Тривалість життя листків

Щодо тривалості життя листків рослини поділяють на дві групи – вічнозелені і листопадні. До вічнозелених рос­лин відносять ті, в яких листки живуть більше одного року. Це переваж­но рослини вологих тропіків і субтропіків, а в помірному поясі вони представлені хвойними і з листяних – дея­ки­ми ліанами та дрібними кущиками. Хвоя сосни жи­ве 2-4 роки, ялини – 5-7 років, тису – 6-10 років. У брусниці, плюща, коркового ду­ба, лавровишні листки зали­ша­ються живими 1-3 роки.

У листопадних рослин листки живуть менше одного року, найчас­тіше впродовж одного вегетаційного періоду. Листки, що зимують в зе­леному стані в деяких тра­в'янистих рос­лин нашої флори, також вегетують ли­ше кілька міся­ців – в осінній і весня­ний періоди, а потім відмирають.

Багаторічні листопадні рослини щороку з наступанням несприятливих для веге­тації умов – в помірному поя­сі при зниженні температури, а в тро­піках у посуш­ли­вий сезон – скидають листки, які на той час старіють і від­мирають. У старіючих лис­т­ках відкла­дається багато мінеральних речовин внаслідок неповного використан­ня їх при фотосинтезі. При листопаді рослина звільняється від баласту мінеральних ре­чо­вин і зменшує випаровну поверхню, коли надход­жен­ня води утруднюється.

Перед листопадом листки жовті­ють, буріють або червоніють в зв'язку з тим, що хлорофіл руйнується швидше, ніж інші пігменти – ксантофіл, каротин і антоціан. Одночасно при основі черешка утворюється віддільний прошарок корку і листки відпадають. На місці опалих листків залишаються рубці, які за своєю формою харак­терні для різних ви­дів рослин і служать діагностичною ознакою при визначенні дерев та кущів у безлистому стані. Осінній листопад має важливе біологічне значен­ня, бо опалі лист­ки захищають корені від вимерзання, сприяють кращому пророс­тан­ню насіння, збагачують грунт на органічні і мінеральні речовини.

Видозміни листків

Коли при метаморфозі пагона змінюється більше лис­ток, то такі метаморфози називають листковими.

Колючки. У деяких рослин листок або його частина перетворені на колючки, які виконують захисну функцію від поїдання тва­ри­нами. Листкового по­ходження колючки в барбарису і кактусів. У барбарису пе­ре­творилися на колючки листки на видовжених пагонах, а на вкорочених, які роз­ви­нулися в пазухах ко­лю­чок, формуються звичайні листки.

У кактусів на видов­же­них пагонах листки редуковані в луски, які відпадають, а на пазушних уко­ро­че­них па­го­нах листки перетворені на пучечок колю­чок. У білої акації і карагани на ко­люч­ки перетворені ли­ше парні при­листки при основі нормаль­но розвиненого листка. Частіше на колючки перетворюються лише кінчики жилок, як, наприклад, у бу­дя­ків, осоту, татарника, миколайчиків, падуба та ін. В астрагала на ко­люч­ки перетворюється рахіс листка.

Вусики. У лазячих рослин листки або частини їх часто перетворені на ву­сики. У гороху, вики, сочевиці на вусик перетворено верхній непарний листочок; у чини вусик являє собою середню жилку листка, бічні лис­точки редуковані, а розвинені лише при­листки, які виконують роль пластинки листка; в ломиносів і нас­турції функції ву­сика виконує чере­шок; у гарбузових на розгалужений вусик пе­ретво­рюється перший лис­ток пазушної бруньки.

Філодії. Деякі види автралійських акацій, в яких у жаркий посушливий період року листки опадають, ут­во­рюють філодії – листкоподібні розширення черешків, які виконують функції лист­ків.

