Лікарські рослини родини бобові

Арахіс підземний, або горіх земляний (Arachis gypogaea)

Морфологія. Однорічна тра­в’я­нис­та рослина висотою 20-60 см. Коренева сис­те­ма потужна, поши­рюється до 1,6 м у глибину і до 1 м у горизонтальному напрямку. Стебло галузисте, прямо­стояче або сланке. Листки складні, пар­но­пе­ристі, опушені, на довгих черешках, дов­жиною 3-11 см. Квітки яскраво-жовті або оранжеві, ме­те­ли­кові, в пазушних китицях. Квітка од­но­денна, після запліднення від­мирає. Квітко­ніж­ка із заплід­не­ною зав’яззю опуска­ється вниз за ра­ху­нок росту і занурюється у грунт на 8-10 см, після чого під землею із зав’язі розвивається плід. Плоди арахісу – не­роз­кривні бо­би, конусоподібні або коко­ноподібні. Насінин у бобі 2-4. Цвіте із середини червня до заморозків.

Формула квітки: Са₍₅₎ Со_1+2+(2) А₍₉₎₊₁ G_1.

Екологія і поширення. Батьківщина арахісу – Бразилія. Його промислові план­тації знаходяться в Північній Аф­ри­ці, Китаї, Індії. Культивується в Закавказзі, на Північному Кавказі, на півдні України і в Середній Азії.

Сировина. Плоди.

Дія. Вітамінна, загальнозміцнююча.

Застосування. Ара­хісо­ву олію використовують як основу приготування різних мазей та емульсій. Боби арахісу є діє­тичним продуктом для хворих діабетом і для лю­дей з послабленим організмом, особливо для дітей. Плоди рослини вико­рис­то­ву­ють також у харчовій промисловості для приготування різних соло­до­щів.

Астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasynthus)

Морфологія. Багаторічна тра­в’я­нис­та рослина. Корінь стрижневий, у верхній частині багатоголовий. Стебла пря­мі або вис­хідні, 10-30 см заввиш­ки. Листки чер­го­ві, непарноперистоскладні, коротко­черешкові, з 13-17 парами видов­же­нояйце­видних або овальних листочків. Рослина щіль­но вкрита рудими волосками. Квітки зиго­морф­ні, на верхівках довгих квітконосів зібрані в щільні, майже куле­подібні китиці дов­жиною 3-6 см з 6-20 квітками. Чашечка п’я­ти­зрос­ло­листа, трубчаста, щільно­опу­шена. Віночок світ­ло-жовтий, метели­коподібний. Плоди – малонасінні овальні боби, пух­нас­ті, з но­си­ком, не розкриваються. Цвіте в черв­ні-серпні.

Формула квітки: Са₍₅₎ Со_1+2+(2) А₍₉₎₊₁ G_1.

Екологія і поширення. Поширений у Туркменії, в східній і центральній час­ти­нах Копетдагу на висоті 1000-1400 м над рівнем моря. Зникаюча рослина (занесена до Червоної книги Украї­ни). Трапляється на степових кам’янистих схилах, щебе­нис­тих осипах з розрідженим трав’яним покривом у Лісостепу і дуже рідко – на півночі Степу.

Сировина. Викори­стовують траву рослини, зібрану під час масового цвітіння.

Дія. Гіпотензивна, сечогінна, седативна та кардіотонічна.

Застосування. У науковій медицині настій з трави астрагалу призначають при гіпертонії 1-го і 2-го ступенів, хронічній коро­нарній недостатності (стенокар­дії), при недостатності серцево-судинної системи, для лікуван­ня хро­ніч­них і гострих гло­ме­ру­­лонефритів. Ширше використовують астрагал у народній медицині. Його вжи­ва­ють як блювот­ний, крово­спинний, сечо­гін­ний та потогін­ний засіб, для зняття наб­ря­ків різного походження, при золо­тусі, ревма­тич­них болях у су­глобах, кривавому про­носі, ви­падінні матки. У фармацевтичній промисловості застосовують камедь астра­гала як зв’язуючиq матеріал при виготовленні таблеток і пілюль.

