Тероризм

Тероризм (від латинського terror — страх, залякування) —це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей для досягнення певних цілей. Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики (рис. 1.58). Тероризм — антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил, проявів нерівноправності у міждержавних, міжетнічних, міжрелігійних відносинах. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, а також як знаряддя здійснення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом. Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний. Інша класифікація терористичних актів: напад на державні або промислові об’єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили; • захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс); • захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація, вимога викупу); • насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях); • викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування); • політичні вбивства (це один із найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів); • вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей). Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні знаходиться в іншій площині, можна відмітити «кримінальний тероризм» всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України. Важко провести чітку межу між кримінальним тероризмом і звичайним бандитизмом. Зростання терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми. Необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у стані заручника. Найважливіше для заручника — це залишитися живим, і тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще — це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в сторону терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, у крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок — зняти косметику, прикраси (зокрема сережки).

Види і цілі тероризму, тероризм різноманітний і може приймати різні форми. Це можуть бути:· Вбивства державних і громадських діячів або представників влади, вчинені у зв’язку із здійсненням ними своїх функцій;· Захоплення заручників, деякі форми бандитизму;· Злочинні акти, що ведуть до безглуздої загибелі людей, порушують дипломатичну діяльність держав, нормальний перебіг міжнародних контактів і зустрічей, транспортні зв’язки між державами;· Державний тероризм, який у багатьох випадках переростає в акти агресії;· Засилання збройних груп (у тому числі найманців), які застосовують збройну силу проти іншої держави. Всі терористичні акції проводяться з метою отримати максимально можливий міжнародний відгук, широко освітлюваний засобами масової інформації або з метою отримання великих грошових сум. Це можуть бути: викрадення літаків з міжнародних ліній, викрадення іноземних дипломатів і військових, захоплення посольств, замаху на осіб, які мають всесвітню популярність, вибухи літаків і т.д. Розглянемо перший пункт – убивство державних і громадських діячів та представників влади. Такі вбивства можуть робитися з різними цілями. Наприклад, політик, що стоїть у влади, перед виборами може замовити вбивство іншого політика, що знаходиться в опозиції, але популярного в народних масах. Або, якщо згадати недавнє вбивство Владислава Лістьєва, можна зробити висновок, що комусь знадобилося дестабілізувати суспільну ситуацію в країні і, наприклад, довести некомпетентність розслідують органів. Хоча ці висновки відносні. Хто знає, може ці самі правоохоронні органи Лістьєва і вбили. Вбивати політичних лідерів можуть і мафіозні структури. За прикладами теж не треба далеко ходити. У Москві і Санкт-Петербурзі, дуже часто вбивають депутатів. Часто через те, що вони не хочуть домагатися (або давати) будь-яких пільг цим самим мафіозним групам.       Вбивства державних посадових осіб також часто проводяться з метою перешкодити двом сторонам домовитися про припинення війни і почати врегулювання конфлікту. Прикладом такого вбивства може служити те, що трапилося замах на командувача Об’єднаним угрупуванням російських військ в Чечні генерала А. Романова. У результаті цього терористичного акту, всі надії на мир у Чеченської республіки розвіялися. Можна сказати, що всі домовленості і переговори «вилетіли в трубу».        На захопленні заручників мені хотілося б зупиниться особливо. Захоплювати заручником можуть як окремі особи, так і представники будь-яких опозиційних рухів. Як вже згадувалось, цілі теж можуть бути різні: починаючи від вимагання великих грошових сум, і, закінчуючи політичним шантажем, що наочно продемонстровано подіями в Будьонівську. Одним з найбільш поширених видів захоплення заручників є захоплення з метою отримання грошей в обмін на життя захоплених людей. Ці гроші злочинці можуть вимагати у родичів захоплених (якщо ті досить багаті) або, в іншому випадку, у держави. Окрім грошей, бандити, як правило, вимагають небудь засіб пересування для того, щоб сховатися на ньому; автомобіль, вертоліт тощо, залежно від місцевих фізико-географічних характеристик. За прикладами далеко ходити не варто. Захоплення заручників три рази поспіль здійснювався в аеропорту «Мінеральні Води», причому в двох випадках, частини злочинців вдалося втекти, прихопивши з собою гроші.Не менш поширений захоплення заручників з політичними цілями, коли угруповання, яка справила цей захоплення, висуває політичні вимоги країні, де був проведений захоплення. Тут як приклад можна згадати порівняно недавні події в Будьонівську. Крім захоплення заручників, також широко поширений підрив вибухових пристроїв і бомб у місцях, де можна заподіяти найбільшої матеріальної людський збиток. Бомби найчастіше підривають з політичних міркувань. Більшість терористичних організацій використовують підрив бомб, як один із способів добитися своїх, часто непомірних політичних вимог. Для прикладу можна взяти Північну Ірландію, Ольстер, де цілих 25 років гриміли вибухи, які забирають людські життя. Ці терористичні акції вчиняють представники екстремістського лівого крила «Ірландської республіканської армії» (ІРА). Вони висувають різні політичні вимоги, в тому числі вимагають від’єднання Північної Ірландії від Великобританії.

