Квасоля звичайна (Phasеolus vulgaris)

Морфологія. Однорічна рослина з трав’янис­тим пря­мим або витким сильно­га­лу­зис­тим стеблом з рі­денькими волосками, до 1 м заввишки. Листки трійчасті, на дов­гих черешках. Квітки ме­те­ли­ко­подібні, різного забарв­лен­ня: жовті, білі, оранжеві, пур­пурові, фіолетові, по 2-6 на довгих квітконіжках. Плід – біб різної форми і дов­жи­ни, висячий, прямий або зігнутий, блідо-жовтий, зелений або темно-фіолетовий. На­сін­­ня еліптичне, різ­но­го забарвлення, однотонне, мозаїчне або плямисте, містить 22-28% білків і до 50% безазотистих екстра­ак­тивних речовин. Цвіте в червні-серпні.

Формула квітки: Са₍₅₎ Со_1+2+(2) А₍₉₎₊₁ G_1.

Екологія і поширення. Походить з Півден­ної або Центральної Америки. На Украї­ні вирощують як хар­чову рос­лину.

Сировина. З лікувальною метою використо­ву­ють луш­пин­ня квасолі – по­жовтілі оплодні, коли воно свіже, не по­сохле.

Дія. Цукрознижуюча, сечогінна, дермотонічна, антибіотична.

Застосування. Луш­пин­ня квасолі для лікування хронічних дерматозів, гіперто­нії, ревматизму, запалень нирок, лег­ких форм цукрового діабету та набряків, спри­чи­нюваних за­хворюваннями нирок. Страви з квасолі, особливо у виг­ляді пюре, ко­рис­но вживати при гастритах, атеросклерозі й порушеннях ритму серцевої ді­я­ль­нос­ті.

Солодка гола (Glycуrrhiza glabra)

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рос­лина 50-100 см заввишки, з коротким товстим де­рев’я­нис­тим коре­не­вищем, від якого під землею відходять пагони (сто­лони) і товстий корінь завдовжки до 1,5 м. Деревина кореня і під­зем­них пагонів має жовте забарвлення і солодкий смак. Стебла прямі, малороз­галужені, вкриті за­ло­зис­тими во­лос­ка­ми. Листки чергові, короткочерешкові, складні, непар­но­­перисто­склад­ні, мають по 11-15 яйце­по­дібно-ланцетних ціло­країх листочків, знизу густо опуше­них залозистими волосками. Прилистки ланцетно-ши­ловидні, рано опадають. Квітки двостатеві, неправильні, метели­коподібні, біло-фіолетові, зібрані в рідкі пазуш­ні ки­тиці. Вісь суцвіття, квіт­ко­ніж­ки і чашечка опушені короткими залозистими волос­ка­ми. Андроцей двобратній. Плоди – шкірясті, бурі, прямі або зігнуті боби, завдовжки 2-3 см, голі або опушені залозистими шипиками. Насіння нир­ковидне, зеленувато-сіре. Цвіте в чер­вні-серпні, насіння дозріває у ве­ресні.

Формула квітки: Са₍₅₎ Со_1+2+(2) А₍₉₎₊₁ G_1.

Екологія і поширення. Солодка поширена на солончакуватих місцях і при­мор­сь­ких схилах на півдні степової частини України та в Криму. Вона росте в заростях чагарників, у долинах річок, на пісках, уздовж доріг, як бур’ян у посівах.

Сировина. Корінь і ко­реневище.

Дія. Відхарку­вальна, протизапальна, обволікаю­ча, спазмолітична, сечогінна, про­нос­на, як протиотру­та при отру­­єнні грибами.

Застосування. Препарати со­лодки широко використовуються при захворюван­нях верхніх дихальних шляхів; де­що рідше – при виразковій хворобі шлунка і два­над­цятипалої кишки, при хронічних катаральних станах шлунково-кишкового трак­ту, особливо при підвищенні кислот­ності шлункового соку; як до­поміжний засіб – при бронзовій хво­ро­бі й гіпофункції кори над­ниркових залоз. Для стимуляції кори над­ниркових залоз солодку застосовують при сис­тем­ному вовчаку, алергічних дер­ма­­титах, пухирчатці тощо. Корінь солод­ки входить до складу грудних чаїв, шлун­кових чаїв, сечогінного чаю. У суміші з іншими лікарськими рослинами солодку використовують при ожирінні, хронічному ал­коголіз­мі, гострому та хронічному піє­ло­­нефриті, виразковій хворобі шлунка тощо. У харчовій прмисловості солод­ко­вий корінь використовують у виробництві пива, лимонаду, квасу, вина, в інших галузях – як піноутворювач для вогнегасників, інгредієнт чорнил, туші, акварельних фарб, взуттєвих кремів тощо.