Ріст міст країн третього світу

Назва міста	1950 або ж близький до нього рік	1980 або ж близький до нього рік	1988 або ж близький до нього рік
Мехіко	3,6	16,0	26,3
Сан-Паулу	2,7	12,6	24,0
Бомбей	3,0	8,2	16,0
Джакарта	1,4	6,2	12,8
Каїр	2,5	8,5	13,2
Делі	1,4	5,8	13,3
Маніла	1,8	5,5	11,1

Згідно з проектом ООН, у 2000 р. у світі є близько 26 мегаміст, з яких понад 2/3 – у мало розвинутих країнах.

Слаборозвинуті країни з 34%-ю урбанізацією зосередили 1,5 мільярда людей – це більше, ніж загальне населення Європи, Північної Америки, Латинської Америки й Японії разом узятих. Підраховано, що мало-розвинуті країни можуть досягти принаймні 57%-ї урбанізації до 2025 р. У високорозвинутих країнах, де відсоток урбанізації становить 73%, ріст міського населення відбувається повільніше, ніж у малорозвинутих, однак урбанізація до 2025 р. може сягнути 84%. Бідність посилює урбанізацію: все більше і більше людей мігрують з сільських районів у міські. Замість того щоб стати комерційними та індустріальними центра­ми, багато міст страждає; від надзвичайної убогості, занепаду навколиш­нього природного і соціального середовища.

Слід відзначити, що у 1900 р. на всій планеті міст із населенням понад 10 млн не було зовсім, сьогодні ж їх є 17, а до 2001 р. буде декілька десятків. За даними ООН, у 1988 р. понад 10 млн чол. налічували Токіо (25,2 млн), Нью-Йорк (18,8 млн), Мехіко (17,9 млн), Сан-Пауло (16,8 млн), Шанхай (14,3 млн), Лос-Анджелес (13,7 млн), Калькутта (12,2 млн), Бомбей (12,1 млн), Пекін (12 млн), Осака (11,8 млн), Буенос-Айрес (11,7 млн), Каїр (10 млн). У 2000 р. за підрахунками фахівців ООН в галузі народонаселення, 20-мільйонний рубіж перетнуть Мехіко (31 млн), Сан-Пауло (25,2 млн), Нью-Йорк (22,8 млн), Шанхай (22,7 млн).

Очікується, що частка міського населення у Європі у 2001 р. буде становити 79 %, у Північній Америці – 83, Латинській Америці – 79, Австралії й Океанії – 81, Східній Азії – 50, Південній Азії – 39, Афри­ці – 40 %.

1.2. Джерела і шляхи урбанізації

Що являє собою місто? Коли з’явилися перші міста й які їхні основні риси? Що відрізняє їх від сільських поселень? Передусім, місто уже на початку свого існування являло собою факт концентрації населення, зна­рядь виробництва, капіталу, тоді як для села характерним і донині є протилежне – ізольованість і роз’єднаність. Міста стали не лише центра­ми економічного, політичного і духовного життя народу, але й головними двигунами прогресу.

Перші міста в Європі, Азії, Африці і Центральній Америці виникли в період розпаду первіснообщинного і встановлення рабовласницького ладу. Їх народження пов’язане із достатньо вираженим розподілом праці, зу­мовленим розвитком сільського господарства, ремісництва і торгівлі, ви­никненням класів і держав.

Як відзначає Є.Н. Перцик (1991), сьогодні не існує однозначного виз­начення міста. Наприклад, у Данії містом називають населений пункт із населенням понад 250 чол., у Японії – 30 тис,, у колишньому СРСР нижній поріг коливався в межах 5-12 тис. За методиками ООН, нижній поріг у визначенні міста коливається від 5 до 20 тис, чол. Водночас автор наводить цікаві визначення міст, які даються у різних країнах світу: “угруповання людей, які ведуть своєрідний спосіб життя ... або ... частина земної поверхні, яка відрізняється від оточуючої сільської місцевості пев­ним типом антропогенного перетворення у вигляді забудови великими будинками та іншими характерними спорудами” (Смайлс), “сукупність мешканців, інкорпорованих (тобто зареєстрованих у вигляді облікової одиниці) і керованих мером або олдерменом” (Стамп).

Український Радянський Енциклопедичний Словник (УРЕ, 1967) по­дає таке визначення: “Місто – великий населений пункт, жителі якого головним чином зайняті у промисловості, торгівлі, в адміністративних установах тощо”. Кількість населення у місті має бути не менше 1000, з яких не більше 25 % зайнята в сільському господарстві.

Досліджуючи містобудівну діяльність людства, можна побачити, як розбудовувалися міста на різних стадіях їх розвитку, дослідити секрети мистецтва містобудування. Проте сьогодні істориків і особливо екологів цікавить інший аспект життєдіяльності міст: як використовувався в процесі вибору і забудови міст фактор природного середовища; як і коли почала зникати екологічна рівновага між урбанізованим і неурбанізованим ланд­шафтом; якими засобами її можна відновити.

Вивчення містобудування періодів рабовласницького і феодального ладу, епохи капіталізму та соціалізму дає змогу відтворити загальну картину урбогенного генезису природних ландшафтів.

Зароджуючись в глибині феодального міста, урбанізація найбільшого розвитку досягла в капіталістичний період, руйнуючи і забруднюючи при­родне середовище. Соціалістичне місто також не усунуло протиріч між людиною і природою, хоча багато зробило для створення систем озеле­нення та розвитку садово-паркового будівництва.

Урбанізація як об'єктивний процес має свої позитивні риси, проте поряд з багатьма соціально-економічними проблемами вона створила комплекс екологічних, які загрожують у деяких випадках здоров’ю і навіть існуванню міського населення. Ці проблеми можна згрупувати за еле­ментами природного середовища: чисте повітря – забруднене повітря, чиста вода – забруднена вода, акустичний оптимум – акустичний мак­симум, сприятливий клімат – кліматичний дискомфорт, озеленені території – неозеленена забудова, доглянутий ландшафт – девастований (зруйнований). Якщо на карту міста нанесені позитивні характеристики, тобто екологічні оптимуми, ми маємо справу із здоровим оточуючим середовищем, якщо навпаки, то місту загрожує екологічна криза. Ці проб­леми широко обговорюють вчені-теоретики, вони знайшли відбиття в Міжнародній програмі ООН “Людина і природа”.