3. Функції грошей.

Перша та найважливіша функція гро­шей — міра вартості. Вона полягає у тому, що вартість усіх товарів виражається в грошах. Це відбувається тому, що у товарах і грошах втілена абстрактна праця, причому певна її кількість. Тому за допомогою грошей відбувається порівняння вартості різних товарів. Вартість товарів, ви­ражена у грошах, е його ціною. Цю функцію гроші викону­ють як уявні в думках, або ідеальні гроші. Інакше кажучи, власник товару перш ніж продати товар прирівнює його до певної кількості золота, тобто визначає ціну. Але це не означає, що гроші роблять товари порівняними. Основою порівнянності товарів є уречевлена у них суспільна праця.

Оскільки на виробництво різних товарів затрачається неоднакова кількість пращ, то їхня вартість виражається у різних кількостях золота. Вагова кількість металу, при­йнятого у певній країні за грошову одиницю, становить масштаб ціп. Він служить для вимірювання різних кілько­стей золота, його маси, а золото як кіра вартості служить для вимірювання вартості всіх інших товарів. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Для зруч­ності вираження цін різних товарів грошова одиниця у свою чергу поділяється на рівні кратні між собою частини. Наприклад, гривна України — на 100 копійок, а долар США — на 100 центів, японська Ієна — на 100 сенів і т. д.

Початкове грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов'язані з певною вагою благородних металів. На­приклад, фунт стерлінгів означає фунт срібла. Однак з часом масштаб цін все більше відривається від справжньої ваги благородного металу у грошовій одиниці. Це зумовлено тим, що з переходом від срібла до золота як грошового металу і витіснення золотом срібла у функції міри вартості стара назва лишилася, хоча вона вже озна­чала не фунт срібла, а значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла. Такими причинами є також псування монет державною владою, зменшення їх золотого вмісту, зношування монет та Ін.

Ціна товару за умов рівності попиту і пропозиції залежить, по-перше, від вартості товару і, по-друге, від вартості золота. Вона перебуває у прямо пропорційній залежності від вартості товару і обернено пропорційній — від вартості золота.

Другою за значенням е функція грошей як засобу обігу. У цій функції гроші служать Засобом реалізації товарів, виступають посередником у їх обміні. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто наявні золоті моне­ти, зливки і т. д., або їх паперові замінники. Виконання грішми цієї функції, з одного біжу, розв'язує суперечності безпосередньо товарообміну, бо не потребує збігу актів

купівлі-продажу ні у часі, ні у просторі, а також не потребує взаємної відповідальності потреб двох товаро­власників. З другого боку, поява грошей поглиблює супе­речності процесу обміну, оскільки купівля-продаж товарів може розриватися у часі і просторі, що створює затримку у процесі збуту товарів, а тим самим і можливість криз надвиробництва товарів.

Функцію засобу обігу гроші виконували спочатку у формі металевих зливків. При цьому треба було зважува­ти метал, визначати його пробу, подрібнювати зливки, що вимагало затрат праці. Це зумовило перехід до карбування .монет. Монета — це певна кількість металу визначеної форми, вага і проба якої встановлюються державою. .Щоб надати твердості монеті, до неї домішували неблагородні метали. Вміст золота у сплаві має назву проби. У процесі обігу монети , поступово зношувалися, в результаті чого у них зменшувався вміст золота і срібла. Внаслідок цього в обігу функціонували неповноцінні гроші. Це дало змогу замінити золоті гроші паперовими, які є знаками, символа­ми вартості, але своєї вартості не мають. Така можливість посилювалася тим, що гроші виконували функцію засобу обігу багаторазово і миттєво. Уперше паперові гроші з'яви­лися в Китаї у XII ст; у Росії — в 1769 р. Суть грошей проявляється насамперед у перших двох функціях. Третя функція грошей, що розкриває нові сторони їхньої суті,— гроші як засіб утворення скарбів. Ця функція випливає з попередньої. Гроші вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються у скарб, у засіб нагромадження, оскільки за них завжди можна купити будь-який товар. З розширенням товарного обміну зростає влада грошей, товаровласники часто продають свої товари з метою нагро­мадження грошей.

Для купівлі засобів виробництва необхідно попередньо нагромадити гроші. Придбання предметів споживання значної цінності, таких як житло, меблі, автомобіль та ін., теж передбачає попереднє нагромадження грошей. Нагро­мадження золота приватними особами називається тезав­рацією.

. У докапіталістичних формаціях спостерігається нагро­мадження «чистого скарбу», тобто просте нагромадження грошей, що не сприяло розвитку продуктивних сил. За капіталізму створюються можливості і стимули для пере­творення скарбів у капітал, що приносить прибуток. Го­нитва за прибутком стає рушійною силою капіталістичної економіки, зростає суспільна сила грошей. За гроші можна купити не лише матеріальні блага, а й високе становище у суспільстві, здобути політичний вплив. Тому прагнення до нагромадження грошей не має меж. Гроші стають загальним втіленням суспільного багатства, знаряддям па­нування одних людей над іншими.