Під державним тероризмом розуміються акти агресії, спрямовані на повалення існуючого політичного ладу в тій чи іншій країні за допомогою військової сили. У 1974 році ООН визначила, що «засилання збройних банд, груп, іррегулярних сил найманців, які застосовують збройну силу проти держави», вважається актом агресії. Спеціальний комітет ООН з розробки міжнародної конвенції, що забороняє вербування, використання, фінансування і навчання найманців, підготував для 36-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН доповідь, в якому був зроблений висновок про те, що найманство являє собою загрозу міжнародному миру, як небезпечний прояв тероризму.Державним тероризмом також, на мій погляд, можна назвати шантаж за допомогою ядерної, бактеріологічної чи іншого виду зброї масового ураження, яким не володіє сторона, якій загрожують, а також вторгнення на територію іншої держави. Як приклад державного тероризму можна навести агресію Іраку, спрямовану на невелику порівняно країну – Кувейт. Але акт цієї агресія попереджено великими державами, такими як США, Франція та інші з цілком зрозумілих причин: маленький Кувейт був великим постачальником нафти, як до Європи, так і за океан. Тероризм, як засіб поширення державного впливу на сусідні країни. З усіх видів тероризму державний тероризм є, мабуть, найбільш небезпечним.

Державний тероризм – це не що інше, як засіб, за допомогою якого правляча еліта тієї чи іншої держави реалізує свої честолюбні задуми, маючи намір при цьому розширити територію своєї держави, отримати економічну або політичну вигоду, збільшити сферу впливу своєї країни, а слідчо і своє власне вплив або ВЛАДА. Деякі політичні організації та угруповання використовують тероризм в якості вагомого політичного аргументу, за допомогою якого вони хочуть домогтися незалежності. Прикладом отримання політичної та військової вигоди за допомогою тероризму можуть слугувати події, порівняно недавно відбулися на території нашої країни – в Будьонівську. Там група терористів на чолі з Шамілем Басаєвим провела захоплення будівлі лікарні з пацієнтами, убивши при це близько 50 осіб. Утримуючи всіх знаходяться в лікарні (близько 1200 осіб) вони зажадали від Уряду Російської Федерації припинити військові дії на території Чеченської республіки, де російські збройні сили відтіснили збройні бандформування Дудаєва в гірські райони республіки. До кінця війни було в той час ще далеко, але вже було ясно, що російська армія має перевагу за оснащеністю та кількістю солдатів, внаслідок чого війська Дудаєва зазнавали поразки. І тоді чеченська сторона вирішила застосувати тероризм для виправлення свого становища. Це їм в якійсь мірі вдалося. Російська сторона пішла на переговори, військові дії припинилися (вірніше буде сказати – призупинилися), всі учасники цієї терористичної акції отримали свободу, дудаєвські війська отримали необхідну перепочинок у веденні військових дій, змогли відновити зв’язок, справити передислокація і т.д. Тобто, за допомогою тероризму чеченська сторона отримала величезну вигоду. На мою думку, російська сторона не повинна була починати переговори з терористами, якими є бойовики з Чечні. Для того, щоб звільнити заручників, утримуваних групою Шаміля Басаєва, треба було пообіцяти їм переговори, але після звільнення заручників знищити всіх терористів. Це, безсумнівно, призвело б до нових спроб банд угруповань Дудаєва захопити заручників. Для запобігання можна було посилити охорону кордону з Чечнею в кілька разів і, в доповненні до цього вжити інших заходів, наприклад, оголосити дуже велику нагороду за відомості про наступні терористичних акціях. Звичайно, це не зовсім гуманно, але з терористами, на мою думку, інакше й не можна. З ними потрібно діяти за принципом «Око за око, зуб за зуб». Тобто, раз вони посміли погрожувати, вбивати, шантажувати, їх треба або судити, а якщо це неможливо – знищити. Ще одним прикладом може служити негласна війна, яка ведеться в Північній Ірландії членами Ірландської республіканської армії (ІРА) за від’єднання цих територій від Великобританії. Для досягнення цієї мети вони використовують вбивства, вибухи і т.