Перелік екзаменаційних питань з предмету «Соціологія»
Соціологічне вчення Ф.Тьонніса.
Соціологія молоді.
Розуміюча соціологія і теорія соціальної дії М.Вебера
Підсистеми сучасного суспільства.
Об’єкт та предмет вивчення соціології.
Соціологічний експеримент.
Функції соціології та її місце в системі наук.
Суть та види соціологічного спостереження.
Структура і рівні соціологічного знання.
Фокусоване групове інтерв’ю.
О.Конт як засновник соціології..
Формалізований метод аналізу документів (контент-аналіз).
Соціальна статика О.Конта.
Традиційний (класичний) метод аналізу документів.
Соціальна динаміка О.Конта.
Види інтерв’ю.
Органічний напрямок в соціології.
Соціометричний метод.
Географічна школа в розвитку соціологічної думки.
Анкетне опитування.
Расово-антропологічна школа в соціології.
Класифікація питань в анкеті.
Психологічний напрям в соціології.
Коротка характеристика методів збору соціологічної інформації.
Соціологічне вчення Г.Лєбона.
Суть та значення вибірки в соціологічному дослідженні.
Соціологічне вчення Г.Зіммеля.
Способи соціологічної вибірки.
Соціологія Е.Дюркгейма.
Програма конкретно-соціологічного дослідження.
Соціологія М.Вебера.
Види конкретно-соціологічних досліджень.
Витоки соціального пізнання в Україні.
Причини і умови виникнення соціальних конфліктів.
Початок української соціології.
Основні функції сім’ї та тенденції її розвитку.
Символічний інтеракціонізм в розвитку соціології.
Сім’я як об’єкт соціологічного вивчення.
Феноменологічна соціологія.
Соціальні типи особистості.
Соціологія конфлікту.
Соціальні регулятори діяльності та проблеми девіантної поведінки.
Протосоціологічний період в розвитку соціології.
Соціальний статус і соціальні ролі особистості.
Соціологічне вчення К.Маркса.
Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи.
Структурно-функціональний аналіз в соціології.
Національне відродження в Україні та роль етносоціології в розбудові українського суспільства.
Інтегральна соціологія П.Сорокіна.
Економічна соціологія.
Психоаналітичні теорії в розвитку соціологічної думки.
Соціальна стратифікація: поняття, види.
Соціологічне вчення Л.Козера та Р.Дарендорфа.
Сутність та основні елементи соціальної структури.
Інстиктивізм У.Мак-Дугала.
Фактори, які впливають на процес соціальних змін.
Особливості соціологічного позитивізму.
Сутність та основні риси суспільства.
Ключові ідеї напрямків в соціології.
Типологія суспільств.
Модуль 1. Становлення соціології. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії.
Розділ 1. „Становлення соціології. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії”
Лекція 1. Тема 1.1. Предмет соціології. Становлення та розвиток соціологічної думки.
Питання, які розглядаються на лекції:
1.1.1.Соціологія як наука, її предмет, методи і функції
1.1.2. Суспільство як соціальна система
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
Знати: специфіку вивчення суспільства соціологічною наукою, її відмінність від інших суспільних наук; основні структурні елементи і рівні соціологічного знання; основні риси, що характеризують специфіку ключового поняття соціології "соціальне"; суть і особливості дії соціальних законів, співіснування соціальних явищ, тенденцій розвитку, залежності між соціальними явищами, а також основні категорії, якими оперує соціологія. Еволюцію уявлень про суспільство та його походження; особливості суспільства як сукупності історично сформованих способів і форм взаємодії об'єднання (діяльності, відносин, поведінки, спілкування тощо) індивідів та їх груп; теоретичні підходи, які спеціалісти використовують при вивченні суспільства, його сутність, ознаки, типи тощо; специфіку соціологічного аналізу суспільства, основні поняття, якими оперує соціологія, досліджуючи суспільство.
Вміти: охарактеризувати основні риси об'єкта і предмета соціології і схематично зобразити структуру соціологічного знання; розкрити суть методу (методів) та прийомів соціологічного вивчення соціальної реальності; пояснити суть основних функцій соціології та їх взаємодію; охарактеризувати зв'язки соціології з іншими суспільними науками. Пояснити основний зміст поняття "суспільство як соціальна система"; розкрити відмінності між термінами "суспільство", "держава", "країна"; аналізувати погляди зарубіжних і вітчизняних соціологів та сутність, основні засади функціонування і розвитку суспільства як соціального феномена; охарактеризувати процеси трансформації сучасного українського суспільства, джерела і види соціальних змін, що в ньому відбуваються.