Третя функція грошей відіграє важливу роль у регулю­ванні грошового обігу. З розширенням масштабів товарно­го виробництва й обігу частина золота, що перебуває у формі скарбів, надходить я обіг, і навпаки. За умов капіталістичного товарного виробництва скарби пере­даються для зберігання у банки (приватні і державні), які з метою отримання прибутку надають частину з них у кредит.

У результаті виникнення кредитних відносин між това­ровиробниками гроші виступають засобом сплати боргово­го зобов'язання, виконують функцію засобу платежу. Про­даж товарів у кредит означав відстрочку плати за нього. У цьому випадку гроші виконують свою роль ідеально; як міра вартості. Продавець стає кредитором, а покупець боржником. Засобом обігу у таких відносинах є вексель, тобто торгове зобов'язання, здатне до настання строку платежу виконувати роль грошей. Вексель виписується на спеціальному вексельному папері, у його тексті зазнача­ється місце і час видачі, кому і ким він виданий, термін і сума платежів по ньому. Вексель скріплюється іменним підписом векселедавця (боржника), кредитор зветься векселедержателем. Комерційна угода, за якою видане таке грошове зобов'язання, у векселі не зазначається. Векселі нарівні з грошима використовуються для взаємних розра­хунків, виконують функції обігу і засобу платежу. Векселедержатель може розраховуватися із своїм кредитором за допомогою одержаного векселя, поставивши на ньому свій іменний підпис: Векселі переходять з рук у руки і продов­жують вексельний обіг. Однак вексель ще не може служи ти загальним способом вираження суспільної праці затраченої на виробництво товарів. Він виражає відносили окремих товаровиробників. Межі вексельного обігу дуже вузькі, оскільки кредит надавався лише тим виробникам, платоспроможність яких не викликала сумнівів. Поглиб­лення суспільного поділу праці і розширення товарних відносин між виробниками передбачає, що кредит може бути наданий будь-якій особі. На допомогу приходять банки, які виникають у середньовіччі. Банки скуповують звичайні векселі і розплачуються банківськими векселями, що мають назву банкнот — банківських білетів, тобто кредитних грошей. Тому замість звичайних векселів випус­каються банківські. У цьому випадку векселедавцем виступає не окрема особа, а банк. Кредитні гроші набувають поширення, бо банк більш платоспроможний, ніж будь-який індивідуальний векселедавець. Кредитні гроші не можуть примусово бути пущені в обіг, але охоче приймаю­ться по всіх платежах і зобов'язаннях. Це пояснюється тим, що банкноти спочатку обмінювалися на золото на першу вимогу пред'явника. Боргове зобов'язання між кре­диторами і боржниками виникає також при сплаті подат­ків, ренти тощо.

Історично кредитні гроші виникають на базі металевого обігу і виступають спочатку як знак золота і знак кредиту. Вони виступають додатковим елементом у платіжно-розра­хунковому механізмі капіталізму вільної конкуренції, ос­нову якого становлять повноцінні гроші. Однак уже напри­кінці XVII ст. починається емісія нерозмінних на золото банкнот, стабільність І яких забезпечується кредитом. Тому банкнота поступово втрачає властивість бути знаком золо­та і в другій половині XX ст. виступає виключно як знак кредиту.

Розвиток кредитних відносин створює можливість ви­плачувати позики через взаємні зарахування боргових зобов'язань без залучення готівки.

Водночас за умов капіталізму функція грошей як засо­бу платежу посилює можливість виникнення криз. Це зумовлене зростанням ймовірності розриву ланцюга борго­вих зобов'язань (несвоєчасність сплати боргу одним борж­ником викликає несплатоспроможність кількох інших то­варовиробників) .

В обігу між різними країнами гроші виконують функ­цію світових грошей, її може виконувати золото. У цьому випадку гроші, за. словами К. Маркса, скидають із себе національні мундири. У функції світових грошей золото має потрійне призначення: 1) функціонує як загальний міжнародний платіжний засіб. У світовій торгівлі розра­хунки відбуваються переважно шляхом заліку боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищують її надходження, то вона вивозить золото як засіб платежу; 2) загальний купівельний засіб, коли країна негайно опла­чує товари золотом; 3) загальне втілення суспільного ба­гатства. У цьому випадку капіталісти переводять частину своїх капіталів за кордон з метою заощадження, а гроші при цьому служать засобом їх перенесення з однієї країни

У другій половині XX ст. у функції світових грошей відбулися якісні зміни. Ще при золотому обігу широко застосовувалися кредитні засоби міжнародних розрахункові безготівкові платежі. Золото використовувалося для регу­лювання сальдо міжнародних розрахунків. Це вело до обмеження його використання у світовому обігу. Нині як міжнародний платіжний і купівельний засіб використову­ють переважно національні гроші, або валюти окремих капіталістичних країн, що більш докладно буде показано у темі с Міжнародні валютні відносини».

