5. Причини виникнення та суть інфляції.

Явище інфляції відоме давно, приблизно з IV — III ст. до н. е., або з моменту, коли грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. У найбільш загальному розумінні інфляція означає знецінювання грошей у результаті перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін.

У докапіталістичну епоху знецінювання грошей відбу­валося в результаті втрати довіри до монет, в яких при карбуванні .закладалося менше металу порівняно з офіцій­но встановленою кількістю), або внаслідок зниження вар­тості виробництва золота. Ллє така інфляція мала обмеже­ний характер.

На нижчій стадії розвитку капіталізму, тобто у період домонополістичного капіталізму (з початку XVI ст. до останньої третини XIX ст.), інфляція виникала лише під час війн та повоєнної розрухи. У цей період держава могла вдатися до надмірної емісії паперових грошей і припинити їхній обмін на золото. Так протягом XIX ст. мали місце два періоди загального підвищення цін: 1) у перші два десяти­річчя під впливом наполеонівських війн і 2) у 50—70-ті роки під час Кримської, франко-пруської та Громадянської війни у США. Після воєн рівень цін знижувався, тому наприкінці XIX ст: вони були на такому рівні, як і на початку століття. В інших ситуаціях панування золотого стандарту, тобто вільного обміну банкнот на золото, вар­тість перших не відхилялася від купівельної спроможності золота.

На вищій стадії розвитку капіталізму, яка бере свій початок на рубежі XIX — XX ст., інфляція набула постій­ного та загального характеру, охопивши майже всі розви­нуті країни. При ньому її темпи були високими, а у деяких країнах навіть стрімкими. Крім того, інфляція після 1914 р. відбувалася за умов відсутності в обігу золотих монет, а згодом і нерозмінності банкнот на золото (після кризи 1929—1933 рр.), у результаті чого замість золотих цін встановлюються паперові грошові ціни.

У розвинутих країнах Заходу основними причинами інфляції є, по-перше, монополістичні тенденції в економіці та панування монополій (суть цих процесів буде розкрито у наступній темі); по-друге, крах золотого стандарту; по-третє, надмірне, зростання державного дефіциту і дер­жавного боргу, зумовленого різким розширенням непровтратами. Як уже зазначалося, за умов панування моно­полій виразно виявляється тенденція до загального підви­щення цін, які навіть під час економічних криз або знижу­ються дуже мало, а в окремі періоди навіть зростають. Це посилює невідповідність між грошовою та товарною масою. Така ситуація поглиблюється відсутністю обміну банкнот на золото. Щодо розширення непродуктивного державного споживання, то у США, наприклад, військові витрати за 1938—1990 рр. зросли з 1 млрд. до 300 млрд. дол., або близько 40 тис. дол. на кожного працівника.

Іншими причинами інфляційних процесів у них країнах е також розвиток диспропорцій у народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі та ін.

Деякі з цих причин пояснюють розвиток інфляції у країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні. Проте, на відміну від відкритої інфляції у розвинутих країнах Заходу, вона мала в СРСР до кінця 80-х років прихований характер. Це означав, що за умов збереження гострого дефіциту товарів і послуг_за них треба було часто перепла­чувати торговельній мафії або на додаток до ціни надавати Інші послуги.

Глобальною, але внаслідок цього надто абстрактною (оскільки вона зумовлює ряд інших деформацій, вад економічної системи) причиною інфляції е тотальне одержавлення економіки, внаслідок чого її називають держав­ною монополією.

Серед найважливіших, але більш конкретних причин інфляції у країнах СНД, у тому числі в Україні, слід назвати, по-перше глибоку деформацію основних пропор­цій народного господарства, насамперед співвідношення між групою «А> і групою <Б>. Так. якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів споживання у загальному обсязі промислової продукції становила 60,5 %, то у 1940 р.— 39 %, а у 1985 р.—лише 25 %. Наприкінці 1990 р. питома вага споживчих товарів у загальному обсязі маши­нобудівного комплексу становила 5 %. Тому в СРСР. лише половина валового національного продукту надходила до фонду споживання, друга половина — на капітальні вкла­дення, приріст виробничих ресурсів І військові витрати. У СШЛ це співвідношення становило 70 : ЗО.

^ По-друге, важливою причиною інфляції була (і залиша­ється значною мірою донині) надмірна мілітаризація еко­номіки. Офіційно у період «перебудови* обсяг військових витрат в СРСР був розсекречений на рівні 70 млрд. крб. (у старих оптових цінах), а до цього їх розмір згідно з офіційними даними становив менше 20 млрд. крб. За оцінками західних експертів, у СРСР на військові цілі витрачалося наприкінці 80-х років близько 300 млрд. крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат раніше не включали витрати на виробництво устат­кування для військових заводів, на метал, енергію, комп­лектуючі вироби, а також витрати у суміжних галузях (наприклад для видобування руди, яка йшла для виплавки металу, що використовувався на військові потреби). На­прикінці 1990 р. питома вага військової продукції у за­гальному обсязі машинобудівного комплексу становила 63 %, 32 %— устаткування (яке призначалося для війсь­кових підприємств) і лише 5 %— споживчі товари.

