Діаграма і формула квітки

Діаграма квітки. Для зображення будови квітки з позначенням положення і числа її членів, а також положення осі, покривного листка і приквіток відносно квіт­ки користуються діаграмами. Діаграми, відображаючи найістотніші ознаки квіт­ки, наочно ілюструють місце певної рослини в філогенетичній системі.

Діаграма будується так, щоб покривний листок у вигляді дуги містився внизу, а вісь пагона, від якого відростає квітка, у формі кружечка – зверху. Якщо квітка верхівкова, то вісь у діаграмі не позначають. Якщо покривного листка немає, також не роблять ніяких позначень. Частини квітки показують у площі поперечного розрізу її. Члени оцвітини зображають дугами, при цьому в чашолистків посередині дуги зовні роблять виступ, що відповідає середній жилці. Тичинки позначають попе­речним розрізом пиляка, а маточку – схемою поперечного розрізу зав’язі. Якщо чле­ни квітки зростаються, то на діаграмі їх з’єднують тонкими лініями. Недорозвинені тичинки (стамінодії) позначають заштрихованими фігурками або рисками, нероз­ви­нені інші члени квітки – зірочками.

Діаграма квітки називається емпіричною, коли її побудовано за розкритою квіт­кою без урахування історії розвит­ку, і теоретичною, коли береться до уваги історія розвитку квітки. На теоретичній діаграмі позначають також і ті члени квітки, які бу­ли помітні лише на початкових етапах формування квітки, але в подальшому не на­бу­ли розвитку і в розкритій квітці відсутні.

Формула квітки. Будову квітки подають також за допомогою формул. Якщо діаграма є графічною схемою квіт­ки, то формула – це система числових і буквених символів, за допомогою яких характеризують структуру частин квітки.

Кількість чашолистків, пелюсток, тичинок і пло­долист­ків вказується цифрами бі­ля позначення складових квітки; коли скла­дових квітки більше 12, вони позна­ча­ють­ся знаком . Дужки у формулі квітки вказують на зростання її складових. Положен­ня рисочки під чи над цифрою, що позначає кіль­кість плодолистків, свідчить про вер­хню (рисочка під цифрою) або нижню (рисоч­ка над цифрою) зав'язі. Квітка пра­виль­на умовно позначається знаком , непра­вильна – . Якщо квітки одностатеві, тичинкові, вони позначаються знаком ♂, маточкові – ♀. Вживані при складанні фор­мули буквені позначення відпо­віда­ють латинським назвам частин квітки: Р – реri­gоnium – проста оцвітина, Са – са­lух – чашечка, Со – соrоllа – віночок, А – аndro­ce­um – тичинки, андро­цей, G – gi­noeceum – пло­долистки, гінецей.

Наприклад, формула квітки гороху записується так:  Са₅ Со_1+2+(2) A_1+(5+4) G₁. Розшифровується вона наступним чином: квітка зигоморфна; оцвітина подвійна: чашечка з п’яти ві­льних чашолистків, віночок з п’яти пелюсток, з яких дві зрослися; андроцей з 10 ти­чинок, з них 9 зрослися, а одна вільна, гінецей з одного плодолистка, зав’язь вер­хня.

СУЦВІТТЯ

Суцвіття – це сукупність квіток, розміщених на осях, що позбавлені типових листків. Знання будови і різно­ма­ніт­ності суцвіть допомагає правильніше система­ти­зувати рослини. Біологічне значення суцвіть: підвищення гарантії запилення; змен­шення ймовірності пошкодження квіток несприятливими факторами середовища.

Розрізняють два основні типи суцвіть: прості (коли квітки з квітконіжками або без них розташовуються безпо­се-ред­ньо на головній осі) і складні (коли квітки роз­ташовуються на розгалуженнях головної осі).

Розрізняють також такі групи суцвіть: невизначені (моноподіальні, або рацемозні, або ботричні) і визначені (сим­по­діальні).

У моноподіальних суцвіть вісь наростає невизначено довго, квітки розквітають від основи до верхівки (від­цен­тро­во) або доцентрово, якщо квітки розташовані в одній площині. У симподіальних – вісь закінчується квіткою, роз­кри­ван­ня квіток йде від верхівки до бічних гілок (доцентрово) або відцентрово, якщо квітки розташовані в одній площині.

Прості моноподіальні суцвіття – суцвіття, у яких від осі першого порядку послідовно відходять угору однакові квітконіжки (осі другого порядку), що несуть квітки. Розпускання квіток – знизу вверх, останньою розпускається верхівкова квіт­ка.

Китиця – на видовженій головній осі в пазухах приквіток розташовані на квіт­коніжках приблизно однакової дов­жи­ни поодинокі бічні квітки (черемха, конвалія, наперстянка).

Колос – на осі першого порядку послідовно знизу вгору утворюються сидячі квіт­­ки (подорожник, тимофіївка, вербена).

Початок – відрізняється від колоса наявністю товстої осі (лепеха, кукурудза, образки).

Щиток – китиця, в якої нижні квітконіжки довші від верхніх. Тому квітки роз­мі­щуються приблизно на одній площині (груша, таволга).

Зонтик – суцвіття з укороченою віссю першого порядку, що несе осі другого по­рядку. Останні майже однакові завдовжки і відходять з однієї верхівкової точки (цибуля, вишня, первоцвіт).

Сережка – звисле суцвіття, що нагадує за будовою колос з м'якою віссю (тополя, дуб, верба).

Головка – як і зонтик, має вкорочену вісь першого порядку, але трохи потов­ще­ну. На ній розміщуються квітки на коротких квітконіжках (осях другого порядку) або без квітконіжок (бук, конюшина).

Кошик – на відміну від головки, має блюдцеподібно розширену вісь першого порядку. Цвітіння йде від периферії до центра. Характерна наявність обгортки з вер­хів­кових листків, що облямовують ложе (соняшник, деревій, цмин).

Складні моноподіальні суцвіття. Волоть – відрізняється від китиці тим, що в неї від осі першого порядку від­хо­дять не просто осі другого порядку з квіткою, а цілі суцвіття, здебільшого типу китиці. Тому у волоті квітки розміщені на осях і тре­ть­о­го, і четвертого порядку (бузок, тонконіг, чоловічі квітки кукурудзи).

Складний колос – на осі першого порядку розміщені не сидячі квітки, як у прос­того колоса, а колоски (пшениця, жито, ячмінь).

Складний щиток – осі другого і третього порядку теж побудовані за типом про­стого щитка (горобина, бузина, ка­лина).

Складний зонтик – з верхівки осі першого порядку відходять прості зонтики – зон­тички. Часто біля основи склад­но­го зонтика є невеликі зелені листки, що утво­рю­­ють загальну обгортку. Маленькі листки біля основи зонтиків мають назву обгор­точки, або часткової обгортки (кріп, кмин, фенхель).