Місцеві симптоми сепсису:

Для септичної рани характерно:

- блідість і набряклість тканин,

- в’ялість грануляцій,

- незначна кількість мутних виділень гнильного характеру.

Ускладнення при сепсисі:

- ерозивні септичні кровотечі,

- тромбоемболії артерій кінцівок і внутрішніх органів,

- септичний ендокардит,

- пневмонія, стоматит,

- пролежні,

- гостра ниркова недостатність,

- септичний шок.

Септичний шок - це одне з найбільш грізних ускладнень сепсису (при масивному попаданні збудників і токсинів у кров на фоні ослаблення захисних реакцій організму.

Клінічні прояви:

- порушення гемодинаміки, мікроциркуляції крові: блідість шкіри, ціаноз, тахікардія, падіння АТ,

- зниження температури до субнормальних цифр,

- різко виражені порушення функції всіх органів і систем аж до коматозного стану,

- порушення процесів тромбоутворення (гіперкоагуляція, гіпокоагуляція).

Комплексне лікування сепсису: (у відділенні реанімації та палатах інтенсивної терапії).

- повний спокій,

- детальний догляд за хворим,

- повноцінне і висококалорійне харчування.

Місцеве лікування (активне хірургічне лікування) включає:

- своєчасну повноцінну санацію всіх гнійно-некротичних джерел з широким розкриттям і активним дренуванням рани,

- місцеве використання антисептиків,

- спокій для рани (іммобілізація сегмента, рідкі перев’язки),

- фізіотерапевтичне лікування,

- активне спостереження за раною.

Загальне лікування:

1). Антибактеріальна терапія з врахуванням чутливості мікроорганізмів:

- антибіотикотерапія в комбінації 2-3 препаратів,

- сульфаніламідні препарати (метронідазол 0,5%- 300 мл; флагін; метрагіл; клеон, бісептол - в/в),

- антисептики (діоксидин 1%-30 мл на 100 мл 5% глюкози, солафур 0,9 г/кг на добу, хлорфіліпт - в/в).

2). Дезінтоксикаційна терапія (гемодез, полідез, неогемодез, глюкозо-солеві суміші - в/в, крап.; форсований діурез; гемосорбція, плазмаферез, УФО крові; ентеросорбенти - ентеросорб, полісорб, ентерокат М).

3). Покращення мікроциркуляції крові (реополіглюкін).

4). Поповнення енергетичних втрат:

- парентеральне харчування (альвезин, ліпофундин, глюкоза; протеїн; альбумін),

- вітамінотерапія,

- ентеральне харчування, штучне харчування.

5). Нормалізація водно-солевого обміну і КЛС (фізрозчин, дисоль, трисоль, бікарбонат натрію, трисамін).

6). Імуномодуляція і імуностимуляція (гіперімунні плазми, антистафілококовий гамаглобулін, тималін, тактивід, левомізол).

7). Корекція порушень згортальної системи (під контролем часу згортання крові і часу кровотечі):

- при гіперкоагуляції (гепарин, аспірин, курантіл, трентал, аскорбінова кислота),

- при гіпокоагуляції (контрикал, гордокс, трасилол).

8). Глюкокортикоїдна терапія (преднізолон, гідрокортизон).

9). Підтримання життєдіяльності всіх органів і систем організму.

10). Оксигенотерапія.

Гостра і хронічна специфічна інфекція

ГОСТРА СПЕЦИФІЧНА ІНФЕКЦІЯ

Сибірська виразка - гостра специфічна інфекція, яка викликається спороносною бацилою (Bacillus antrscis).

Зараження людини виникає при контакті з хворими тваринами (велика рогата худоба), їх шкурами та виробами з шкур.

Інкубаційний період 2-7 днів.

Виділяють три форми сибірської виразки:

1). Шкірна форма - перебігає у вигляді карбункула, після прориву пустули рана вкривається твердим струпом чорного кольору, гнійних виділень нема.

2). Кишкова форма - виникає при вживанні м’яса хворих тварин.

3). Легенева форма - при вдиханні пилу, який містить збудника.

