18. В чому полягає специфіка понять "індивід" та "індивідуальність"?

Найбільш узагальненим родовим є поняття "людина". Людина як природна, діяльна, предметна, свідома та суспільна істота.Соціологічний аналіз потребує розгляду людини з позицій її взаємодії з іншими людьми, соціальними інститута­ми, соціальною системою загалом. Поняття "індивід" характеризує людину як відособ­леного, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання цього поняття в соціології. Опитавши, наприклад, сто офіцерів, соціолог отримує інформа­цію від конкретних індивідів, і вона є суб'єктивною, але шляхом застосування певних соціологічних процедур здобуває знання про суспільну думку типового офіцера, що набуває об'єктив­ного характеру.

До соціальних рис індивіда належать:

- соціальні статуси, соціальні ролі, що їх відіграє індивід у суспільстві;

- соціальні риси, зумовлені взаємодією з іншими;

- почуття, думки, переконання, сформовані під упливом середовища;

- соціально визначена мета діяльності;

- загальний рівень освіти та культури індивіда;

- професійні здатності й уміння;

- ідентифікація себе з групою.

Поняття "індивідуальність" є похідним від поняття "індивід" і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, своєрідне, чим один індивід відрізняється від іншого. Ці від­мінності можуть бути абсолютно різними, починаючи від при­родних рис, особливостей поведінки та закінчуючи манерою ходи чи специфікою одягу. Це поняття надзвичайно поширене в психології, у соціології ж його застосування обмежене.

19. Місце соціології у системі наукового знання.

У системі суспільних та гуманітарних наук соціологія займає особливе місце. Це пояснюється тим, що вона є наукою про суспільство, його явища та процеси. Соціологія тісно пов'язана із суспільними дисциплінами. Так, зокрема, межі між філософією та соціологією є нечіткими. Філософія через соціальну філософію глибоко проникає в соціологію, і стає, по суті, частиною її теоретичної системи. Спостерігається тісний зв'язок із соціальною психологією. Проблеми соціальної поведінки індивідів та груп не вирішуються без знань психології, зокрема психоаналізу. У свою чергу соціальні психологи, поряд із психологічними методиками, застосовують соціологічні методи у своїх дослідженнях (опитування, аналіз документів, соціальний експеримент). Спільними проблемами дослідження для соціології та ряду психологічних наук є потреби, мотиви, інтереси, цінності, установки, думки, настрої людей. Тісний зв'язок існує між соціологією та правознавством. Існує ряд соціологічних теорій: соціологія права, юридична, правова, кримінальна соціологія. Без розгляду юридично-правових знань неможливо з'ясувати природу взаємовідносин людей у правовій сфері, нормативи та відхилення їх поведінки та діяльності.

Історія також тісно переплітається із соціологією. Історія, як і соціологія, вивчає суспільство та закономірності його розвитку в конкретних проявах. Тільки історія описує та пояснює соціальні явища та процеси в минулому (в хронології), а соціологія - ті, що спостерігаються в даний час. Соціологія в поясненні сучасного та в прогнозі майбутнього бере до уваги минуле. Вчені прогнозують виникнення нової галузі – соціології історії, яка може дати соціологічний аналіз історичних процесів. Соціологія активно співпрацює із соціальною статистикою. Соціальна статистика забезпечує соціологію соціальною та демографічною інформацією для оперативного аналізу змін у соціальних відносинах. Соціологія широко застосовує статистичні та математичні методи в обґрунтуванні вибірки дослідження, обробки, групування та аналізу інформації. Тісне переплетіння соціології з науками: політична економія, культурологія, етнографія, демографія, релігієзнавство, менеджмент та ін.

20. Соціальні інститути, їх сутність та функції. Соціальні інститути - (від лат. Institutum - установа) - історично установлені форми організації спільної діяльності людей. Поняття "соціальний інститут" запозичено із юридичної науки, де воно визначає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини. Соціальні інститути - це і відносно стабільні та історично сформовані сукупності символів, вірувань, цінностей, норм, ролей та статусів, завдяки яким управляються різні сфери соціального життя: сім'я, економіка, політика, культура, релігія, освіта та ін. Наприклад, суд – як соціальний інститут - виступає як: - група людей, які виконують певні функції; -організаційні форми функцій, які виконує суд (аналізує, судить, розбирає); - установи, організації, засоби функціонування; -соціальна роль судді або прокурора, адвоката.

Першим, хто започаткував термін "соціальний інститут" та ввів у науковий обіг і розробив відповідну теорію, був Г. Спенсер, англійський соціолог. Він вивчив та описав шість типів соціальних інститутів: промисловий (економічний), політичний, профспілковий, обрядовий (культурно-церемоніальні), церковний (релігійний), домашній (сімейний).

Універсальні функції соціальних інститутів: 1)Закріплення та відтворення суспільних відносин ( інститути мають систему норм, правил поведінки, які закріплюють, стандартизують поведінку) 2) регулятивна (Регулювання відносин між членами суспільства) 3)інтегративна (Згуртування та мобілізація соціальних груп) 4)транслююча (Передавання соціального досвіду) 5) комунікативна (Розповсюдження інформації.)

Існують ще: адаптивна (Полягає в пристосуванні колективних чи індивідуальних дій до навколишнього оточення, обраних цілей); гедоністична (Полягає в діях з підвищення міри задоволення людей своїм буттям.) Невиконання, неналежне виконання функцій соціальним ін-статутом - дисфункція (негативна функція). Найпоширеніші дисфункції: - Невідповідність інституту конкретним потребам суспільства; -Розмитість, невизначеність функцій, виродження їх у символічні, не спрямовані на досягнення раціональних цілей; -Зниження авторитету соціального інституту у суспільстві; -Персоналізація діяльності соціального інституту - зміна функцій залежно від інтересів окремих людей, а не залежно від соціальних потреб.

21.Хто з вчених започаткував такий напрям як позитивізм? У науковий oбiг поняття "соціологія" ввів французький соціолог фундатор позитивізму Огюст Конт . Вчений ототожнював соціологію з суспільствознавством.

Огюст Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, який тяжіє не до умоглядного, теоретизованого знання, а до знання, котре засноване на спостереженні й експерименті та пов'язане з ви­користанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні й характеризуються точністю, до­стовірністю, конструктивністю, об'єктивністю.

Спочатку О. Конт назвав нову науку"соціальною фізикою". Хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії в неживій матерії, то повинна бути окрема наука, що вивчає людські взаємодії на рівні суспільства.

Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовував класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації була такою: математика > астрономія > фізика > > хімія > фізіологія > соціальна фізика (соціологія).

Нова наука, за О. Контом, має два розділи - соціальну статику, що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову тощо, ісоціальну динаміку, яка вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес.

За О. Контом, існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологіч­на, коли світ пояснюється дією надприродних сил; метафізична (абстрактна),коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами; позитивна (науко­ва), коли формується науковий світогляд, основу якого стано­вить позитивне знання.