42. Модернізація: її сутність та види.

Модернізація в загальному сенсі — це різні оновлення для більш досконалого та поліпшеного об’єкта. Він повинен бути приведений у відповідність з новими вимогами, зразками якості, норми, технічних умов і різних вимог. Модернізації піддаються в основному: машини, різне обладнання та технологічні процеси. Розрізняють два типи модернізації — органічну та неорганічну.

Первинна, органічна модернізація відбувалася у тих країнах, що були новаторами на цьому шляху, і розгорталась завдяки внутрішнім чинникам, зокрема, докорінним змінам у сфері культури, ментальності, світогляду. Її становлення пов'язують з появою національних централізованих держав, зародженням буржуазних відносин, зокрема капіталістичної кооперації та мануфактури, формуванням ранньомодерних націй, а піднесення — з першою промисловою революцією, руйнуванням традиційних спадкових привілеїв та впровадженням рівних громадянських прав, демократизацією, становленням національних суверенних держав тощо.

Вторинна, неорганічна модернізація відбувається як відповідь на зовнішній виклик з боку більш розвинутих країн і здійснюється переважно під впливом запозичення чужих технологій та форм організації виробництва і суспільства, запрошення фахівців, навчання кадрів за кордоном, залучення інвестицій тощо. Її основний механізм — імітаційні процеси.

43. Соціальна нерівність: сутність та природа.

Крім цих основних факторів нерівності є й інші, як-от: репутація; привілеї, пов'язані з контролем над тими чи тими ресурсами; певного роду професії, які забезпечують владу та особливі права.

Соціальна нерівність поділяє суспільство на класи, групи, верстви (страти.

Проблема соціальної справедливості — дуже складна і неоднозначна, її розуміння залежить від історичного етапу розвитку суспільства, класових позицій, На побутовому щаблі соціально справедливим вважається таке суспільство, в якому більшість громадян визнає його природним, нормальним, адекватним своєму становищу, потребам, Програмною метою соціальної держави є забезпечення вільного розвитку людини і життєвого добробутуГарантування добробуту громадян потребує результативного функціонування економіки. Соціальна держава домагається цього завдяки проведенню розумної політики в галузі оподаткування, кредиту, державного підприємництва, інвестицій, митних тарифів, антимонопольного законодавства, фінансування соціальних заходів. Одним з найважливіших завдань соціальної держави є встановлення та додержання законопорядку.

. Зважаючи на все це, держава має привести у відповідність національну соціально-економічну політику з тими основними принципами, на яких ґрунтується діяльність соціальної держави. Вони такі:

• довіра до регулювальних можливостей ринкового механізму (попиту, пропонування, вільного ціноутворення, конкуренції);

• відповідальність держави за дію ринкових сил, за впорядкування процедур економічної і соціальної діяльності;

• визнання економічної свободи людини і, відповідно, прав найманих працівників, підприємців і їх профспілок на тарифну автономію за умови соціального партнерства;

• забезпечення прав на участь працівників у керуванні виробництвом, державному та суспільному житті;

• перерозподіл створеного національного доходу на користь найменш забезпечених з об'єктивних причин груп населення.