Перебіг кишкової і легеневої форм дуже гострий і закінчується смертю.

Діагноз підтверджується бактеріологічно.

Лікування:

- строга ізоляція хворого,

- консервативне лікування (сульфаніламіди, антибіотики, новарсенол чи сальварсан 0,8 г в/в, 100 мл протисибіркової сироватки).

Дифтерія ран - виникає при потраплянні в організм і рану палички Лефлера.

Рана вкривається сірими чи сіро-жовтими плівками, які важко знімаються. Вона без ознак грануляцій, гнійних виділень і некрозу. Навколо рани розвивається обширний набряк і гіперемія шкіри.

Діагноз підтверджується бактеріологічно.

Лікування:

- строга ізоляція,

- пов’язки з антисептиками,

- антибіотики, сульфаніламіди,

- дезінтоксикаційна терапія,

- 25000-50000 од протидифтерійної сироватки в/м.

Сказ - гостре специфічне вірусне захворювання.

Зараження проходить від укусів і потрапляння слини зараженої тварини (хижаків, диких тварин, гризунів). Вірус розповсюджується периневрально, досягає головного чи спинного мозку і уражає нервові клітини.

Інкубаційний період триває від 10 днів до 3 місяців. Перебігає захворювання в три періоди:

1). Початковий - загальна слабість, недомагання, підвищується температура тіла, сухість в роті, безпричинний страх, жахливі сни, стиснення в грудях і глотці.

2). Криз сказу - надзвичайне збудження хворого, тремтіння, болючі спазми глотки, ікота, блювота, задуха, виділення в’язкої слини, очні щілини розширені, екзофтальм, агресивність. Спастичне скорочення м’язів від руху повітря (аерофобія), при погляді на воду (гідрофобія).

3). Паралічу - якщо не помирає в 2 періоді, то стає спокійнішим, виникають паралічі різної локалізації, слюнотеча рідкою слюною і настає раптова смерть.

Всі хворі момирають. Ефективного лікування нема.

Профілактиці сказу підлягають укушені твариною люди за спеціальними схемами, подається екстренне повідомлення в СЕС, рану обробляють мильними розчинами. Обов’язкова консультація рабіолога.

ХРОНІЧНА СПЕЦИФІЧНА ІНФЕКЦІЯ

Хірургічний туберкульоз включає різні локалізації захворювання, які підлягають хірургічному лікуванню.

Туберкульоз викликає мікобактерія. Зараження проходить через дихальні шляхи, харчовий тракт, через пошкоджені шкіру і слизові. Значну захисну роль відіграють лімфовузли.

Збудник метастазує у кістки і суглоби, сечостатеві органи, лімфовузли, як правило, з легень при поганій опірності організму гематогенним чи лімфогенним шляхом.

Туберкульоз кісток і суглобів - уражається найчастіше хребет, кульшовий і колінний суглоби. Хворіють переважно діти і підлітки.

Спочатку уражається кісткова тканина, утворюється невелике овальне вогнище деструкції (первинний остит) - це преартритична фаза.

Так як процес локалізується поблизу суглоба, то поступово уражається синовіальна оболонка, а потім і кістки, які утворюють суглоб (туберкульозний артрит) - це артритична фаза.

Для постартритичної фази характерним є розвиток вторинних деформацій суглобів.

Симптоми захворювання:

- загальна слабість, втомлюваність, пітливість,

- схуднення, блідість,

- субфібрильна температура тіла,

- біль в суглобі, що підсилюється при рухах,

- атрофія м’язів на фоні потовщення шкірної складки (симптом Александрова),

- суглоб збільшений, контури його згладжені, шкіра над припухлістю бліда, «біла пухлина»,

- з нориць виділяється казеозний детрит сірого кольору,

- секвестри мають вигляд цукрової кісточки,

- з часом виявляється контрактура, деформація суглоба.

Діагностичне значення мають:

- бактеріологічне дослідження пунктату,

- проба Манту,

- рентгенографія (вогнище просвітлення, «каверна», з секвестрами в епіфізі кістки; остеопороз; нерівні контури суглобових поверхонь; розширення суглобової щілини).

