Текстовий матеріал для закріплення диференціації звуків Сідайте, будь ласка…

«Гур – гур – гур!» - весело гуркотів автобус. Сергійко сидів у м’якому кріслі й пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці». Через рік Сергійкові до школи.

«До школи! До школи!» - виспівував мотор.

Аж ось і зупинка. Двері розчинилися й до салону зайшла тітонька.

• Сідайте, будь ласка, - підхопився Сергійко.

• Великі тобі спасибі, - сказала тітонька і опустилася на звільнене місце.

На сусідній вулиці автобус знову зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці – білий вузлик, у другій - жовта палиця.

• Сідайте, бабуню, - підвелася тітонька.

• Дякую, - сказала бабуся і полегшено зітхнувши, сіла.

А Сергійкові стало так приємно, ніби це він поступився бабусі місцем.

Тим часом автобус поїхав далі.

Сергійко мав уже виходити, як до салону, міцно тримаючись за мамину руку, увійшла зовсім маленька синьоока дівчинка.

• Ходи сюди та сідай, моє ластів’ятко, - сказала бабуся. А дівчинка ще й говорити не вміє. Блимає оченятами й мовчки усміхається.

• Спасибі вам, бабусю! – сказала за дівчинку її мама.

Сергійкові здалося, що це і йому подякували.

Вийшов він з автобуса. Помахав усім пасажирам рукою. А автобус: «Гур – гур – гур! На все тобі краще, хлопчику Сергійку!»

В. Струтинський

Івасик та Тарасик.

Івасик ловив рибку. Все що зловив, склав у кошичок, закинув кошичок на плечі та й іде додому. Побачив його Тарасик та й тихенько, тихенько за ним. Думає, як би витягти рибку.

Тільки Тарасик підкрався до кошичка, а Івасик почув, що хтось ззаду до кошичка добирається, та й озирнувся…

Тарасик одскочив, руки заклав назад, голову задер – іде, наче то не він до кошичка добирався.

Пішов Івасик далі. Йде собі спокійно, а Тарасик знов підкрався, заклав у кошик руку – та як заверещить!

Великий рак вчепився йому в палець!

Бо в кошичку не тільки рибка була, а й раки. А Тарасик аж скаче, так його болить.

Івасик обернувся, побачив та й сміється з Тарасика: ага! Попався!

Насилу Івасик одчепив від пальця рака. Одчепив, поклав у кошичок та й пішов собі додому. А у Тарасика палець розпух, кров з його капає… Плаче бідний.

М. Коцюбинський

Руденький

На дитячому майданчику гралося двоє хлопчиків і дівчинка. Бабуся дала кожному по цукерці. Чорнявий хлопчик похапливо тицьнув цукерку до рота. Тим часом дівчинка і руденький свої ще тільки розгортали. Враз чорнявий хлопчик вихопив у дівчинки цукерку і дременув у під’їзд. Дівчинка зойкнула, скривилась і заплакала. Руденький подивився на дівчинку, тоді на свою цукерку, тоді знову на дівчинку, тицьнув їй цукерку і швидко пішов геть. Наче боявся, що вона поверне її.

Коли він проходив повз дідуся, який сидів на лавочці і все бачив, дідусь усміхнувся до нього і сказав:

• Ти зробив правильно. Ти хороший хлопчик.

Руденький спинився, почервонів. Потім зітхнув:

• Ні, дідусю, я зовсім не хороший… Мені не хотілося віддавати… Правда!.. І чого поганим бути так легко, а хорошим важко? Мені інколи хочеться бути поганим. Але… але соромно.

Дідусь повільно глянув на нього.

• Ну тоді я помилився. Пробач. Ти не просто хороший хлопчик. Ти справжній молодець! Бо в тебе є совість. А совість, голубе мій, - це в людини головне.

І дідусь ласкаво поплескав його по плечу.

В. Нестайко