20.Боснійська церква в хіі – хv ст.

Після розколу християнської церкви на католицьку і православну (1054) питання віри дедалі частіше стають важливим політичним чинником на Балканах. На початку XIII ст. бан Кудін потрапиш у край складну й небезпечну ситуацію: звинуватили перед папою Римським Інокентієм, за те, шо він надав притулок єретикам, вигнаним із далматинських міст. Папа зажадав від угорського короля Імре покарати пінського бана, Кудін мусив робити вигляд, що він не розуміє, в чому полягає єресь, яка нібито охопила його країну, просити у понтифіка роз'яснень з цього приводу. 8 квітня 1203 р. в присутності спеціального посланця папи боснійці, очолювані Куліном, урочисто відмовились від релігійних звичаїв, які були в них поширені. Боснійські представники, разом із згаданим папським легатом і сином Куліна, ім'я якого невідоме, незабаром вирушили до угорського короля, заприсягнувшися в його присутності у вірності папі. Незабаром протистояння боснійських богомилів і Римської курії ще більше загострилось. В 1232 р. в Боснії скинули з престолу Стефана, сина Куліна; баном проголосили Нінослала, шо свідчило про посилення позицій богомилів. Після кількох спроб розв'кязати проблему шляхом умовлянь і переговорів, а також погроз, папа знову оголосив про початок хрестового походу проти богомолів (1234). Католицьке військо очолю угорський король Коломан, котрий дбав не стільки про утвердження істинної віри, скільки про власні інтереси, пов'язані зі здобуттям нових земель. Війна на території Боснії тривала п'ять років. Мадярам спочатку не таланило, проте згодом вони дістали підтримку одного з боснійських можновладців (угорського князя Себислава, сина Стефана й онука Куліна). Завдяки цій підтримці угорці здобули низку перемог, змусивши капітулювати боснійців, а незабаром і жителів області Хум, яка в той час належала до Рашки. У 1239 р. угорське військо покинуло Боснію, шо дало змогу банові Нінеславу цілком відновити й навіть зміцнити особисту владу та суверенітет країни. Небезпека з боку Угорщини зовсім зникла, коли в 1241 р. на угорські землі вдерлися татаро-монголи.

Суперечності між боснійськими правителями і Римською курією, спричинені поширенням у Боснії богомильства, існували й у наступні десятиліття. Чергове загострення їх сталося в другій половині 40~х років, коли папа Римський втретє закликав до хрестового походу проти Боснії. Наприкінці XIII ст. Боснія залишалася поділеною на окремі області й становила ласий об'єкт для агресивних зазіхань сусідів. Боснійський бан (у той час — Стефан І Котроман, зять сербського короля Драгутина) контролював тільки центральні райони країни. Північні (Солі та Усору) в 1284 р. угорський король Ладислав подарував Драгутинові, а окремі області на заході в 90-ті роки загарбав хорватський бан Павло Шубич. У квітні 1299 р. Шубич називав себе "володарем Боснії", проте документальних потверджень цьому немає. У грамоті, якою Карл Неаполітанський улітку 1299 р. підкріпляв права Шубича на ті чи інші терени, Боснія взагалі не згадується. У 1301 р. Шубич передав свою частину Боснії молодшому братові Младену, котрий через рік зробив спробу розширити боснійські володіння, виступивши проти Стефана Котромана.