Короткий зміст матеріалу
1.1.1.Термін «соціологія» є похідним від двох слів: латинського sосіеtаs — суспільство та грецького оо — вчення. Об’єктом соціології є суспільство як цілісна соціальна реальність
Соціологія - це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему, соціальні відносини та соціальну поведінку людей. Специфіка і відмінність соціології від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також; вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку, залежність особистості від соціальної організації і культури, залежність соціальної організації і культури від особистості. Соціальне - це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей соціальних відносин, які проявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії). Цей термін може застосовуватися до будь-чого, що стосується систем, їх характеристик і участі людей в них. Коли двоє друзів розмовляють, їх поведінка є соціальною настільки, наскільки вони привертають увагу до культури мови, виявляються їх сподівання, їх розуміння, що сприяє виникненню дружби та інше. Соціальне є не тільки те, що залучає чи впливає на багатьох людей. Всі люди споживають їжу, наприклад, але ця дія не робить людину соціальною. Культурні ідеї, які впливають на вибір "що їсти?", "як їсти?" роблять ці аспекти їжі соціальними. Так само голодування, голод і ситість не є соціальними, навіть якщо вони охоплюють мільярди людей. Але економічні, політичні та інші соціальні домовленості, внаслідок яких багатство, дохід і доступ до їжі розподілені, надають цим людським умовам глибокого соціального значення. В структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні. Йдеться про три рівні соціологічного знання:
• загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;
• спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня (цей термін ввів у науковий обіг американський соціолог Р. Мертон);
• первинне узагальнення даних конкретно - соціологічних досліджень.
Загальносоціологічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця в ньому людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв'язків з іншими явищами.
Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, а ніж загальносоціологічні, торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження. Вони, по суті, займають певне проміжне становище між фундаментальними соціологічними теоріями і емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації, виступаючи у ролі своєрідної зв'язуючої ланки та долаючи наявний між ними розрив.
Виділення спеціальних і галузевих соціологічних теорій (теорій середнього рівня) створює для соціології цілий ряд безперечних зручностей і переваг, основними з яких є: можливість створення міцної і зручної теоретичної основи для досліджень конкретних сфер людської діяльності і окремих складових соціальних груп без використання громіздкого і абстрактного понятійного апарату фундаментальних соціологічних теорій; забезпечення тісної взаємодії з реальним життям людей, яке завжди знаходиться в полі зору теорій середнього рівня; демонстрування переконливих висновків соціологічних досліджень пересічним громадянам.
Разом з тим ці теорії породили досить вузьку спеціалізацію соціологів-спеціалістів в окремих галузях соціології, які збирають емпіричні дані, узагальнюють їх, обґрунтовують теоретичні висновки і будують моделі лише в межах цих галузей соціологічного знання.
Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмисленні на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використанні у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.
Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку. У зв'язку з цим у ній виділяють відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію, фундаменталььну соціологію, прикладну соціологію, емпіричну соціологію. Емпірична і теоретична соціології різняться за рівнем абстракції одержуваного знання; фундаментальна і прикладна - за орієнтацією отримуваних знань, за цілями, які вони перед собою ставлять.
1.1.2. 3 точки зору соціології, суспільство - це особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя. Воно включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державно-територіальних кордонів. Суспільству властиві такі механізми саморегуляції, які дозволяють йому підтримувати свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкоряти своїй логіці поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть на відповідній території, відтворювати у своїх діях єдину тканину численних соціальних взаємодій.
До основних ознак суспільства (тобто стійких характеристик, які дозволяють відрізняти суспільство як цілісне соціальне утворення від всіх інших - соціальної реальності, соціальних відносин, інститутів, спільнот, культури) можна віднести:
* територію, на якій відбувається консолідація соціальних зв’язків;
* універсальність, тобто всеоб’ємлючий, різносторонній його характер, який передбачає, що воно включає в себе всю багатоманітність соціальних зв’язків, відносин, всі соціальні інститути та спільноти в рамках певного територіального простору;
* автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок високого рівня внутрішньої саморегуляції, що забезпечує підтримку та постійне відтворення складної системи соціальних взаємин;
* інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів, правил тощо), яку називають культурою.
