Невідкладна допомога:

- негайне промивання опікової поверхні під проточною водою до 15 хвилин (крім опіку негашеним вапном);

- елементи протишокової терапії;

- накладання пов’язки з антидотом

при опіках кислотами - з 2% розчином гідрокарбонату натрію,

при опіках лугами - з 2% розчином оцтової чи лимонної кислоти,

при опіку вапном - з 20% розчином глюкози.

ЕЛЕКТРОТРАВМА

Особливостями ураження струмом є те, що розвиваються порушення по всьому шляху дії струму, залишаючи на шкірі електромітки (місця входу і виходу струму), можливе ураження людини на віддалі до 1 метра при дуговому контакті.

Електротравма буває від струму низької напруги (від 6-12 до 550 в), При цьому зміни наступають як правило місцевого характеру по ходу нервів, судин, м’язів (некрози, ерозивні кровотечі, флегмони). Загальні зміни бувають близько 50% випадків.

Електротравма від струму високої напруги (1000 в і більше) надзвичайно важка. Площа і глибина пошкодження великі, загальні зміни в організмі наступають у 100% випадків, що залежить від петель ураження (особливо небезпечні, які проходять через серце).

Клініка:

- часто після ураження струмом наступає зупинка серця і дихання;

- втрата свідомості;

- підвищення тонусу м’язів;

- якщо прояви життя є, то виникає головний біль;

- світлобоязнь;

- глухість серцевих тонів і ослаблення пульсу;

- зниження пам’яті, слуху, зору.

Невідкладна допомога:

- припинити дію електричного струму доступними методами;

- провести серцево-легеневу реанімацію;

- ввести серцеві середники (корглікон, кордіамін, камфора);

- при шоці налагодити інфузійну терапію;

- на уражені місця накласти асептичну пов’язку;

- ввести заспокійливі (седуксен, реланіум);

- налагодити оксигенотерапію;

- обов’язково госпіталізувати потерпілого.

Лікування проводиться в стаціонарі як опікового хворого, три дні підряд робиться ЕКГ, рани лікуються як опікові.

ХОЛОДОВА ТРАВМА

Поділяється на локальну і загальну.

Локальна має 3 форми:

1. Первинний кріонекроз - відразу наступають незворотні зміни.

2. Зльоденіння - виникає при швидкій дії холоду, постукування по шкірі дає металічний звук, стан зворотній.

3. Відмороження - в дореактивному періоді,

- в реактивному періоді.

Загальна має 2 форми:

1. М’язеве тремтіння - проходить самостійно.

2. Замерзання.

Холодовій травмі сприяють: підвищена вологість, вітер, розлади кровообігу, кахексія, авітаміноз, здалення тканин одягом чи взуттям.

Відмороженням називається пошкодження тканин, визване довготривалою дією низької температури.

Дореактивний період триває протягом першої доби. Клініка дуже бідна. Шкіра холодна в місці ураження, бліда, біль незначний, відмічається поколювання в шкірі, зниження чутливості.

Реактивний період проявляється після внутрішнього зігрівання тканин і клініка залежить від глибини пошкодження.

І ступінь - свербіння, пекучий біль, зниження чутливості, невеликий набряк і ціаноз шкіри. Триває до тижня.

ІІ ступінь - утворюються міхурі, заповнені геморагічною рідиною, виражений набряк тканин, після приєднання інфекції рани нагноюються. Загоєння проходить до трьох тижнів без рубців.

ІІІ - ІV ступені - клінічно розрізнити їх важко. Проходить некроз всієї товщі шкіри і підлеглих тканин. Якщо процес розвивається по типу сухої гангрени, то через 3-4 тижні мертві тканини відмежовуються від здорових. Якщо процес перебігає по типу вологої гангрени, то приєднується інфекція, виражена інтоксикація організму, може розвинутись сепсис.

Невідкладна допомога:

- якнайшвидше припинити дію холоду, занести в тепле приміщення, зігріти хворого, дати гаряче пиття;

- ввести заспокійливі і знеболюючі середники;

- накласти термоізолюючу пов’язку (шкіру обробити спиртом, накласти суху асептичну пов’язку, вату, церату, зовнішню пов’язку);

- надати повного спокою ураженій ділянці;

- призначити теонікол, реополіглюкін;

- провести профілактику правцю.

