8.Боротьба болгарського народу проти візантійського панування.

На завойованих землях візантійці встановили загальноімперські порядки. Було введено систему управління, яка позбавила Болгарію навіть примарної автономії й перетворила її на прикордонну провінцію імперії. Територію Болгарії було поділено на три феми (військово-адміністративні округи). Всю повноту влади у фемах зосередили у своїх руках візантійські стратеги (архонти). Візантійські урядовці замінили болгарських на всіх рівнях влади. Лише пізніше в місцевій адміністрації кількість представників болгарської знаті збільшилася. Чиновницько-бюрократичний апарат Болгарії зріс у два рази.

Візантія провадила й антиболгарську церковну політику. Хоча Василій II Болгаробійця визнав автокефалію болгарської церкви, на головні церковні посади призначалися греки.

Характерною рисою доби візантійського володарювання було постійне збільшення податків. Разом із тим запровадження з 1040 р. грошових зборів (раніше сплачувались тільки натуральні) об'єктивно сприяло зростанню товарності сільського господарства, пожвавленню торговельних зв'язків між селом і містом, а в кінцевому підсумку - відродженню міст.

Зростання феодальних повинностей та руйнівні наслідки воєн посилили патріотичні настрої. Боротьба за незалежність Болгарії тривала протягом усього періоду візантійського панування. В перші два десятиліття вона набувала переважно пасивних форм: відмови від виконання феодальних повинностей, утеч із сіл тощо. Активізувалися й богомили, які закликали болгар звільнити рідний край від загарбників. Поступово боротьба проти візантійців дедалі більше активізувалася й переросла у відкриті збройні виступи.

Рушійними силами національно-визвольного руху, як правило, виступали середні й нижчі верстви суспільства. Та керували ними в основному представники болгарської знаті.

Перший організований виступ стався в 1040 р. Його спричинила нова податкова політика візантійської адміністрації. Боротьбу очолив онук царя Самуїла Петро Делян, який спромігся підняти люд Західної Болгарії. Допомогу повсталим надавали жителі сусідньої Сербії, Албанії, Епіру.

У 1072-1073 рр. в Болгарії відбулося нове повстання, викликане черговим підвищенням податків і запровадженням монополії на торгівлю зерном. Його очолив болярин Георгій Войтех, який об'єднав навколо себе частину болгарських феодалів. Інші боляри зберігали вірність імперії і не підтримали повсталих.. Він потрапив у полон, де його замордували візантійці.

9.Повстання 1185 – 1187 рр. Та утворення Другого Болгарського царства.

1185 року на території болгарських земель, які тоді належали Візантії, спалахнуло повстання під керівництвом

Федора і Асень - нащадки останніх болгарських царів. Ця обставина надала війні за незалежність законного характеру навіть з позицій імперське налаштованої частини болгарського суспільства. Федора проголосили царем болгар і греків під ім'ям Петра. Центр повстання розташовувався в місті Тирново.

До весни 1186 р. визвольний рух охопив усю Північно-Східну Болгарію. Активно допомагали болгарам волохи, серби й половці. В результаті війни, що проходила з перемінним успіхом, Ісаак II визнав незалежність Північно-Східної Болгарії. За мирним договором 1187 р. до складу Болгарського царства увійшли придунайські землі, частина Північної Фракії та Західне Причорномор'я. Його столицею став Великий Преслав.

Період в історії Болгарії від здобуття незалежності до завоювання її османами дістав назву Другого Болгарського царства (1187-1396 рр.).