Вовчуг польовий (Ononis arvensis)

Морфологія. Багаторічна тра­в’я­нис­та рослина. Ко­ре­ні вер­ти­кальні, стрижневі, слабо розгалужені, зверху закін­чу­ються коротким темно-бурим, часто бага­то­го­ло­вим кореневищем. Стебло висотою 30-80 см, пря­мостояче або тро­хи висхідне, роз­га­лужене, залозисто-опушене, біля основи часто здерев’яніле. Листки чергові, трій­час­ті (вер­хівкові – з одним листком). Листкові пластинки видовжено-еліптичні або ова­льні, гострозубчасті, залозисто-опушені. Прилист­ки широкояйцевидні, зубчасті, при­­­­­­рослі до черешка. Квітки на коротких квітконіжках по дві в пазухах листків (на кінцях гілок по одній), утворюють щільне колосоподібне суцвіття. Чашечка п’яти-гли­бокороздільна, віночок рожевий або білий, удвічі довший від чашечки. Тичинки однобратні. Плоди – широкояйцеподібні опушені боби з 2-4 насінинами. Насіння ку­леподібне, дрібнобугристе, темно-коричневе. Цві­те в червні-липні. Плоди дозріва­ють у серпні.

Формула квітки: Са₍₅₎ Со_1+2+(2) А₍₁₀₎ G_1.

Екологія і поширення. Вовчуг польовий поширений по всій Україні, на Алтаї й Кавказі. Він росте на луках, тра­в’я­нистих схилах, на межах, серед чагарників, на бе­регах річок.

Сировина. Ко­рені рослини.

Дія. Сечогінна, по­слаб­­лю­­юча, кровоспинна, протизапальна, жовчогінна, гіпотен­зивна, кардіотонічна.

Застосування. У науковій медицині препарати препарати з вовчуга призначають при геморої, хронічних запорах, трі­щинах заднього проходу, запаленнях сечового мі­­хура і нирок, ниркокам’яній хворобі, при маткових кровотечах. Во­ни зменшують проникність і ламкість кровоносних капілярів, підвищують тонус і знижують пе­рис­тальтику кишеч­ни­ка. Крім цього, в народній медицині вовчуг польовий викорис­то­вують як засіб, що активізує дію залоз внутрішньої секреції, поліпшує обмін речо­вин при фурункульозі й висипах на тілі, при радикуліті й епілепсії.

Горох посівний (Pisum sativum)

Морфологія. Однорічна трав'яниста рослина із слабким чіпким стеблом. Нижні листки мають одну пару лис­точ­ків, верхні – три пари. Усі листки парно­перисті і закінчуються розгалуженим вусиком, який є видозміненим верхнім листочком. Біля основи листка розта­шовані великі напів­серцеподібні, при основі зубчасті прилистки. Квітки зиго­мор­фні, зібрані в китиці по 2, рідше поодинокі. Оцві­тина подвійна. Ча­шо­листки зростаються, утворюючи 5-зубчасту чашеч­ку. Віночок білий або рожевий, метеликоподібний. Тичинок 10, андроцей двобратній. Маточка одна, утворена од­ним плодолистком з верхньою видовженою зав’яззю та зігнутим стовпчиком з прий­моч­кою. Плід – біб, дво­стул­ко­вий, багато­насінний, насіння при­кріплюється до сту­лок. Насіння округле, гладке або зморшкувате, світло-жовте, зелене або буре.

Формула квітки: Ca₍₅₎Co_1+2+(2)­ A₍₉₎₊₁G₁.

Екологія і поширення. Первинний центр походження гороху – Передня Азія. У дикому вигляді не зустрічається. Культивується як зернобобову рослину майже по всій території України.

Сировина. Трава, зібрана під час цвітіння рослини і насіння.

Дія. Цукрознижуюча і сечогін­на.

Застосування. Використовується при ниркокам’яній хворобі й цукровому діа­беті. Зелений горошок корисно вжи­ва­ти хворим на анемію. Припарки з го­ро­хового борошна рекомен­дують для пом’якшення твер­дих інфільтратів при на­ривах, фурун­ку­лах і карбун­кулах. З горохового бо­рош­на також роблять очищувальні косметичні маски. Виро­щують зернові, овочеві, кормові та інші сорти го­ро­ху. Зернові сорти вико­ристовують в їжу, їх насіння у стиглому стані міс­тить до 34% білка, 45% крох­малю, до 10% цукру, а також багато вітамінів. Овочеві сор­ти спожива­ють у свіжому виг­ля­ді і консер­ву­ють. Кормові сорти висівають на зе­лений корм, зерно і силос.