Лікування:

- протягом першої доби спокій ураженій ділянці;

- призначити спазмолітики (папаверин, нікотинова кислота, но-шпа);

- в/в реополіглюкін, реоглюман;

- антикоагулянти (гепарин);

- починаючи з другої доби - зняти термоізолюючу пов’язку, оцінити ступінь ураження і лікувати як опікову рану, як гнійну рану;

- антибактеріальна і дезінтоксикаційна терапія;

- при некрозах проводиться некректомія і ампутація кінцівок.

ЗАМЕРЗАННЯ

Виникає при швидкому пониженні температури тіла в результаті дії зовнішнього середовища.

Клініка проявляється знобінням, втомлюваністю, апатією, затрудненням активних рухів. Шкіра «гусяча», холодна, блідо-синюшна. Пригнічується робота серця (брадикардія, падає АТ).

Хворі присідають, руками обіймають коліна, у них виникають галюцинації (тепла хата, вогонь). Ступінь важкості визначається по ректальній температурі:

І - зниження до 36°,

ІІ - 36 - 35°,

ІІІ - нижче 35°.

Невідкладна допомога:

- швидке зігрівання хворого (поміщають у ванну при t 36° і доводять через 20 хв. до 40°) протягом 2 годин;

- гаряче пиття;

- в/в реополіглюкін, 5% розчин глюкози;

- антикоагулянти (гепарин);

- серцеві середники (корглікон, строфантин);

- антигістамінні (димедрол).

Лікування:

- після зігрівання проводиться лікування можливих ускладнень (бронхіт, пневмонія, набряк легень, набряк мозку, парези).

ГОСТРА Й ХРОНІЧНА ГНІЙНА ХІРУРГІЧНА ІНФЕКЦІЯ

До хірургічної інфекції відносять захворювання, які викликаються гноєрідними мікробами, супроводжуються гнійно-запальними і гнійно-некротичними процесами в органах і тканинах і потенційно вимагають хірургічного лікування.

Останніми роками хірургічній інфекції надається все більше уваги, що пов’язано з поступовим ростом частоти і важкості гнійно-запальних захворювань. У зв’язку з цим вивчення питань профілактики хірургічної інфекції, її раннього розпізнавання, своєчасного і сучасного лікування є надзвичайно важливим.

Фельдшер, медсестра приймають безпосередню участь на всіх етапах лікування хворого з гнійною патологією. Повинні вміти розпізнавати гнійні захворювання, прийняти вірну тактику щодо них, брати участь в консервативному і оперативному лікуванні, розкривати поверхневі гнійники, перев’язувати гнійну рану, вести післяопераційний догляд за хворими.

Розвиток гнійно-запальних захворювань залежить від:

- стану макроорганізму, захисних сил, імунітету;

- вірулентності мікроорганізму;

- своєчасно проведених профілактичних заходів, які є поєднанням знань і умінь на практиці використовувати асептику і антисептику та повноцінно впливати на шляхи проникнення мікроорганізмів в рану і організм людини.

КЛАСИФІКАЦІЯ ГНІЙНОЇ ІНФЕКЦІЇ

І. За джерелом гнійного процесу:

а) гнійні захворювання (фурункул, флегмона, абсцес та);

б) гострі хірургічні захворювання внутрішніх органів (гнійний апендицит, перитоніт);

в) нагноєння ран після операцій;

г) нагноєння після відкритих і закритих травм.

ІІ. За клінічним перебігом і патанатомічними змінами в тканинах:

А. Гостра хірургічна інфекція:

а) гостра гнійна аеробна інфекція;

б) гостра анаеробна інфекція;

в) гостра специфічна інфекція;

г) гостра гнильна інфекція.

Б. Хронічна хірургічна інфекція:

а) хронічна неспецифічна інфекція;

б) хронічна специфічна інфекція.

ІІІ. За клінічним перебігом:

А. Гостра гнійна інфекція:

а) загальна;

б) місцева.

Б. Хронічна гнійна інфекція:

а) загальна;

б) місцева.

ІV. За етіологією:

а) стафілококова;

б) стрептококова;

в) пневмококова;

г) колі-бацилярна;

д) змішана.

На сьогоднішній день налічується більше 30 збудників хірургічної інфекції бактеріального походження, грибків і вірусів. Основними збудниками є: стафілокок, стрептокок, пневмокок, синьогнійна і кишкова палички, різні види протея.

Мікроби проникають в організм людини екзогенним і ендогенним шляхом.

При попаданні в організм людини мікроби викликають гнійне запалення, яке має місцеві і загальні прояви.