д. Бойовики з ІРА виробляють вибухи не тільки в Ольстері, а й по всіх великих містах Англії, в тому числі в Лондоні. В одному зі своїх заяв, опублікованому в липні 1982 року, після організованого ними вибуху двох бомб, в результаті якого загинуло 8 осіб та понад 50 було поранено, представники ІРА виправдовували цю акцію посиланням на 51-ту статтю Статуту ООН, що передбачає право держави на самооборону .Треба зауважити, що на цю статтю посилаються багато, найчастіше без приводу. Так, Маргарет Тетчер, говорила про це статті, виправдовуючи посилку британських військ на Фолклендські острови для ведення бойових дій проти Аргентини. ІРА хоче домогтися своїх політичних вимог таким жахливим способом – вбивством людей. Лише відносно недавно прем’єр-міністр Великобританії Джон Мейджер і лідери ІРА досягли деякого згоди на переговорах, і вибухи припинилися. На даний момент обстановка знову трохи загострилася – незважаючи на перемир’я, укладена сторонами, у Белфасті сталися масові сутички частини населення з поліцією. Так що до рішення конфлікту обом сторонам, на мій погляд, ще далеко. Ще одним прикладом державного тероризму може бути ядерний шантаж, яким США і СРСР чинили сильний тиск на неядерні держави і один одного. Одним з негативних наслідків такого шантажу з’явився всім відомий Карибська криза, коли СРСР розмістив свої ядерні ракети середнього радіусу дії на Кубі, і мало не почалася ядерна війна. Прикладів засилання яких збройних груп на територію сусідніх країн можна навести дуже багато. США дуже часто проводили такі операції для встановлення свого впливу і проведення своєї політики в країнах Латинської Америки: Сальвадор, Гондурас, Гренада і т.д.Розглянемо як приклад вторгнення на острів Гренада в 1983 році. Така величезна держава, як США, напало на мале острівна держава, площею всього 344 кв. кілометрів, без будь-яких вагомих виправдань своїм діям. Майже всі країни – члени ООН, у тому числі і союзники США по НАТО, засудили терористичну акцію США проти Гренади. 11 членів Ради Безпеки ООН проголосували за резолюцію, в якій ця збройна інтервенція розцінювалася як грубе порушення міжнародного права, принципів незалежності, суверенітету та територіальної цілісності цієї держави. Правда, резолюція не була прийнята – представник США застосував право вето. Американський уряд і Сенат проводили такі операції за допомогою не тільки своїх військ і спецслужб, але також надавали свою територію і своїх інструкторів для підготовки, наприклад, нікарагуанським «контрас». 12 червня 1985 палата представників 248 голосів проти 184 вирішила виділити 27 мільйонів доларів на допомогу нікарагуанським «контрас». Але те, що я кажу про агресивну політику США, в рівній мірі відноситься і до абсолютно такий же політиці СРСР. Можна згадати хоча б Чехословаччину і Афганістан. Радянське керівництво на свій розсуд вирішило, що звідти виходить загроза «національним інтересам» і це треба було терміново виправити. На жаль, останній конфлікт, в Афганістані нічим хорошим для СРСР не закінчився. Після довгих років війни і великих людських і матеріальних