З АНЯТТЯ 18,19

ТЕМА. Основи глобальних комп'ютерних мереж

Мета: ознайомитися з принципами будови та функціонування глобальної мережі, її основними службами.

Обладнання: комп’ютери, що мають вихід до глобальної мережі.

Хід заняття

І. Організаційна частина.

ІІ. Повідомлення теми, мети та плану заняття.

ПЛАН

1. Адресація в Інтернеті. Поняття і структура IP-адреси.

2. Система доменних імен DNS.

3. Стек протоколів TCP/IP.

4. Служба передачі файлів (FTP).

5. Електронна пошта і списки розсилки.

6. Телеконференції (Usenet).

7. Служба ICQ.

8. Система World Wide Web. Основа WWW: гіпертекст, протокол передачі гіпертексту (HTTP), мова HTML, універсальна адреса ресурсу (URL).

СР. Історія створення і розвитку Інтернету

ІІІ. Пояснення нового матеріалу за планом.

Глобальні мерéжі об'єднують комп'ютери, що розташовані на відстані сотень, а то і тисячі кілометрів один від одного. Internet – це світова глобальна комп’ютерна мережа, що поєднує мільйони комп’ютерів і десятки мільйонів користувачів в усьому світі. Вона охоплює практично всю земну кулю і включає тисячі мережевих підсистем з комп’ютерами різних типів: від персональних до суперкомп’ютерів. Ніяка організація і ніхто особисто не адмініструє мережу, вона існує і розвивається завдяки загальним зусиллям сотень тисяч добровільних активістів і багатьох організацій у різних куточках світу.

1. Адресація в Інтернеті. Поняття і структура ip-адреси.

2. Система доменних імен dns.

Кожен користувач мережі Internet має унікальне ім’я (адресу). Адреса користувача в мережі Internet пердставлена 4-байтним числом, байти розділені крапкою. Оскільки граничне значення числа в кожнім байті 255, то діапазон користувачів від 0.0.0.0 до 255.255.255.255. Адреса в цифровій формі незручна і важка для запам’ятовування, тому була створена доменна система імен. Ця система прив’язує до цифрової адреси легку для запам’ятовування комбінацію скорочених слів. Простір доменних імен має ієрархічну структуру, схожу на структуру імен каталогів файлової системи. Це означає, що на кожнім рівні такої ієрархії можуть вказуватися імена піддоменів і конкретних комп’ютерів. Першим праворуч указується скорочена назва країни, наступним – імя піддомена і так далі до імені комп’ютера.

Слід підкреслити, що доменне ім’я не описує шлях, по якому потрібно передавати повідомлення, а тільки вказує, де знаходиться адресат. Шлях, по якому пересилаються повідомлення, вибирають служби маршрутизації. У загальному випадку існує кілька шляхів, по яких можна доставити повідомлення зазначеному адресату, і відправник незнає, по якому маршрути пересилається повідомлення в конкретному випадку.

IP-адреса — це адреса, що ідентифікує комп'ютер в Інтернеті.

Залежно від особливостей підключення до мережі IP-адреса може бути статичною (незмінною) чи динамічною (змінною). Формат IP-адреси (згідно з версією IPv4, яка діє сьогодні) має такий вигляд: ххх.ххх.ххх.ххх, де ххх — число від 0 до 255 (наприклад, 66.0.9.255). Це дає змогу використовувати понад 4 мільярди унікальних адрес.  

Однак високі темпи розвитку Інтернету вже найближчим часом можуть призвести до нестачі адрес, надаваних протоколом IPv4. Для уникнення цього вже розроблено нову версію протоколу IP — IPv6, що дає змогу використовувати близько 3,4 х 1038 адрес.

Кожен сайт в Інтернеті розміщено на комп'ютері-сервері, якому присвоєно унікальну IP-адресу. Щоб звернутися до цього сервера, можна в поле адреси браузера ввести відповідну послідовність чисел. Однак адресу в такому вигляді запам'ятати доволі важко, тому було розроблено зручнішу для людей систему доменних імен (Domen Name System, DNS). У ній ім'я сервера записується як послідовність слів, розділених крапками, наприклад: university.kiev.ua, www.google.com.

Доменне ім'я — це послідовність розділених крапками слів, яка зіставляється з певною ІР-адресою.

В останній частині імені, яку називають доменом першого (верхнього) рівня, зазначено тип установи, якій належить веб-адреса:

• com — комерційна організація, 

• edu — освітня,

• org — некомерційна,

• biz — бізнес-організація тощо.

Крім того, для кожної країни призначено ідентифікатор домену верхнього рівня з двох літер. Наприклад, для України це ua, для Росії — ru, для Великої Британії — uk.  

Ліворуч від домену першого рівня зазначено домени нижчих рівнів (їх також називають піддоменами), що послідовно уточнюють розміщення сервера, наприклад: math.university.edu.ua.

Проте ні IP-адреси, ні доменного імені сервера недостатньо для того, щоб дістати з нього конкретний документ. Для одержання доступу до файлу потрібно задати ще й протокол, за допомогою якого буде здійснено доступ, а також шлях до цього файлу та його ім'я. Усі ці елементи містяться в URL (Universal Resource Locator — універсальний локатор ресурсу), який ще називають URL-адресою ресурсу чи просто адресою.

 

Опишемо його складові:

• протокол — http, ftp, news тощо (у разі введення URL на панелі адреси браузера писати http:// необов'язково);

• ім'я_сервера — доменне ім'я комп'ютера, на якому розміщено дані;

• номер_порту — логічний канал, яким передаються дані (за винятком деяких рідкісних випадків, вказувати номер порту немає потреби);

• шлях — послідовність розділених скісними рисками імен каталогів та підкаталогів, в останньому з яких міститься потрібний файл;

• ім'я_файлу — ім'я файлу, який потрібно відкрити.

Часто URL складається лише з двох елементів — протоколу й імені сервера, наприклад:

http://university.edu.ua/.