1.2. Загальний огляд актуальних жанрів електронної музики

Дослідимо декілька жанрів та напрямків танцювальної електронної музики, що з’явилися в останню чверть ХХ століття.

Ambient

Ембієнт (англ. Ambient, дослівно – «навколишній») – напрямок електронної музики, що характеризується відхилом від лінеарно розгорнутої мелодичної лінії, характерної класичній електронній музиці (Vangelis, Kitaro), в бік вільної композиції звукових ефектів. Як правило, звукові ефекти пов’язуються постійно повторюваною фразою електроперкусії, яка також організує твір ритмічно. Тоді, як в більшості музичних напрямків – від класики до панк-року, конструктивною основою твору є гармонічна послідовність, то в музиці ембіент, розгортання твору відбувається через оперування барвою звуку. Характерним композиційним прийомом також є повторення короткої мелодійної фрази, яка при кожному повторі мінімально модифікується.

Ефектом використання цих технік стає зміщення акценту з послідовності звуків на їх звучання. Таким чином, музика ембієнт статична і сприймається ніби поза часом. В цьому плані ембієнт ідеально підходить для медитації.

House

Хауc (англ. House) – напрямок танцювальної електронної музики, що з’явився на початку 1980-х років у Чикаго. Свою назву хаус одержав від чикагського клубу Warehouse, де діджей Наклз Френкі Frankie Knuckles поєднав класичне диско з європейським синті-попом, додавши до них свої власні ритми за допомогою драм-машини Roland 909.

Чимало експертів клубної музики вважають, що найперший хауз-трек написав Джес Сандрес Jess Saunders, і називалася ця композиція «On and on tracks». Вона була записана в 1984 році в Чикаго, на дешевих драм машинах виробництва фірми Roland. В тому ж місті був Наклз Френкі Frankie Knuckles, що недавно переїхав з Нью-Йорка. В рідному місті він працював у клубі Continental Baths разом з Ларрі Леваном. У Чикаго Френкі відкрив клуб Warehouse. Там Наклз виконував вельми еклектичні сети і багато відвідувачів цього місця називали цю музику «warehouse music», що незабаром стала просто house music. Це була суміш соула, нью-йоркського диско та європейської електроніки.

Progressive Trance

Прогресивний транс – популярний різновид трансової музики, що сполучає елементи хаузу, техно і ембієнту. Транс більше зосереджений на емоційних тембрах та мелодіях, уникаючи арпеджійованих синтетичних побудов. Акустичні елементи та просторові педалі стають популярними в композиціях, що тяжіють до прогресивної музики. Прогресивний транс містить відмінний звук у багатьох треках – це можуть бути незвичайний бас або оригінальні синтезовані звуки, що робить їх більш яскравими. Характерні квадратні музичні побудови, що починаються вступом нового тембру або мелодії.

У порівнянні з трансовою музикою, прогресивний транс є глибшим, абстрактнішим, повільнішим (порядку 125–135 bpm) і рясніє повторюваними мелодичними структурами. Ці структури сприймаються, як складені з трьох елементів: (1) підйом; (2) кульмінація; (3) спадання. Ці три стадії виражені: у часовому, у динамічному, або в обидвох відношеннях. «Висхідна» послідовність може тривати до 3–4 хвилин. Гнучкі фактурні й темпові перетворення готують перехід до наступного треку. Початковий підйом та заключний спад звичайно подібні, що додає почуття симетрії будови мелодії. Тому трек прогресивної трансової музики звичайно довший за треки класичного трансу і сягає від 5–6 до 12–13 хвилин.

Хоча спостерігається тенденція до ототожнення прогресивного трансу та прогресивного хаузу, є певні риси, що відрізняють ці напрямки один від одного: прогресивний транс успадковує від трансової музики ширшу мелодичну пружність, тоді як прогресивний хауз похмуріший та мінімалістичніший.

Представники напрямку: Markus Schulz, Schemer, Andrew Bennett, Gabriel & Dresden, Cressida, David Westerlund, Andy Moor, Sonicvibe, Kenneth Thomas і Niklas Harding та Armin van Buuren.