Суспільство як цілісна система має свою внутрішню структуру, складається з певних підсистем, які взаємодіють одна з одною. Кожна підсистема складається у свою чергу, із своїх власних блоків і елементів, які виконують свої функції цілісного соціального організму. Виділяють такі підсистеми сучасного суспільства: правова, демографічна, економічна, соціальна, політична, духовна. За допомогою поняття «соціальні зміни» позначаються зміни, що відбуваються впродовж деякого часу у соціальних спільностях, групах, інститутах, організаціях і суспільствах, в їх взаєминах одне з одним, а також з індивідами. Види соціальних змін можна розглядати за критерієм тих соціальних елементів, які змінюються. За цією ознакою можна виділити чотири типи соціальних змін. Структурні соціальні зміни - зміни, які торкаються структур різноманітних соціальних утворень Такими можна назвати зміни у структурі сім'ї ( полігамна, моногамна, багатодітна, розширена, нуклеарна), у структурі будь-якої іншої спільності-малої групи, професійної, територіальної, нації, суспільства в цілому, зміни в структурі влади, у структурі соціокультурних цінностей. До цього виду змін можна віднести структурні зміни соціальних інститутів (торгівлі,, системи освіти, науки, релігії), соціальних організацій тощо. Процесуальні соціальні зміни - зміни, що торкаються соціальних процесів. Нам постійно доводиться спостерігати зміни, що відбуваються у сфері соціальних взаємодій та взаємовідносин різноманітних утворень: спільностей, інститутів та організацій та особистостей, індивідів. Це відносини солідарності, напруженості, конфлікту, рівноправ’я та підпорядкування, які постійно знаходяться в процесі змін. Функціональні соціальні зміни - зміни, що торкаються різноманітних функцій соціальних систем, інститутів, організацій. Так, у відповідності до нової Конституції України суттєві зміни відбулися у функціях законодавчої та виконавчої влади країни; Мотиваційні соціальні зміни - змінну сфері мотивацій індивідуальної та колективної діяльності. Ймовірно, що характер потреб, інтересів, мотивацій у поведінці та діяльності індивідів, спільностей, різноманітних груп не зачищаються незмінними. Наприклад, при переході до ринкових відносин суттєво міняється мотиваційна сфера індивідів. На перший план виступають мотиви особистого грошового заробітку, прибутку, що впливає на їх поведінку, мислення, свідомість. За своїм характером, внутрішньою структурою, мірою впливу на суспільство, механізмом здійснення соціальні зміни можна поділити на дві великі групи - еволюційні та революційні.
Соціальна група — це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності,
Нестійкі групи відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі і. т. п.;
Групи середньої усталеності - трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників і т.п.;
Усталені групи - такі, як нації або класи.
Великі соціальні групи - групи, які існують в масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об'єднання і т.д.);
Середні соціальні групи - це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції і т.п.;
Малі соціальні групи - об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) — трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т.-д.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, в тому, що зміна однієї частини групи змінює стан всіх інших частин. Основоположником вчення про малі групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX ст. ввів поняття "первинна група ". Його концепція до цього часу є класичною теоретичною основою для аналізу малих груп. Останні він класифікував як первинні групи, розуміючи під ними такі, які характеризуються тісними взаємними контактами "обличчя до обличчя".
• Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. д.).
• Неформальна група складаєтся стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, сім'я, дружня компанія, злочинна зграя і т. д.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.
За змістом соціальні групи можна поділити ще на п'ять груп: соціально-класові (верстви, стани, касти, класи); соціально-етнічні (роди, племена, народності, нації); соціально-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки і т.д.) соціально-професійні, або корпоративні (вчителі, лікарі, шахтарі та ін); соціально-територіальні (мешканці Автономної республіки Крим, областей, районів, міст і т.д.).
Соціальні спільноти — це емпірично фіксовані, реально існуючі об'єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об'єкт соціального впливу, володіє емерджментними властивостями, тобто знову виникає в результаті об'єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам. Поняття "соціальний інститут " запозичено соціологією з юридичної науки, де воно означає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини (інститут наслідування, шлюбу та ін.) і використовується достатньо широко, хоча найчастіше і поза точним визначенням. Наприклад, симпатики функціоналізму розглядають інститути як спрямовані на задоволення "потреб" індивідів або суспільства, тоді як прихильники феноменології цікавляться тим, яким чином люди створюють і видозмінюють різні інститути, а не просто реагують на їх існування. Нерідко термін "інститут " використовують для позначення конкретних форм комплексів функцій, які виконуються деякими членами групи від імені всієї групи, а іноді цим терміном іменують соціальні ролі, особливо важливі для групи або суспільства (інститут материнства). Згідно з структурно-функціональним підходом, соціальний інститут розглядається як сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сфери людської діяльності і організовують їх в систему ролей, статусів, що й утворює соціальну цілісність. В цьому контексті соціальний інститут виступає узагальненим показником (в порівнянні з роллю) в соціальній структурі суспільства, бо він складається з багатьох ролевих позицій та їх компонентів. Не дивлячись на цю багатоманітність теорій соціальних інститутів, можна виділити певні загальні елементи, які характеризують будь-який соціальний інститут. Які ж це елементи?
По-перше, у всіх групах, які мають зачатки інституціоналізації, існують певні способи дії від імені членів групи як цілого; ці способи дії повинні виконуватися незалежно від особистих інтересів включених в даний інститут індивідів.
По-друге, будь-який соціальний інститут має функції, які можуть носити різний характер. Серед них ті, що регулюють поведінку членів суспільства, соціальних груп; ті, що забезпечують стабільність суспільного життя; ті, що створюють можливість задоволення різного роду потреб; ті, що здійснюють інтеграцію прагнень, дій і відносин індивідів і забезпечують внутрішню згуртованість спільності.
По-третє, в рамках окремих соціальних інститутів виділяється система соціальних ролей.
Інститути, таким чином, є символами порядку і організованості в суспільстві. Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами (інститут черги, інститут шлюбу і т.д.).
Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти ( від лат. stratum - пласт, прошарок). Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями грунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу.