Лікарські рослини родини губоцвіті Глуха кропива біла (Lamium album)

Морфологія. Трав'янистий кореневищний багато­річ­ник заввишки до 50-60 см. Кореневища повзучі, гори­зон­та­ль­ні, розгалужені з нитко­по­діб­ними коренями, які від­ходять від вузлів. Стебла прямостоячі або вис­хідні, чоти­ригранні, нещільно опу­ше­ні короткими волосками. Листки супротивні, череш­ко­ві, яйце­подібні або видов­же­но-яйцеподібно-лан­цет­ні, завдовжки 3-12 і ши­риною 0,5-6 см, по краях круп­но­пил­часті, з обох сторін нещільно опушені дов­гими во­лос­ка­ми. Суцвіття – пазушні несправжні кільця з 6-16 квіток. Чашечка дзвоникоподібна, має видовжені зубці, один з яких довший за інші. Віночок бі­лий або жовтувато-білий, двогубий, зовні во­ло­систий, з трубочкою завдовжки 9-12 мм. Вер­хня губа суцільна, нижня – з трьо­ма лопатями, з них середня виїмчаста. Плоди – оливково-зелені з білуватими дріб­­ними бу­горками тригранно-пірамідальні чотиригорішки в чашечці, що зали­ша­є­ть­ся, зав­дов­жки до 3 мм. Цвіте у трав­ні-серпні, плодоносить у червні-вересні.

Формула квітки. ↑ Ca₍₅₎ Co_{(2 + 3)} A₄ G₍₂₎.

Екологія і поширення. Росте розсіяно в за­хідних і правобережних районах Украї­ни по чагарниках і засміче­них місцях, у садах, біля тинів, будинків, поширена на Кавказі, в Середній Азії, Західному і Східному Сибіру, на Далекому Сході.

Сировина. Віночки квіток.

Дія. Рослина використовуєть­ся в народній медицині як кровоспинний, в'яжучий, сечогін­ний і відхаркуваль­ний за­сіб та як засіб, що регулює обмін речовин.

Застосування. Внутрішньо препарати глухої кропиви білої вжи­вають при но­со­вих, легеневих, гемороїдальних і маткових крово­течах, при захворюваннях дихаль­них шляхів і горла, в разі гост­рих і хронічних запальних про­цесів у сечовивідних шля­хах (уретрит, цистит, пієлонефрит), при гострому та хронічному гло­меру­ло­неф­ри­ті, диспепсичних розладах і безсонні. Як окре­мо, так і в поєднанні з іншими лікар­сь­кими рослинами глуху кропиву білу викори­стовують для регулювання мен­стру­а­ль­ного циклу, при болісних менструаціях і дисме­нореї. Як зов­нішній засіб настій кві­ток цієї рослини використовують у дерматології (алергічні дерматити, екзема, свер­біння, розтріскування шкіри, геморой, фурун­кули, виразки то­що), при ангіні й кро­воточивому гінгівіті та при білях у жінок. Місцеве лікування проводять у поєд­нан­ні з внутрішнім прийман­ням настою квіток глухої кропиви білої для посилення терапевтичного ефек­ту.

Лаванда справжня, або колоскова (Lavandula spica)

Морфологія. Вічнозелений напівкущ заввишки до 60-75 см, сірувато-опушений зірчастими волосками, з чис­лен­ни­ми розгалуженими стеблами. Листки супротивні, сидячі, лінійні або лінійно-ланцетні, тупі, із закрученими донизу краями. Квітки неправильні, двостатеві, зіб­ра­ні по шість-десять у кільцях, утворюють верхівкові пе­рерив­часті коло­со­по­діб­ні суцвіття. Чашечка фіолетова, двогуба, з цільною верхньою губою і чотиризубчастою нижньою. Віночок бла­кит­ний або фіолетовий, рідше білий або рожевий, двогубий. Усі чотири тичинки мають жовто-оранжеві пиляки. Ере­ми дов­гасті, блискучі, слизькі, чорні. Насіння дрібне, овальної форми, з гладенькою блис­­ку­чою поверхнею, корич­не­во­го кольору. Цвіте в лип­ні-серпні.

Формула квітки. ↑ Ca_{(1 + 4)} Co_{(2 + 3)} A₄ G₍₂₎.

Екологія і поширення. Лаванда колоскова походить з Середземномор'я. На те­ри­­то­рії України, переважно в Кри­му, а також в Грузії, Молдові тощо її культивують як ефіро­олійну, рідше – як де­ко­ративну рослину. У дикому стані росте на сухих гір­ських схилах.

Сировина. траву і квіт­ки, які збира­ють під час цвітіння

Дія. Заспокійлива, спазмолітична, антисеп­тич­на, подразнююча.

Застосування. Лавандову олію, яка має антисептичні властивості, ви­ко­рис­то­ву­ють для лікування гній­них ран і гангре­ни, для покра­щення запаху різних лікарських форм, які вживаються зовнішньо. При ревматизмі й невралгічних болях розведену в спирті лаван­дову олію використовують як подразнюючий засіб, який зумов­лює при­п­лив крові до шкі­ри. Лавандову олію використовують і в ароматерапії. Зокрема, ком­позиції летких біологічно активних речовин ви­щих рослин (аніс, лаванда, м'ята, троянда, шавлія тощо) рекомендуються для застосування з метою оптимізації сере­до­вища закритих приміщень і підвищення працездатності лю­дей, робота яких по­в'я­зана з постійним нер­вово-емо­цій­ним напруженням. Дозо­ване введення в повітря ви­сокоактивних фітонцидних композицій зумов­лює загибель диф­те­рій­них бакте­рій, стрептококів і гноєтворних стафілококів на 80-97%, забез­печує поліпшення функ­ціо­нуван­ня нервової й серцево-судинної сис­те­ми, зменшує стомлення, під­вищує реак­тивність організму лю­дини. Лавандова олія широко ви­користовується в фар­ма­цев­­тичній та парфумерній промис­ловості. Квітки й траву лаванди використовують у на­род­ній меди­цині як слабозаспокійливий і спазмолітичний засіб при міг­рені, нев­ра-стенії, нервовому сер­цебитті, болях у ділянці шлун­ково-кишкового тракту, як діу­ретичний і такий, що розріджує жовч, засіб. Квітки входять до складу су­мі­шей, які застосовують для лікування нервових, серцево-судинних, шлункових, ниркових та інших захворювань. Сухі су­цвіття рослини використовують у по­бу­ті як засіб, що відлякує міль.