Симподіальні суцвіття. Якщо для невизначених суцвіть характерне моноподі­альне галуження, то для виз­на­че­них – симподіальне, або несправжньодихотомічне.

Монохазій (однопроменевий верхоквітник) – після розквітання однієї верхівкової квітки на осі першого порядку з’яв­ляється квітка на верхівці осі другого порядку, яка переростає вісь першого порядку. Те саме відбувається й з ося­ми вищих поряд­ків.

Якщо всі осі мають один напрям, то такий монохазій називають завитком (кар­топ­ля, блекота, синяк). Якщо осі пос­лідовно мають різні напрями, то монохазій називають звивиною (півники, гладіолус).

Дихазій (напівпівзонтик, або двопроменевий верхоквітник) – коли розквіте одна вер­хівкова квітка, на осі першого порядку з’являються одночасно поодинокі квітки на двох осях другого порядку. Ці осі переростають вісь першого порядку. На осях другого порядку виникають парні осі дальших порядків (зірочник, гвоздика).

Плейохазій (багатопроменевий верхоквітник) – від осі першого порядку відхо­дя­ть з одного вузла не дві, а більше осей другого порядку. Така закономірність збері­гається і під час подальшого формування суцвіття (молочай, гарбуз).

Запилення

Щоб відбулося запліднення, треба, щоб стиглий пилок потрапив на приймочку маточки. Перенесення пилку на приймочку називається запиленням. Розрізняють два способи запилення у квіткових рослин: самозапилення і пер­е­хрес­не запилення.

Самозапи­лення – запилення приймочки пилинкою тієї самої квітки. Самоза­пи­лення забезпечують: 1) таке розмі­щення пиляків і спосіб їх розкривання відносно маточки, які не пере­шкоджають потраплянню пилку на приймочку; 2) одночасне вис­ти­гання пиляків з готовністю маточки до запліднення; 3) наявність генетичної спо­луч­ності сперміїв і яйцеклітини квітки, тобто здатність їх до копу­ляції й утво­рення повноцінного насіння. При вимушеному самозапи­ленні більшість перехресно­за­пильних рос­лин також утворює насіння, яке не проростає, а якщо й проростає, то дає кволе по­томство.

Серед культурних рослин самозапилення дуже поширене. До самозапильних рос­лин належать, зокрема, пшениця, ячмінь, овес, просо. Факультативними самозапиль­никами є також льон, бавовник, цукрові буряки, деякі сорти коню­ши­ни та інших рос­лин, які звичайно вважають перехреснозапильниками. За несприятливої погоди ці рослини в основному запилюються автогамно.

Перехресне запилення. Перехресне запилення є переважаючим у рослинному світі. Для здійснення його виро­би­лися найрізноманітніші фізіологічні і морфоло­гічні пристосування. Явище безплідності при самозапиленні є одним з основних фі­зі­о­логічних пристосувань, коли самозапилення неефектив­не. Серед морфоло­гічних пристосувань, які пе­ре­шкоджають самозапи­ленню, є одностатевість квіток. До цієї ка­тегорії морфологічних при­стосувань належить і яв­и­ще різностовпчастості, або ге­те­ро­стилії, у квітках окремих особин того самого виду. При гетеростилії у квіт­ках од­них особин стовпчики довгі, а тичинки вкорочені, в інших особин, навпаки, короткі стовпчики і довгі тичинки. Крім цього, і розмір пилкових зерен у них теж неоднаковий.

За способом перенесення пилку перехреснозапильні рослини поді­ляють на вітро­запильні, або анемофільні, ко­ма­хо­запильні, або ентомофільні, запилювані птахами – орнітофільні і запилю­вані з допомогою води – гідрофільні. Кожна з цих груп рослин має характерні особливості в будові квітки, що забезпечують запилен­ня. Зустріча­ю­ться серед тропічних рослин і такі, які запилюються за участю молюсків і дрібних ссавців. У деяких рослин, наприклад, у рут­виці і цукрового буряку, запилення здійс­ню­ється як вітром, так і ко­махами.