ки­ти­ці. Чашечка двогуба, труб­час­то-дзвоникоподібна, верхня її губа плоска, з трьома три­кут­ними зубцями. Віночок білий або білий з рожевим відтінком і червоною пля­мою, вдвічі більший за чашечку. Трубка віночка зігнута, верхня губа плоска. Плоди – чотиригорішки. Цвіте в липні-серпні.

Формула квітки. ↑ Ca_{(3 + 2)} Co_{(2 + 3)} A₄ G₍₂₎.

Екологія і поширення. Росте в середземно­морських і центрально-європейсь­ких краї­­нах; у нас лише в куль­турі, але нерідко дичавіє, особ­ливо в Криму, де трап­ляє­ться на лісових галявинах, на узліссі, серед заростей, в чагарниках, по берегах річок та біля доріг.

Сировина. Листки і верхівки пагонів, які збирають під час цвітіння рослини.

Дія. Екстракти з листя вияв­ляють ефективну седативну дію, особливо в людей похилого віку. Це дає змогу змен­ши­ти дозу синтетичних препаратів або вза­галі від­мо­витися від них. Сиро­вина діє і протиспастично, зменшує напру­жен­ня гладеньких м'я­зів кишечника, збуджує виділен­ня травних соків, має протиза­пальні, бак­теріо­ста­тич­ні й проти­вірусні властивості. Експеримен­тально підтверджено цитостатичну дію водних екстрактів з ме­ліси.

Застосування. Рослина використовується при станах загального нервового збуд­жен­ня, при судинно-вегета­тивній дистонії, безсонні, пору­шеннях ритму серця, змі­нах тиску крові під впливом емоційних збудників, а також при розла­дах, які їх су­п­ро­­водять: при порушен­нях травлення, епігастричних бо­лях, веге­та­тив­ному нев­ро­зі, гаст­риті та коліті. Діє тонізуюче на мозок, серце, матку, орга­ни трав­лення. Лис­тя ме­лі­си саме засто­совується рідко, частіше в су­мішах з м'ятою, ромашкою, кми­ном, гі­со­пом, валеріаною, лаван­дою, глодом та ін. До складу лі­кувально-про­фі­лак­тичного харчо­вого раціону включають салати з мо­ло­дого листя рослини. Зов­нішньо мелісу ви­користовують для ванн, ком­п­ре­сів та в кос­метиці.

М’ята перцева (Mentha pіperita)

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина, дуже за­паш­на, 25-80 см зав­виш­ки. Кореневище повзуче, галу­зис­те, з пучками мичку­ватих ко­ре­нів у вузлах і під­зем­ними бічними пагонами, які часто стеляться на поверхні грунту. Стебла численні, чотиригранні, супротивно-галузисті, темно-фіолетові або зелені, вся рос­ли­на щети­нисто­воло­ха­та. Листки супротивні, коротко­череш­кові, яйцеподіб­но-ви­дов­жені або ланцетні, гострі, шилоподібно-зазублені, зверху тем­но-, знизу світло-зе­ле­ні, довжи­ною 6-8 см. Жилкування зазвичай перисте, з рідкими при­тис­нутими волосками по жилках ниж­ньо­го боку. Квітки майже актиноморфні, двостатеві, але майже стери­ль­ні (плоди утворюються дуже рід­ко), сидячі, зібрані кільця­ми в безлистих, перер­ва­них лише при основі колосоподібних суцвіт­тях. Чашечка правильна, дзвони­ко­по­діб­на або трубчаста, фіолетова, п'ятизуб­часта, з десятьма поздовжніми жилками. Віно­чок лійкоподіб­ний, майже правильний, чотирилопатевий, його трубка білувата, від­гин рожевий. Усі чотири тичинки однакові, коротші від віночка. Зав'язь 4-гнізда, ма­точ­ка двороздільна. Пло­ди – бурі оберне­нояйцеподібні го­ріш­ки. Цвіте рослина в червні-лип­ні.

Формула квітки. ↑ Ca₍₅₎ Co₍₄₎ A₄ G₍₂₎.

Екологія і поширення. М’ята перцева в ди­кому стані не росте, її культивують у країнах з помірним і теплим кліматом. Являє собою гібрид, одержаний від схрещу­вання м’яти водяної (Mentha aquatica) з м’ятою колос­ко­вою (Men­tha spicata) або зе­ле­ною (Mentha viridis). У лісостепових районах Украї­ни її вирощують як ефіро­олій­ну рослину.

Сировина. Стебла з листками або тільки самі листки під час цві­тіння.

Дія. Терапевтична актив­ність м'яти перцевої зумовлена комплексом біологічно активних речовин, серед яких пер­шо­черго­ве значення має ментол, який має по­драз­нюючі, антисептичні й анестезую­чі властивос­ті. У першу чергу по­дразнюються тер­мо­ре­цеп­тори сли­зових оболонок і шкіри, й це зу­мовлює відчуття охолодження, яке су­проводиться рефлекторним звуженням судин, а потім розви­вається паління, слі­дом за яким настає легка анестезія. При прийманні всере­дину препарати м’яти під­си­люють секрецію травних залоз, збуджу­ють апетит, прискорюють еваку­ацію шлун­ко­во­го та кишкового вмісту (посилюють перистальти­ку), пригнічують процеси гнит­тя й бродіння в травному каналі (ді­ють вітрогінно), знижують тонус гладеньких м'я­зів кишечника, жовчно- та сечовивідних шляхів (діють спазмо­лі­тич­но), посилю­ють жов­чотворну функцію печін­ки і виділення жовчі у дванад­цятипалу кишку, вияв­ля­ють седативну і слаб­ку гіпотен­зивну дію.

Застосування. Як зовніш­ній засіб настій м'яти перцевої вживають для по­лос­кан­ня рото­вої порожнини при пога­но­му за­паху з рота, для ванн, обмивань і компресів при сверблячці, ней­родерміті та екземі. Свіже листя м'яти при­кла­да­ють до лоба при сильно­му головному болі, а сік із свіжого листя використовують для змащу­вання ді­ля­­нок шкіри, уражених поверхневими неускладненими мікозами. Пероральне лі­ку­вання препаратами м'яти перцевої по­казане при зах­­во­рюваннях шлун­ково-киш­ко­вого тракту (нудота різного походження, блюван­ня у вагітних, кишкові коліки, ме­тео­ризм, катаральні стани травного каналу, нестравність жирів та ін­ші захво­рю­ван­ня, які супрово­дяться спазмами) і печін­ки (холе­цистит, гепатит і холангіт різного походження, жовчнокам'яна хво­роба і жовтяниця), при нервовому збуд­женні, без­сон­ні та різних нев­ротичних станах. Ментол викори­стовують як легкий рефлек­тор­ний суди­но­роз­ши-рю­вальний засіб при стенокардії й хворобах, пов'язаних зі спаз­ма­ми судин голов­ного мозку. Листя м'яти входить до скла­ду вітрогінних чаїв, пото­гін­ного чаю, жовчогінного чаю, заспокійливих чаїв, шлунко­вого чаю.