Анатомічна будова листка однодольних рослин (злаків)

Оскільки більшість злаків належать до ксерофітів, тобто до посухостійких рос­лин, їхні листки мають анатомо-мор­фо­логічні пристосування для збереження води і ра­ціо­нального її використання.

Епідерміс у листках злаків потов­щу­є­ться, кутинізуєть­ся, утво­рює восковий наліт. Про­дихи глибоко зану­рені в покрив­ній тка­ни­ні й прикриті волосками різ­ної будови.

В епідермісі й у верхніх шарах ме­зо­фі­лу зна­ходиться спеціальний апарат із тяжів пу­­хир­­частих клітин, які нази­ва­ють мо­тор­­ни­ми. Ці клі­тини сприяють скручу­ван­ню листка, оберігаючи тим самим рос­лину від надмірного ви­па­ровування води за умов нестачі вологи в повітрі і грунті. Розта­шо­вую­ться мо­торні клітини вздовж жил­­ки в один або в декілька рядів.

Асиміляційна паренхіма листків зла­ків не ди­фе­рен­ційована на палісадну і губ­часту паренхіму, а являє со­бою одно­ма­ніт­ну хлоренхіму. Вона склада­є­ться з більш дрібних клітин, ніж у рослин, що рос­туть при надмір­но­му зволоженні.

Провідна тканина представлена закри­тими су­дин­но-волокнистими пучка­ми, що розташовані паралельними тяжами в плас­тин­ці листка. Пучки оточені обклад­кою з великих па­рен­хімних клітин, які транс­пор­тують про­дук­ти фото­син­тезу з мезофілу у флоему.

У листку злаків добре розвинена ме­ха­нічна сис­тема тканин. Крім скле­рен­хі­ми провідних пуч­ків, у деяких зла­ків окре­мі тяжі склеренхіми міс­тяться під шкіркою та по краях пластинки листка. Піхва лист­ків, яка охоп­лює стебло, зу­мов­лює міц­ніс­ть ме­­живузлів, в ній також розвинені пуч­ки склеренхіми.

Анатомічна будова листків хвойних

У хвої сосни захисний покрив скла­дають епі­дер­ма і гіподерма. Епідерма предс­­тав­лена дрібни­ми, майже квадратної фор­ми, тісно зім­кну­тими клітинами з потов­ще­ними зовнішніми оболон­ками і вкрита товстими ша­ра­ми кутикули та восковим нальотом. Продихи, які розташовані зни­зу й зверху листка, глибоко занурені в його тканину.

Під епідермою в листках хвойних міс­титься гіподерма – одношаровий тяж клі­тин з менш потов­ще­ними, по­рівняно з епі­дермою, стінками. Гіпо­дер­ма виконує во­до­запасаючу і механічну фун­кції.

За гіподермою розташований мезо­філ, він скла­дається з клітин, стінки яких ут­во­рюють чис­лен­ні складки, що за­хо­дять у порожнину клітини (склад­часта парен­хіма). Утворення складок відбу­ваєть­ся внас­лідок того, що клітини епідер­ми припи­ня­ють свій ріст і оболонки клітин мезофілу під тиском епідерми не можуть розрос­та­ти­­ся до периферії, а тільки всередину. Фор­мування склад­час­тої паренхіми значно збільшує площу пристінкового шару ци­то­­плаз­ми з хло­ро­плас­та­ми і, відповідно, фо­то­син­те­зу­ю­чу поверхню. Через це, нез­ва­жаючи на змен­шен­ня загальної площі листків хвойних, їхня асиміляційна поверх­ня залишається великою.

За складчастою паренхімою розташо­ва­на ендо­дер­ма, яка складається з одного ша­­ру клітин. Її ро­ль, ймо­вір­но, по­в’язана з пропускними функціями. Іноді в ендо­дер­мі накопичуються крохмальні зерна.

У центральній частині листка розмі­ще­ні два провідних пучки колатераль­ного ти­пу. Ксилемна час­­тина по­вер­нена до плос­кої частини хвої, фло­е­м­на – до опуклої. Кси­лема в пучках представлена трахеїда­ми, а у флоеми відсутні клітини-су­пут­ни­ки. Між провідними пучками роз­та­шова­на склеренхіма, яка разом із гіподермою надає листкам хвойних міц­ності.

Інший простір центральної час­­ти­ни зай­нятий трансфузійною тканиною, яка за­безпечує зв’язок пучків з ме­зо­фі­лом. Транс­­­фузійна тканина складається двох типів па­ренхімних клітин. Одні з них – мертві, з тонкими зде­рев’янілими стін­ка­ми і обля­мо­ваними порами, вони призначені для проведення води і мінеральних речовин із трахеїд до клітин мезо­філу. Другі клітини – живі, тонкостінні, часто містять крох­ма­ль­ні зерна – транспор­ту­ють утворені внас­лі­док фото­син­тезу вуглеводи з мезофілу у флоему.

Складчаста паренхіма пронизана смо­ля­ними ходами. Смоляний ка­нал всере­ди­ні вистеле­ний епіте­лі­єм, який виді­ляє се­кре­ти (смоли, ефірні олії). За епітелієм роз­­ташовані в один шар механіч­ні клітини, во­ни про­ти­ді­ють руйну­ванню смо­ляного ходу.