5. Філософська культура Стародавнього Сходу. Основні особливості

Творче завдання, розказати тре про Індію і Китай – Індія величезна територія, кастовий поділ і сильна влада, релія – багатобожжя. Китай – величезна територія – каст в принципі нема, важливіше – правитель сім’я, чоловік, дружина – величезна кількість царств тому можливість філософів реалізовувати свої ідеї. Як і у всіх філософія виходить із релігії, основні категорії, поняття, природа, бачення світу.

7. Основні засади буддизму

Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчен­ня зі значними філософськими вкрапленнями. Виникло у 6 ст до н.е. Як і біль­шість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання.

1. 6 ст. Непал – брахманізм, закритість і все таке

2. Царевич і палац, аскет, Будда

3. Старець, хворий на чуму, похоронний процес, аскет - розуміє що стане таким

4. Світ страждання (мара, 33 жінки – спокуса) – не вгамовувати бажання(все нові і нові) – зло – бажання, потрібно вбити всіх їх і знищити ілюзію(Нірвана – абсолютний спокій)

5. Мара – є у людині

6. Поринути в себе за допомогою вправ

7. Нірвана – шлях до неї всередині нас, досягнути може кожен

8. Реінкарнація

9. Перша світова релігія яка не сповідує Бога - нема ні Бога ні Диявола

10. Метафізичні думки непотрібні

У буддизмі найважливішим є питання людського існування, основне – наголос на критику тілесних задоволень, проголошення аскетичності життя. Головна думка буддизму – ПРАКТИКУЙ САМООБМЕЖЕННЯ.

Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розглядають суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матері­альних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття-небуття. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окремої сутності

Засновником вважають царевича ГАУТАМУ, прозваного Буддою. Основні ідеї буддизму викладені у праці ТІПІТАКА(три корзини законів)

8. Проблема страждання у буддизмі

«Чотири благородні істини» Будди проголо­шують: існує страждання, є причина страждання – це людські бажання, можна припинити страждання ( подолавши бажання), є шлях звільнення, який веде до цього. При­чиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, пра­вильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажан­нями. На цьому шляху досягається нірвана — стан не­зворушності й спокою, який перериває сансару — безкінеч­ність народжень.

9. Чотири буддистські благородні істини

1. Хвороби, народження, старість, смерть, неприємне, розлучення з приємним – страждання

2. Причина страждань – бажання

3. Подолати бажання – унеможливити страждання

4. Існує шлях до звільнення

10. Жень як центральна категорія конфуціанства.

Засновником конфуціанства — етичної філософсько-релігійної доктрини — є Конфуцій, який жив і проповіду­вав своє вчення в епоху «боротьби царств». Конфуціанство вважається духовною основою китайського суспільства. Мудрець Кун Фуцзи (справжнє ім'я Конфуція) є водночас і виразником китайської моральності (він висловив те, що китайці на рівні стихійної свідомості вважали істиною), та її творцем, оскільки надав їй чітких канонічних форм.

Конфуціанство — філософське вчення, яке проголошує верховен­ство добра у світі, захищає непорушність установлених небом сус­пільних норм.

Основою конфуціанської моральної концепції є вчення про жень — людинолюбство. Вчення про жень — це варіант нової моралі, яка підривала основу патріархально-родових звичаїв. Ця мораль покликана була регулювати стосунки людей у містах, державі, які часто не знають одне одного, але інтереси яких стикаються. Для цього конфуціанство посилює роль внутрішнього самоконтролю людини.Конфуціанська етика передбачає верховенство добра, за­кликає жити за настановою «Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім'ї до тебе не будуть ставитись вороже».Цю моральну вимогу майже дослівно пізніше повто­рив Христос.

Головну моральну вимогу, її істинність Конфуцій обґрун­товував не посиланням на Бога, а вказівкою на соціальну корисність. Китайська культура не знає поділу моралі на божест­венну та людську: те, що всі вважають за благо, і є благом. Цим зумовлена і відсутність пророків у Китаї, які в своїй критиці занепаду суспільної моралі (в Ізраїлі, наприклад) спи­ралися на божественні заповіді й повеління.

Людинолюбство Конфуція характеризує відносини, які повинні існувати передусім між батьками і дітьми, між пра­вителями і чиновниками. А вже потім воно поширюється на відносини між усіма іншими людьми. Така дещо звуже­на сфера «жень» пояснюється тим, що моделлю суспільства (держави) для Конфуція була сім'я. Правитель у такій дер­жаві уподібнювався батькові, а підлеглі — дітям. Стосунки між простолюдинами в цій схемі не вартували уваги. Конфуцій запроваджує ієрархічну модель життя,є 5 типів відношень між людьми: правитель-підданий, чоловік-дружина, батькі-діти, старший-молодший,- це стосунки субординації( підданства). Найвище у розвитку особистості – мудрість. Важливим у вихованні дитини є музика та поезія. Для досягнення ЖЕНЬ допоміжними є ЛІ – етикет, І - обов'язок, СІНЬ – вірність, щирість.Конф-й правитель повинен бути носієм найвищих моральних чеснот, взірцем для народу. Конф-во проіснувало до 20ст завдяки стійкому традиціоналізму. Конфуцій казав, що лише той, хто осягає нове, плекаюче старе, може стати істинним вчителем.