Біла акація, або робінія звичайна (Robinia pseudoacacia)

Морфологія. Високе дере­во (30-35 м), іноді кущ, з роз­логою гіллястою кроною, сірою або корич­не­вою корою. Лист­ки не­пар­но­перис­ті, з ба­гатьма парами бічних яйцеподібних або овальних листочків (9-21). Прилистки у вигляді двох колючок. Квітки зібра­ні в не­щільні пониклі пазушні китиці, дуже запашні і медоносні. Ча­шеч­ки червонуваті, двогубі, коротко опу­шені. Віночок білий або блідо-роже­вий. Тичин­ки двобратні. Плід – багатонасінний, сплюснутий, продовгувато-лінійний біб. Цвіте рос­лина у травні-червні. Плоди доз­рі­ва­ють у вересні-жовтні.

Формула квітки: Са₍₅₎ Со_1+2+(2) А₍₉₎₊₁ G_1.

Екологія і поширення. Батьківщина білої акації – Південна Америка. Рослина поширена по всій Україні, на Кав­ка­зі і в Середній Азії. Вона росте в лісопосадках, уздовж доріг, у парках, вважається добрим медоносом.

Сировина. Кора з молодих гілок та квітки. Кору збирають напро­весні, квітки – у червні.

Дія. Проти­за­па­льна, жарозни­жу­юча, відхаркувальна, кровоспинна, сечогінна та спаз­молітична.

Застосування. Рослина регулює функції шлунка і кишечника. Її застосовують при порушенні сечокислого обміну і при жіночих захворюваннях. У народній ме­ди­ци­ні настій квіток застосовують від кашлю і грипу, при болях у шлун­ку і ки­шеч­ни­ку, при шлункових кровотечах і запальних процесах сечовивідних шляхів. Настій ко­ри п’ють при під­ви­ще­ній кислотності шлункового соку, виразках у шлунку й ки­шеч­нику та при запорі.

Буркун жовтий, або лікарський (Melilotus officinalis)

Морфологія. Дво­річ­на тра­в’яниста рослина, з довгим стрижневим коренем і галузистим стеблом заввишки 60-200 см. Стебло пряме, у верхній частині опушене. Листки трій­час­то-пе­ристі, довгочерешкові, зверху сизувато-сині, знизу бліді, дріб­но­­зубчасто-пилчасті, з шиловидно загостреними прилистками. Листочки оберне­но­яйцеподібні. Квітки двостатеві, зигоморфні, дрібні, жовті, запашні, по­никлі. Суц­віт­тя – видовжена китиця. Чашечка дзвоникоподібна, чов­ник тупий. Тичинки дво­брат­ні. Плоди – дрібні, овальні, буруваті, по­пе­реч­­но-зморш­куваті, 1-2-насінні нероз­крив­ні боби. Рослини розпізнають за спе­ци­фіч­ним запахом свіжого сіна через наявність у них кумарину – леткої речовини.

Формула квітки: Са₍₅₎ Со_1+2+(2) А₍₉₎₊₁ G_1.

Екологія і поширення. Поширений на всій території України, росте усюди на узліссях, на схилах балок, біля ка­нал і доріг, у засмічених місцях, як бур’ян у садах.

Сировина. Верхівки квітучих пагонів.

Дія. Від­хар­кувальна, пом’якшу­вальна, заспокійлива, знеболююча, седативна, ан­ти­коагулююча.

Застосування. Препарати рослини посилюють кровообіг, сприяють зменшенню набряків і усуненню запальних про­цесів. Буркун використовують для виготовлення зеленого витяжного пластиру, при стенокардії і тромбозі коро­нар­них судин, як про­тисудомний засіб. У народній медицині рослину також застосовують при кашлі, ли­хоманці, без­сон­ні, мігре­ні, гіпертонії. Є молокогінним засобом у матерів, що году­ю­ть молоком. Зовнішньо препарати з буркуна вико­рис­товують для припарок і ком­пресів з метою розсмоктування затверділостей, абсцесів, недозрілих фурункулів, на­бря­ків, при герпесах і тріщинах заднього проходу. З профілактичною метою вико­рис­товують буркун і як харчову рос­лину: молоді свіжі листки – для приготування су­пів, окрошок, салатів, суміш сухого листя й суцвіть – як заправку в супи, салати і компоти.