жертв, війська звідти були виведені. Комуністичне уряд, що підтримує тісні контакти з Радянським Союзом, нахилилися, і тепер на території Афганістану почалася громадянська війна за владу. Тобто, поки у моджахедів був спільний ворог – Радянський Союз, вони воювали, об’єднавшись, коли ж ворог зник, то почалася внутрішня гризня. Особисто я зробила висновок, що рішення ввести війська було великою помилкою. Можна ще згадати і війну у В’єтнамі, що тривала близько 25 років. Там СРСР підтримував північну сторону, своїх союзників по комуністичної ідеології, а США – південну. Обидві держави посилали туди зброю, інструкторів і солдатів. В’єтнам став своєрідним полігоном, де випробовувалися новітні види озброєнь з обох сторін. Точно так само відбувалося і в Кореї.Тероризм як державна політика. На карті Світу, було (є) чимало країн, в яких терор перетворений на державну політику, як, наприклад, в ПАР. Міжнародна комісія з розслідування злочинів расизму і апартеїду на півдні Африки оголосила уряд ПАР режимом державного тероризму. У тому 1981 року 50 африканських країн – членів ООН опублікували заяву, в якій підкреслювалося, що відкрита підтримка вашингтонської адміністрації південноафриканського режиму (а це всім відомий факт) є заохоченням політики «державного тероризму», здійснюваної владою Преторії, і пособництва расовою пригнічення корінного населення Південної Африки. У ПАР діяло безліч терористичних організацій, що складаються з білого населення. Вони організовували вибухи бомб в офісах, театрах і в багатьох інших місцях, куди допускалися представники всіх рас, погрожували видним африканським діячам. До справжнього моменту цей осередок тероризму «погашений». В результаті перших в країні загальних вільних виборів до влади прийшов видатний африканський діяч Нельсон Манделла, і зараз повним ходом йде реорганізація старого політичного ладу.        Ще дві країни, в яких тероризм широко використовується в якості державної політики, розташовані на Близькому Сході. Цими державами є Ізраїль та Ірак. Ізраїль проводив загарбницькі війни, спрямовані на завоювання і підпорядкування сусідніх з ним країн. Наприклад, вторгнення в Ліван і захоплення Бейрута, в Палестину. У всіх випадках, особливо в Палестині, ізраїльські війська проводили «чистки» арабського населення, примушуючи своїх залишати свої землі. У Палестині це призвело до того, що Організація Визволення Палестини (ООП) почала чинити опір усіма можливими способами, в тому числі і тероризмом. Хоча, як показує подібний досвід в Північній Ірландії, Чеченській республіці і самій Палестині, процес примирення проходить дуже складно. Знаходяться сили, які різними способами перешкоджають розвитку мирного процесу.         Ірак також є ще одним осередком нестабільності в тому регіоні. Глава Іраку – Саддам Хусейн, проводить агресивну політику по відношенню до своїх сусідів. Він намагався захопити маленьке, але багате нафтою держава – Кувейт. Причини цього захоплення ясні. Якби Ірак втримав у своїй власності нафтові промисли Кувейту, він отримав би величезну економічну вигоду і отримав би можливість проводити агресії і далі. Адже не дарма кажуть - «нафта – кров війни». Але підступні задуми Іраку були зірвані втручанням НАТО. Ірак у війні зазнав поразки і поки призупинив проведення політики тероризму і агресії. Існує чимало держав, які використовують тероризм в тій чи іншій мірі. З мафією, терористами і окремими злочинцями треба боротися шляхом ретельних перевірок в аеропортах та інших громадських місцях, введенням законів, які допомагають і дають більше прав відповідним органам у боротьбі з бандитами.