Сім'ядолі. Це також своєрідні видозміни листків. Від типових листків вони відрізняються строками появи, фор­мою, величиною, конси­стенцією, кількістю тощо. Сім'ядолі служать вмістищем поживних речо­вин, необхідних для розвитку молодого зародка і проростка, поки він не перейде на самостійне живлення. В односім'ядольних рослин сім'ядоля слугує не лише місцем запасання поживних речовин, але й поглинаю­чим і транзитним органом, по якому роз­чинні речовини потрапляють від ендосперму до зародка. В одно­сі­м'ядольних розвивається одна сім'ядо­ля (щиток), у процесі розвитку рослин він знаходиться у ґрунті, на відміну від сім'ядолей двосім'ядольних рослин, в яких вони виносяться над по­верхнею ґрунту і на перших порах зеленіють та забезпечують молоді про­ростки продуктами аси­мі­ляції. Тільки після виникнення справж­ніх листків у проростка сім'ядолі всихають і відмирають.

Листки комахоїдних рослин. Цікавих метаморфоз зазнали листки комахоїдних рослин, які зро­стають зазвичай на болотах, де не вистачає мінеральних речовин і зв'я­заного азоту. Перетравлення ко­мах слугує їм джерелом додат­ко­во­го живлення.

Відомо понад 400 видів рослин, листки яких видозмінюються і перетворюються в ловильні апарати. Вони мають над­­звичайно різноманітну будови і форму у зв'язку з пристосуванням рослин до здійснення пе­ре­хресного запилення та задоволення ними потреби в азотних сполуках. У нашій флорі таких комахоїдних рослин небагато, частина з них є лікарськими. Це, насамперед, росичка круглолиста. У неї листки видо­змі­нені і покриті залозистими волосками, які містять травні ферменти. На сонці вони райдужно привабливі і ко­махи на них налітають, заплутуються серед волосків та клейкої речовини, вловлюються та при­кріп­лю­ються до травних залозок листка.

У пухирників листок перетворюється на спеціальний глечикоподіб­ний міхурець, в якого вхід при­кри­ва­ють волос­ки або щетинки, спрямовані всередину вмістища. Дафнії, рачки та інші одноклітинні організми легко потрапляють всередину ловильного апарату, вибратися з якого вони вже не можуть. Стінки міхурця устилають перетравлюючі за­лоз­ки, подразнен­ня їх обумовлює потік виділень, за допомогою яких рослина перетравлює дрібні тваринні організми і таким чином одержує додаткове джерело азотного і мінерального живлення.

Непентес – представник лазячих рослин Індо-малайської флори. Ловчу функцію виконує черешок лист­ка, дов­жи­на якого значна і неоднорідна. В основі він розшире­ний, що свідчить про його синтезуючу функцію. Середня частина вузька і має властивість обвиватися навколо предметів та інших рослин. За раху­нок верхньої час­тини черешка фор­му­є­ть­ся глечикоподібний утвір – урночка. Звер­ху вона напівзакрита за рахунок маленької листкової пластинки. Комаху приваблює цукрова рідина, що виділяється у верхній зву­же­ній частині урночки. Нижче розташована гладенька по­верх­ня. Ко­маха, збираючи солодку рідину, про­ни­кає глибше й глибше, потрапляє на слизьку поверхню і сповзає на дно урночки, де містяться травні соки, які розчиняють комаху. Азотні сполуки й мінеральні солі всмоктуються рос­линою, а хітин та інші непе­ре­травні рештки так і залишаються на дні глечика.

Венерина мухоловка росте на торфови­щах у східній частині Північної Америки. Вона ловить комах лист­ковою дволопатевою пластинкою. На краях лопатей є замикаючі зубці, а на внутрішньому боці кожної лопаті формується по три чутливі щетинки. Комаха, сідаючи на листок, торкається щетинок, подразнює їх, і листок швидко закривається, зчіплюючись зубцями. Живильні соки (ферменти) листка розчи­няють тіло комахи. Після розчинення рослина забирає відповідні речовини. Потім листок розкривається і нерозчинені залишки від комахи здуваються вітром, а розкрита пластинка листка чекає нову жертву.