Еволюція грошей у XX ст. Проголошення державного суверенітету України, утвердження Національного банку і введення своєї валюти зумовлюють необхідність визна­чення курсу гривни відносно валют інших країн. За умов сучасного - товарного виробництва у розвитку грошей і функцій, що ними виконуються, відбуваються важливі істотні зміни. Так ще до другої світової війни припинилися безпосередній обмін золота на паперові гроші і карбування монет. Золоті монети були вилучені з внутрішнього обігу. Трохи довше протрималося золото у міжнародних розра­хунках. Але після краху Бреттон-Вудської валютної систе­ми воно вже це використовується у міжнародному платіж­но-розрахунковому механізмі. Розрахунки між країнами здійснюються у конвертованій валюті. Золотий вміст гро­шових одиниць країн — членів МВФ не фіксується з другої половини 70-х років. Щодо самого золота, то, як і всі інші товари, воно купується і продасться за паперово-кре­дитні гроші. Ці зміни у становищі товарного-еквівалента істотно змінили процес ціноутворення. Ціни вже не мо­жуть нормуватися шляхом прямого контакту товарів із золотом. Якщо до цих змін у грошовій сфері додати використання систем електронних переказів грошових за­собів, застосування кредитних карток і т. д„ то е підстави вважати, що формується нова система грошових відносин. Трансформація грошової форми вартості спостерігається у всіх країнах. У цьому зв'язку постає питання: чим зумовлені ці процеси еволюції грошей, які тенденції їх розвитку у майбутньому?

За умов панування гігантських корпорацій на новий рівень підноситься суспільний характер виробництва, по­силюються його спеціалізація та кооперування, що значно розширює обсяг внутрішнього ринку, масштаби товарно-грошових відносин. Для цього необхідний значно більший обсяг засобів обігу і платежу, тому золото і срібло стають фактором, який перешкоджає реалізації сукупної додаткової вартості, знижує норму прибутку, зменшує вартість сукупного суспільного продукту. Водночас у пе­редкризові 20 ті роки XX ст. до золотих резервів капіталіс­тичних країн надходило у середньому приблизно на 25 % 126

менше золота, ніж до війни. Відпливу золота сприяло і вивезення капіталу за кордон. Зростаючої потреби у грошах для обслуговування внутрішнього ринку і міжна­родного обігу не могли задовольнити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних грошей спричинював значне зростання витрат обігу.

При функціонуванні золотого стандарту реалізація то­варів здійснювалася за цінами, які у середньому відповіда­ли вартості цих товарів. Золото; маючи Масну вартість, виступає при цьому важливим фактором капіталістичного ціноутворення. Але із встановленням панування монополій чітко виявляється тенденція до зростання загального рівня товарних цін. Під час економічних криз падіння рівня виробництва та платоспроможного попиту не супроводжу­ється (внаслідок панування монополій) значним знижен­ням цін. За цих умов золото поступово втрачає функцію міри вартості, оскільки практика встановлення монопольне високих цін означає зникнення залежності монопольного ціноутворення від вартості золота. Все це ускладнювало механізм функціонування всієї економічної системи, за­гострювало її суперечності, зокрема поглиблювались еко­номічні кризи, зростала кількість банкрутств фірм і банків тощо.

Отже, панування золотого стандарту стало гальмом розвитку продуктивних сил, перешкодою для реалізації основної мети капіталістичного виробництва. Тому золото поступово перестає виконувати функції засобу обігу та засобу платежу, відбувається перетворення функції золота як засобу нагромадження скарбів. При цьому певною мірою втрачається зв'язок грошової маси із золотим за­пасом.

За, цих умов золотий стандарт перешкоджає викорис­танню інфляції як методу державного регулювання еконо­міки, а значить, і методу збагачення монополій. Він стри­мує економічну експансію американських монополій І буржуазної держави. Не виступаючи грошовим товаром у міновому процесі, не стикаючись з іншими товарами, не обмінюючись більше па паперові гроші, втративши законо­давчий (при золотодавізному стандарті) зв'язок із своїми представниками, золото перестало виконувати функцію міри вартості навіть ідеально.

Ця роль за сучасних умов все більше закріплюється за кредитними грошима. К. Маркс у цьому зв'язку зазначав, що кредит як суспільна форма багатства витісняє гроші і узурпує їх місце (26). За цих умов «власне торговельні гроші) утворюють векселі, а обіг останніх у свою чергу зумовлює виникнення банкнот як більш розвинутої форми крндитних грошей.