З розпадом СРСР і утворенням суверенної України мілітаризація залишається однією з важливих причин інф­ляційних процесів, оскільки 25 % військово-промислового комплексу колишнього Союзу припадало на частку України. Витрати на військові цілі призводять до дефіциту державного бюджету, який у свою чергу зумовлює зрос­тання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей.

У Третьою важливою причиною інфляційних процесів у країнах колишнього СРСР та у суверенній Україні е значна монополізація їх економіки. У ряді галузей колиш­нього Союзу налічувалося 1100 підприємств, які були

єдиними виробниками продукції і, зрозуміло, проводили політику монопольного ціноутворення. Згідно з даними Комісії Кабінету міністрів України, Донецький металургій­ний завод в 26 грудня 1992 р, підвищив ціни на прокат у 4,5 рази, завищивши при цьому витрати по ґаву у 7 разів проти фактичних, електроенергії — більш ніж у 2 рази. До збільшеної собівартості завод додав ще 25 % прибутків. Комбінат „Криворіжсталь», підвищуючи ціну на чавун ливарний, передбачив збільшення витрат на заробітну плату у 2,75 раза. Таких прикладів було виявлено багато у Донецькій, Дніпропетровській та інших областях (27).

Ще однією причиною інфляції є витрати держави на дотації нерентабельним підприємствам, колгоспам і радгос­пам, на неефективне капітальне будівництво.

Специфічною для України причиною поширення інфля­ційних процесів у 1992 р: були популістські та економічно недостатньо обгрунтовані постанови Верховної Ради. У до­повіді Л. Кучми від 20 січня 1993 р. зазначалося, що замість запланованого дефіциту бюджету у 54 млрд. крб. такий дефіцит був на 697 млрд. більшим від розміру доходів, а нічим не забезпечена емісія грошей становила 1 трлн 325 млрд. крб., що дорівнювало близько 35 % валового національного продукту (при тому, що здоровою фінансово-кредитна система вважається--тоді, коли цей показник не перевищує 5 %).

Внаслідок кумулятивної дії наведених факторів рівень Інфляції в Україні перевищив 2000 %. За 1990—1992 рр., ціни зросли у 150—200 разів; Слід зауважити при цьому, що 90 % інфляції згідно з оцінкою заступника міністра економіки С. Терьохіна має грошову монетарну природу, а 10 % —кредитну (28). Отже, в основі емісії зайвих .грошей значною мірою лежить кредитна емісія. У цьому випадку Державний банк надає державним підприємствам те міністерству фінансів кредити, які матеріалізуються у вигляді безготівкових грошей на рахунках підприємств і бюджетних організацій. Згодом безготівкові гроші через защиту заробітної плати, пенсій, стипендій тощо перетво­рюються на готівкові. Тому Національний банк України не повинен перебувати під контролем Уряду.

- Ще однією причиною швидкого зростання цін у країнах СНД наявність маси посередників між виробниками і споживачами. Л. Кучма зазначав, що в Україні мають місце факти, коне між виробником і споживачем вклиню­ється до" п'яти посередників, у результаті чого ціна товару зросте у 8 разів. Зростання інфляції спричинюють витрати ввіряти Уряду на управління та інші фактори. Узагальнюючи розвиток інфляційних процесів, слід ви­ділити три ЇЇ види: 1) «повзучу», коли ціни зростають у незначному обсязі (до 5 % за рік); 2) „галопуючу”—коли ціни зростають за рік на 10 % і дещо більше; 3) «гіперінфляцію» — коли ціни зростають на 1—2 % що­денно. Як відомо, Міжнародний валютний фонд допускає 40 % рівень інфляції і 2 % дефіциту держбюджету про­тягом року. В Україні ціни у 1992 р. зростали щомісячно у середньому на 170 %, що свідчить про наявність супергіперінвфляції.

В історії окремих країн траплялися ще більш стрімкі темпи інфляції. Так у Німеччині після першої світової війни інфляція досягла сотень тисяч процентів, а зарплату видавали двічі на день. У Росії з 1918 по 1921 рік ціни зросли у 8 тис. разів, проїзд у трамваї коштував 100 тис. крб., пуд муки— 10 млрд.

Вище наведені основні внутрішні причини інфляції. Крім них, існують і зовнішні фактори. Це насамперед зростання цін на імпортовані товари та послуги. Так протягом 1992 р. ціни на нафтопродукти, які закуповує Україна, зросли у 300 разів, але ще не досягли рівня світових.

