118. Людське існування у світлі онтології: філософські погляди Мартіна Гайдеґґера

Онтоло́гія — це вчення про буття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії.

Ма́ртін Га́йдеггер (нім. Martin Heidegger) (26 вересня 1889, Мескірх, Німеччина — 26 травня 1976, Мескірх) — німецький філософ, який зосереджував свою роботу у сферах феноменології та екзистенціалізму. Один із засновників герменевтики та сучасної лінгвістичної філософії. Поруч із Вітґенштайном здійснив мовну революцію.

Професор Марбурзького (1923-28) і Фрайбурзького (1928—45) університетів.

Найвидатніші праці: «Буття та час» (1927), «Вступ до метафізики»(1935).

Ідеї:

У праці «Час та буття» М. Гайдеггер сформулював вихідні принципи філософії екзистенціалізму, згідно з якими життя сучасної людини в світі науково-технічної цивілізації є нібито «несправжнім» існуванням. «Справжнє» існування досягається, за Гайдеґером, лише відмовою від раціоналістично-наукового способу життєдіяльності на користь ірраціоналістичного «переживання» — т.зв. екзистенції, основний смисл якої виявляє лише смерть. Тільки перед лицем смерті людина ніби пізнає «смисл буття», усвідомлюючи тлінність людського існування.

В останні роки життя Гайдеґер багато уваги приділяв «екзистенціальному аналізу» мови, звідки бере початок «феноменологічна гермневтика».

119. Релігійна та атеїстична форми екзистенціалізму.

Однією з провідних течій суспільної думки 20 ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо людини та її місця в світі.

Сьорена К’єркегора (1813-1855) першим сформулював поняття “екзистенція” — як внутрішнє буття що поступово переходить у зовнішнє.

У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині — Мартін Хайдегер, у Франції — Жан-Поль Сартр, Камю, Марсель, в Італії — Нікколо Аббаньяно.

Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію 20 ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Представники екзистенціалізму не робили спроб проникнути в методологічні аспекти науки чи

розкрити природу моралі, релігії, мистецтва. В центрі їхньої уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті, тощо. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, проблема свободи та відповідальності, проблема часу як характеристики людського буття.

Важливим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої межі. З точки зору Сартра і Камю, трансценденція є “ніщо”, яке виступає як найглибша таємниця екзистенції. А Ясперс і Марсель визнають реальність трансцендентного, пов’язуючи з ним життя і долю людини. Таке неоднозначне тлумачення трансцендентного дає змогу вирішити два основних напрямки в екзистенціалізмі: релігійний та атеїстичний. Перший закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення нового, “трансцендентного” виміру буття. Самозаглиблення, як стверджують представники релігійного екзистенціалізму, є розширенням лише індивідуального “Я”. Атеїстичний екзистенціалізм, на думку Ж.-П.Сартра, є значно послідовнішим. Він вчить, що навіть, коли Бога немає, то все ж є, принаймні, одне буття, в якому існування передує сутності, буття, яке існує до свого визначення за допомогою понять. Цим буттям є людина, людська реальність. За Ж.-П.Сартром, людина спочатку існує, зустрічається, з'являється у світі, і лише потім вона визначається. А далі він робить висновок, до екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування. В цьому суть основного принципу екзистенціалізму, з якого випливають важливі наслідки: немає заданої людської природи, ніяка зовнішня сила, крім самого індивіда, не може зробити його людиною. Тим самим екзистенціалізм проводить важливу ідею індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми. Розгорнуту концепцію людського буття створили німецькі екзистенціалісти. Так, у К.Ясперса буття представлене як: 1) предметне буття; 2) екзистенція, або вільне людське існування; 3) трансценденція як раціонально незбагненна межа будь-якого буття та мислення