Лікування:

Консервативне -

1) - антибактеріальна хіміотерапія (стрептоміцин, ПАСК, фтівазид, тубазид),

2) - іммобілізація ураженої ділянки,

3) - вітамінотерапія,

4) - повноцінне харчування,

5) - санаторно-курортне лікування,

6) - загальноукріплююче лікування, масаж, ЛФК.

Оперативне - пункції, розкриття натьоків, резекція суглобу, ортопедичні операції.

Туберкульозний лімфаденіт - спостерігається у дітей і підлітків. Найчастіше уражаються бронхіальні, мезентеріальні і шийні лімфовузли. Шийні лімфовузли мають вигляд щільних конгломератів з фістулами. Лікування як правило консервативне, рідше - видалення уражених лімфовузлів.

Актиномікоз - хронічне специфічне захворювання, викликане променевим грибком. Зустрічається три форми:

1). Шкірна - уражається шкіра обличчя і шиї, в підщелепній ділянці утворюється малоболючий щільний багрово-синюшний інфільтрат. На ньому утворюються дрібні абсцеси, які при розкритті перетворюються в нориці. Виділення тягучі з крупинками друз грибка.

2). Абдомінальна - перебігає по типу гострого апендициту. В черевній порожнині утворюються специфічні гранульми.

3). Легенева - проходить обширна інфільтрація легень з невеликими абсцесами і незначними виділеннями кров’янистого харкотиння.

Діагостика гістологічна, мікробіологічна.

Лікування: імунотерапія, антимікотична терапія, антибіотики, сульфаніламідні препарати, рентгентерапія. За показами - оперативне лікування.

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) – вірусне захворювання, яке стало відомим з 1981 року. Уражає імуногенні клітини (Т-хелпери, Т-супресори, Т-кілери та В-лімфоцити), внаслідок чого в організмі людини розвиваються опортуністична інфекція та специфічні пухлини.

Вірус імунодефіциту передається статевим шляхом, під час переливання крові і її компонентів від інфікованих донорів, при використанні забруднених шприців, голок, інструментів. Передача вірусу відбувається також інфікованою матір'ю дитині.

ВІЛ-інфікованість встановлюють за допомогою серологічного дослідження. Протягом 7-10 років захворюють практично всі інфіковані.

Клініка:

- схуднення, - пітливість, - пневмонія,

- слабість, - мононуклеоз, - генералізована

- лихоманка, - тривала діарея, лімфоаденопатія.

Тривалість хвороби до 2 років.

Ефективного лікування нема. Найбільш ефективними є азидотимідин, інтерферон, тимоген, Т-активін.

Професійне зараження СНІД найчастіше можливе через випадкове ушкодження шкіри гострими предметами (голки, леза); через слизові оболонки очей, ротової порожнини; через подряпини, дерматит, виразки, порізи; через пошкодження цілості хірургічних рукавиць.

Необхідна підвищена ВІЛ-настороженість щодо:

- парентеральних наркоманів,

- осіб, які ведуть безладне статеве життя,

- осіб, які користуються спільними шприцами,

- осіб, які жили в Африці,

- осіб, які часто отримують донорські препарати,

- дітей ВІЛ-інфікованих батьків.

З метою попередження контакту з ВІЛ-інфекцією необхідно:

- використання хірургічних рукавиць, при підвищеному ризику – 2 пари, нижні – забарвлені, а верхні – плетені із спеціального матеріалу,

- слідкувати за цілістю рукавиць,

- використовувати захисні окуляри,

- одягати непромокальний халат, нарукавники, бахіли,

- носити маску,

- маніпуляції з тканинами проводити лише за допомогою інструментів,

- не торкатись гострих поверхонь інструментів,

- хірургічні вузли зав'язувати інструментами,

- голку в голкотримач заправляти пінцетом чи затискачем,

- використовувати проміжний інструментальний столик,

- при підозрі пошкодження шкіри – зняти рукавички, руки обробити 70% спиртом.