Наступним фактором інфляції може бути обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються додатково випу­щені національні гроші. Для України та ряду інших країн СНД дія цього фактора має специфічні особливості, оскіль­ки у цих відбувається так звана «доларизація» економіки. В Україні купонокарбованець ще у 1992 р. повністю втра­тив функції валюти і замість захисту споживчого ринку (як це проголошувалося з моменту його введення) став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цех умов населення втратило довір'я до купона і, щоб зберегти свої гроші від знецінювання, частина людей на­віть за спекулятивними цінами купує долари, іншу інозем­ну валюту. Знецінення українського карбованця спричине­не непродуманим рішенням Уряду про вихід з рубльової зони. Цей крок прискорив перехід Росії на клірингову торгівлю з Україною за світовими цінами, що призводить до негативних наслідків. Крім того, це ще більше «прив'язує» економіку України до економіки Росії, оскіль­ки російський карбованець став для нас іноземною валю­тою, а торговельний баланс з північним сусідом складаєть­ся не на нашу користь (29). .

Зовнішнім фактором Інфляції виступають також струк­турні світові кризи (енергетична, сировинна тощо).

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезоргані­зує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та «тіньову» еконо­міку, корупцію, посилює злочинність. Одним з негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, мо­нополісти внаслідок інфляції щорічно привласнюють близько 70 млрд. дол. В Україні, Росії, деяких інших країнах колишнього СРСР життєвий рівень з 1985 до кінця 1992 року у результаті економічної кризи, інфляційних процесів знизився приблизно у 4 рази.

Політика сучасного Уряду України, заходи, спрямовані на вихід з глибокої економічної кризи, спричинюють ще більше падіння життєвого рівня населення. Найбільш яск­раво це виявилося в індексації трудових заощаджень. Уряд прийняв декрет про 200 % індексацію лише 2000 крб. Але у І986—1990 рр. у 2000 крб. вміщувалося 25—28 мі­німальних заробітних плат того часу, а нині (березень 1992, р.) — 4 тис. крб. (сума індексації, визначена Уря­дом) — це менше однієї місячної мінімальної, заробітної Плати. Сказане не означає, що Уряд України у надзвичайно складних для економіки умовах повинен повністю індексу­вати всі витрати від інфляції. Але заощадження хоч би у сумі 100 крб. повинні бути індексовані повністю, а інші заморожені до часу повного оздоровлення економіки. Дер­жава повинна взяти на себе зобов'язання повернути у майбутньому всі трудові заощадження трудящих.

З'ясування основних причин і внутрішніх і зовнішніх) Інфляції показує найбільш важливі шляхи боротьби з нею. „ Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: нуліфікація, ревалоризація І девальвація.

Нуліфікація грошей означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто Оголошуються недійсними. Цей метод використовується при наявності супергіперінфляції. У СРСР він мав місце при проведенні грошової реформи 1922.—1924 рр. При цьому один новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн. старих. , Ревалоризація — це повернення до попередньої купівельної сили грошових знаків. Для цього з обігу треба вилучати зайві гроші. Такий метод застосовується при невеликих масштабах інфляції.

Термін девальвація означає зниження обмінного курсу (ціни) однієї країни до грошової одиниці іншої. За своєю суттю девальвація є протилежною ревальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація означала офі­ційне пониження золотого вмісту грошової одиниці, а її результатом був обмін останньої на меншу кількість золота.

Грошова система та її основні типи. Грошова система є формою організації грошового .обігу, що складалась історично у даній країні і закріплена національним законо­давством. До її складу належать, грошова одиниця, мас­штаб цін, види грошових знаків, порядок випуску (еміту­вавши) та регулювання грошей. Існують грошові системи двох типів: 1) металевого обігу, при якому такни грошовий товар виковує всі функції грошей; 2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші. Крім того, розрізняють національну та світову валютну системи.

У свою чергу металеві системи бувають: а) біметалеви­ми і б) монометалевими. До перших належить грошова система, при якій за золотом і сріблом законодавче закріплена роль загального еквівалента. ЦІ метали відігравали рівноправну роль у грошовій системі. Однак ця система є нестабільною, оскільки виникають труднощі пре визна­ченні вартісного відношення між золотом і сріблом. Тому у більшості країн у другій половині XIX ст. утвердилася система золотого монометалізму, при якій лише один метал служить загальним еквівалентом (золото або срібло). Роз­різняють три різновиди золотого монометалізму: 1) золо­томонетний стандарт; 2) золотозливковий і золотодевізнний стандарт; 3) золотодоларннЙ стандарт. Про їхні спільні та відмінні риси мова йтиме в окремій темі.