Селера пахуча (Apium graveolens)

Морфологія. Дворічна трав’яниста рослина з великим м’ясистим, білим, вере­те­но­подібним коренеплодом. Стеб­ло прямостояче, борезенчасте, галузисте, порожнис­те, завдовжки 60-150 см. Листки великі, темно-зелені, блискучі, піхвоподібні: нижні – перисто­розсічені, вер­хні – трій­часті, з кли­но­по­дібними частками, зубчас­тими на верхівці. Квіт­ки дрі­б­­ні, білі, правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в суцвіття складний зонтик. Плід – вис­ло­плід­ник, що легко розпадається на два мерикарпії з трохи випуклим зовнішнім боком і плоским внутрішнім. Уздовж мерикарпія про­хо­дять п’ять реберець: три на ви­пук­лому боці, два по краях. Відомі різновиди селери: ко­ре­нева, черешкова, лист­ко­ва.

Формула квітки: *Са₍₅₎ Со₅ А₅ G₍₂₎.

Екологія і поширення. Селера поширена в дикому вигляді в Криму, на Кавказі, в Середній Азії. Росте на мор­сь­ко­му узбережжі, на солонцюватих місцях, вологих і болотистих луках, по берегах річок, серед бур’янів. Здавна вве­де­на в культуру.

Сировина. Коренеплоди, плоди, трава.

Дія. Боле­заспокійлива і сечогінна (коренеплоди і плоди), вітамінна (листки), сечогінна (трава).

Застосування. Зде­біль­шого розводять кореневу й листко­ву селеру, вико­рис­то­вують їх як прянощі в кулі­нарії. Ко­ре­неплоди і плоди селери застосовують для по­кра­щання апетиту й травлен­ня; лис­т­ки – як протицинготний засіб; сік з трави при сечокам’яних захворюваннях. Препарати рослини ефективні при ожирінні.

Фенхель звичайний (Foeniculum vulgare)

Морфологія. Дворічна трав’яниста рос­лина заввишки 1-2 м. Стебло трохи бо­ро­зен­часте, сизувате, голе, га­лу­зис­те у верхній частині. Листки чер­гові, піхвові: нижні – черешкові, багаторазово перисторозсічені на вузенькі лінійні час­точки; верхні – май­же сидячі. Піхви листків на кінці загострені й тонко хрящу­ваті, вузько-довгасті, по краю плів­часті, догори трохи розширені і капюшоноподібно відтяг­нуті. Суцвіття – складні зонтики на кін­цях стебла і гілок, без обгорток. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, п’ять пелюсток скла­­дають жовтий віночок, пелюстки широ­ко­яйце­вид­ні, на верхівці виїмча­сті, у виїмці – з тупою увігнутою часточкою. Плоди – цилін­дрич­ні, зеленувато-бурі висло­плід­ни­ки до 8 см заввишки, розпада­ю­ть­ся на два витяг­ну­тих, трохи зігнутих, з п’ятьма випнутими реберцями мерикарпії з приємним запа­хом, достигають у вересні. Цвіте в липні-серпні.

Формула квітки: *Са₍₅₎ Со₅ А₅ G₍₂₎.

Екологія і поширення. Батьківщина фенхе­лю звичайного – країни Серед­зем­но­мо­р'я і Західна Азія. У південно-західній частині України і в Краснодарському краї Росії його культи­вують як ефіроолійну, лікарську, пряносмакову рослину. У дикому стані зустрічається дуже рідко.

Сировина. Плоди.

Дія. Спазмо­літич­на, відхар­ку­вальна, секретолітич­на, сечо­гінна, вітрогінна.

Застосування. Про­писувати препарати фенхелю доречно при за­хворюваннях шлунково-кишкового тракту, що супроводяться спазмами кишечника, метеориз­мом і диспепсією, болями в ки­шечнику (спастичні коліти, киш­кова ко­лі­ка в дітей тощо), при жовчнокам'яній та нирковока­м'яній хворобах, при бронхітах і коклюші, при статевому інфан­ти­ліз­мі. Внутрішнє застосування фенхелю в поєднанні із зовнішнім дає доб­рий терапевтичний ефект при мі­козах. Плоди фенхелю входять до складу вітрогінних чаїв, про­носного чаю й заспокійливого чаю. Настої плодів фенхелю викорис­товують також як засіб від кашлю, для поліпшення смаку ліків і в лікеро-горілчаному виробництві. З ефірної олії готують "кропову воду" – вітрогінний засіб для немовлят.

Цикута, або віха отруйна (Cicuta virosa)

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина з товстим кореневищем, по­рож­нистими меживузлями і перетин­ка­ми у вузлах. Стеб­ло гладеньке, голе, розгалужене, заввишки 50-120 см. Листки черешкові, з невеликою піхвою, под­війно- або чоти­ри­пе­ристрозсічені з вузьколанцетними, по краю пилчастими частками. Черешки м’я­сис­ті, соковиті, со­лод­куваті, при споживанні викликають отруєння з летальним нас­лід­ком. Квітки дрібні, білі, в суцвіттях складний зонти­к. Зонтик 10-25-променевий, обгортка з 1-2, а обгорточки – з 8-12 лінійних, маленьких листочків. Плід – округ­лий, ребристий, діаметром до 2 мм вислоплідник, що розпадається на два мери­кар­пії. Всі органи рослини містять отруту, особливо бульбо­вид­не кореневище, розділе­не на камери попе­речними перетинками, які заповнені со­ком. Ви­кли­кає отру­єн­ня, яке розвивається дуже швидко і без термінової допомоги є смертельним. Приваблює приємний запах і солодкуватий смак рослини. Цвіте в червні-серпні, плодоносить у серпні-вересні.

Формула квітки: *Са₍₅₎ Со₅ А₅ G₍₂₎.

Екологія і поширення. Цикута поширена майже по всій Європі і Північній Америці. Росте на болотах, по бере­гах річок і озер, у вологих місцях.

Сировина. Корінь і кореневище.

Дія. Гіпотензивна, сечогінна, седативна, заспокійлива.

Застосування. Препарати з кореня і кореневища у малих дозах понижують арте­рі­альний тиск, збільшують сечо­ви­ділення, діють седа­тив­но, пригнічують цен­­тра­ль­ну нервову систему і рухову актив­ність. Народна медицина вико­рис­товує цикуту (мазі, настойки) для лікування шкірних захворювань, ревматизму, подагри. У го­мео­патії цикута використовується для лікування онкологічних захворювань.