Загальна характеристика родини селерові

Селерові (Apiaceae) – велика родина, що має близь­ко 300 родів і понад 3000 ви­дів, в Україні налічується 156 ви­дів, 66 родів.

Життєві форми, поширення. Селерові – переважно одно-, дво- або багаторічні трави, зрідка – кущі та напів­ку­щі. Вони поширені майже повсюди, особливо в поза­тропічних областях із сухим кліматом.

Морфологія вегетативних органів. Для дворічників типові стрижневі корене­пло­ди. Стебла ребристі, всередині по­рожні. Листки складні, з перистою пластинкою, дуже розсічені, часто із здутими піхвами, що охоплюють стебло. Ни­зові листки зі­бра­ні у прикореневу розетку, стеблові – чергові або супротивні, черешкові або си­дя­чі.

Суцвіття. Суцвіття – складний (у зо­нах помірного клі­мату) або простий зонтик чи голівка. При основі складного зонтика часто є обго­р­т­ка з приквіткових листочків, а при основі зонтиків – обгор­точка (приватна обгор­т­ка);

Будова квітки. Квітки дрібні, частіше двостатеві, актиноморфні, п’ятичленні, хоча крайові квітки злегка зи­го­мор­фні (їхні пелюстки часто неоднакові, верхівки їх зігнуті всере­дину).

Чашечка редукована, п’яти­­зуб­часта, деколи відсутня.

Пелюстки вільні, в кількості п’яти, мають загнуті всередину верхівки.

Андро­цей вільний, складається з 5 тичинок з довгими тонкими тичинковими нит­ка­ми. Тичинки чергуються з пе­люст­ками, прикріплені до залозистого нектар­ни­ко­вого диску.

Гінецей синкарпний, складений з 2 плодолистків, стовпчиків 2, при основі з нек­та­роносним диском. Зав’язь ниж­ня, двогнізда.

Формула квітки: *Са₍₅₎ Со₅ А₅ G₍₂₎.

Плоди. Плід – двосім’янка (вислоплідник, або двомерикарпій). Сім’янки з’єд­нані між собою карпофором. На спин­­ці сім’янок є 5 більш або менш помітних ре­бер. Між ребрами є жолобки або боріздки з олійними канальцями.

Насіння. Насіння містить багато ендосперму, зародок невеликий, шкірка насіни­ни зростає з оплоднем.

Господарське значення. Багато зонтичних містять різні ефірні олії в плодах, листках та інших орга­нах. Тому дея­кі види культивують як цінні ефіроолійні (фен­хель, кмин, коріандр, аніс, дягель та ін.), пряні і городні (петрушка, морква, кріп, пас­тер­нак та ін). Є чимало досить отруйних рослин (омег водяний, цикута, собача петрушка, боли­го­­лов, буте­нь та ін).

Класифікація. За особливостями будови суцвіть, зав’язей і плодів родину поді­ля­ють на три підродини: болак­со­ві (болакс), підлісникові (миколайчики, підлісник) і селерові (селера, аніс, морква, коріандр, петрушка, кріп та ін).

Лікарські рослини родини селерові Аніс звичайний (Anisum vulgare)

Морфологія. Однорічна трав’яниста рослина близько 60 см заввишки. Стебло пряме, гілчасте, кругле, боро­зен­час­те, покрите коротким пушком. Прикореневі лист­ки су­ціль­ні, з довгим черешком, округло-ниркоподібні, надрізано-зубчасті по краях, серединні – тричі-перисто-розсічені на клиноподібні сегменти, верхні – сидячі, 5-роздільні або су­ці­льні. Квітки білі, дрібні, 5-пелюсткові, зібрані в 6-10-променевий плоский складний зонтик. Плід – яйце­по­діб­на зеленувато-сіра двосім’янка зав­дов­жки 3-5 мм, трохи сплюснута з боків, вкрита ко­роткими волосками, солодка на смак, дозріває в серпні. Цвіте в червні-липні.

Формула квітки: *Са₍₅₎ Со₅ А₅ G₍₂₎.

Екологія і поширення. Походить з Малої Азії. На Україні, переважно в лі­сос­те­по­вій зоні, вирощують як ефі­ро­олій­ну рослину. У дикому стані не зустрічається.

Сировина. Плоди.

Дія. Проти­за­пальна, спазмолітич­на, відхаркувальна, сечогінна.

Застосування. Препарати анісу проявляють терапевтичний ефект при запальних захворюваннях ор­ганів дихання (ла­рингіти, трахе­їти, бронхіти, бронхопневмонії), при бронхіальній астмі, коклюші в дітей, гангрені легень, хво­робах травного тракту (ентерит, ентероколіт, метеоризм). В аку­шерстві й гінекології препара­ти анісу приз­на­чають при бо­ліс­них менструаціях, для сти­мулювання пологової діяльності та се­креції молока в матерів-годувальниць. Плоди рослини вхо­дять до складу грудного елікси­ру, грудного чаю і шлункового чаю.

Болиголов, або омег плямистий (Conium maculatum)

Морфологія. Дворічна трав'яниста рослина з неприємним мишиним запахом, що спри­­чиняє головний біль. Стеб­­ло довге (до 2 м), галузисте, борозенчасте, порож­нис­те, вкрите синім нальотом і червонуватими плямами. Листки на дов­гих порожнистих череш­ках, з невелико піхвою, подвійно- або потрійноперисторозсічені, голі. Квітки білі, у склад­них зон­ти­ках з 12-20 променями і загальною обгорткою. Плід – сірий ку­лястої або яйцевидної форми вислоплідник, із світлими ребрами, при дозріванні роз­па­дає­ться на два мерикарпії. Вся рослина цілком, особливо плоди, отруйна для лю­дини: містить алкалоїди, головним чином коніїн. Цвіте у травні-вересні.

Формула квітки: *Са₍₅₎ Со₅ А₅ G₍₂₎.

Екологія і поширення. Болиголов поширений повсюдно: у Східній Європі, на Кавказі, в Середній Азії (крім Край­ньої Півночі). Росте на лісових галявинах, в по­сі­вах, поблизу житла.

Сировина. Трава рослини.

Дія. Заспо­кійлива, протису­домна, болевтом­лююча, кровоспинна.

Застосування. У народній медицині болиголов вживають для лікування раку мо­лоч­ної залози й фіброміоми мат­ки, для регуляції менструаль­ного циклу, при не­до­крів'ї, судомистому кашлі, сильних болях у шлунку і кишечнику, при за­порах, за­трим­ці сечі, полюціях. Зовнішньо використовують при ревматизмі й подагрі. У го­мео­па­тії вико­рис­то­вують як засіб, що сприяє розсмоктуванню добро­якісних пухлин.