Uplifting Trance

Апліфтинг транс (Uplifting trance – від англ. «Uplift», «підйом») (також відомий як anthem trance та epic trance) є терміном, що описує декілька різновидів трансу. Назва, яка з’явилась слідом за прогресивним трансом у 1997 році, витікає з почуття слухачів, які стверджують, що отримують відчуття переживання (часто описуване як «підйом», «ейфорія»).

Загалом, апліфтинг транс має легший характер ніж інші різновиди трансу (наприклад Ґоа). Апліфтинг транс має подібну гармонізацію, що і прогресивний транс, проте більше спирається на мажорні акорди, завдяки чому звучання набуває більш «щасливого» характеру. Мажорний лад превалює в усіх елементах фактури – лінії баса, фігураціях, та мелодії, що має тембр зубчастого або прямокутного синтетичного типу. Також музика включає розширені брейкдауни, арпеджування часто перериваються або переходять з однієї форми в іншу, тоді як пульсуючі педальні звуки продовжують звучати. Темп композицій як правило складає 138–142 BPM.

Стиль, який виник у Німеччині дуже популярний у транс сцені, і є однією з головних форм танцювальної музики в усьому світі.

Techno

Те́хно (англ. Techno) – напрямок електронної музики, що зародився в середині 1980-их років у Детройті та його околицях і згодом був підхоплений європейськими продюсерами. Він характеризується штучністю звуку, підкреслено механічними ритмами, багаторазовими повтореннями структурних елементів музичного твору. Іноді термін «техно» вживають стосовно всієї електронної танцювальної музики, однак це не зовсім коректно – остання включає також напрямки хауз, транс (музика), а також підстилі, такі як хардкор техно.

Dubstep

Дабстеп (англ. dubstep) – жанр музики, який виник на початку 2000-х років у південному Лондоні як одне із відгалужень геріджа. По звучанню дабстеп характеризується темпом порядку 138 ударів на хвилину, домінуючим низькочастотним басом і розрідженим брейкбітом на задньому плані. Типове для дабстепу звучання почало формуватися у 1999–2000 роках завдяки експериментам з дарк-геріджем таких продюсерів, як El-B і Zed Bias. Незабаром з’явився цілий ряд лейблів, що просувають нове звучання, першим з яких ще в 2000 році став Tempa з проектом Horsepower Productions. Сам термін дабстеп щодо цієї музики вперше в широких масах був ужитий у 2002 році Cан-Франциським журналом XLR8R, помістив це слово на свою обкладинку разом з фотографією Horsepower Productions, де цей термін мав на увазі під собою інструментальний тустеп-герідж (тобто приставка даб-посилалася на вигляд реміксів, коли з вокальної композиції видаляється лірика, часом залишається тільки приспів, а в якості компенсації часто додаються додаткові звукові ефекти, посилюється бас-партія). Після виходу в 2003 році на Tempa першої частини компіляції «Dubstep Allstars», зміксованной діджеєм Hatcha, цей термін міцно увійшов у вжиток. Незважаючи на те, що вже до 2004 року на новоявлений жанр звернули увагу такі великі лейбли, як Rephlex і Planet Mu, дабстеп довгий час залишався в тіні Грайма, іншого переважно вокального гібрида тустеп-геріджа. Але завдяки хітам наподобі Neverland від Digital Mystikz і Midnight Request Line від Skream, дабстепу відкрився шлях на національне радіо, в той час як до цього доступними були тільки піратські радіостанції.

Так, одним з ключових моментів у популяризації жанру стала передача «Dubstep Warz», проведена на початку січня 2006 року в рамках щотижневого шоу The Breezeblock на BBC Radio 1, куди господиня шоу діджей Мері Енн Хоббс запросила провідних дабстеп-музикантів. Ця трансляція викликала справжній шквал інтересу до дабстепу як у самій Великобританії, так і по всьому світу. До квітня 2006 року BBC був відзнятий документальний фільм «The Sound of Dubstep». А такі хітові альбоми, як «Burial» від Burial й нові частини міксів «Dubstep Allstars», змусили протягом літа написати про дабстеп практично всі ключові друковані видання від німецького Groove до британської The Independent. Довершенням став фільм «About to Blow: Dubstep», відзнятий у серпні 2006 року телеканалом MTV Base, що ознаменувало вихід дабстепа з андеграунду в мейнстрім урбаністичної музики.