Ландшафт періоду ренесансу (хvі-хvii ст.)

На рубежі XIV-XV ст. у Західній Європі виникає нова архітектурна система – Відродження (ренесанс). Одним із основних моментів Відрод­ження була відмова від каркасної конструкції готики і перехід на нову конструктивну систему, просту, економічну і досить гнучку, яка багато в чому полегшила працю архітектора. Це була система споруд з цегляними стінами і склепінням (коробовими, хрестовими, зімкнутими, парусними, сферичними, купольними), в яких частково використовувалося дерево (балкові конструкції перекрить поверхів і краї похилих дахів). Цегляні конструкції покривалися облицювальною штукатуркою або каменем, в тому числі і мармуром. Для ренесансу характерною є надзвичайна увага не до культових, а до світських споруд – громадських будівель, палаців, міських будинків.

Характерною особливістю цього періоду є збільшення кількості садиб і угідь феодалів, що часто супроводжувалось вирубкою лісів. На окраїнах міст з’являються фільварки – садиби багатих міщан, часто колоністів.

Багато міст, в тому числі Львів, Рівне, Тернопіль, Станіслав (Івано-Франківськ), одержують магдебурзьке право. Міста ренесансу в Західній Україні розвиваються в період реформації і занепаду католицької церк­ви, що стримує будівництво в них костелів.

У панорамі міста з’являються палаци молодої буржуазії, в передмі­стях її представники будують вілли. Промисловість, яка робить перші кроки, використовує водяну енергію, а тому вздовж водотоків з’являють­ся млини, шкіропереробні та паперові виробництва, широкого розпов­сюдження набувають вітрові млини.

Як і в попередні періоди розвитку, перетворення ландшафту торкається здебільшого фортифікаційних споруд. Продовжує зменшуватися площа лісів. Ущільнюється внутрішня забудова. Збільшується площа, зайнята під забудовою в передмістях, що свідчить про поширення урбанізаційних процесів на приміське довкілля.

У двориках палаців і в приміських віллах під впливом італійського стилю з'являються регулярні сади, вписані в навколишній пейзаж: горбогір’я, ліс або міську панораму.

Навколо середньовічних міст виникають нові утворення – садиби магнатів і шляхти. Це фактично самостійні міста з підпорядкованими їм селами, власними комунікаціями. Однак стародавні міста, розширюють свої економічні і торгові зв’язки. Допомагає цьому досить розвинута мережа доріг.

Ландшафт періоду бароко (хvіі-хviii ст.)

Наступний період розвитку західноєвропейської архітектури в XVII, XVIII і на початку XIX ст. у стилістичному плані можна розподілити на два великі періоди чи епохи – бароко і класицизм.

Стиль бароко (від італ. barocco – химерний) — наслідок еволюції стилю Відродження. Основними його ознаками була підвищена і під­креслена монументальність, репрезентативність, які зумовлювали відчут­тя незвичності і неочікуваності. Ці емоційні відчуття збуджувала архітек­турна пластика споруд. Період бароко визначив перевагу складних кри­волінійних форм у планах і фасадах споруд, активно використовував скуль­птурні і архітектурно-декоративні мотиви. Фасади немовби “заступали” основну частину будівлі.

В епоху Відродження поряд із розквітом усієї культури розвивається і декоративне садівництво. Створюються декоративні парки, які увійшли до скарбниці світового паркового будівництва, зокрема, такі шедеври паркового будівництва, як китайські сади XVI ст. (флорентійський парк Боболі, сади Колонна і Форнезі у Римі, парк біля вілли д’Есте).

В італійських парках, які звичайно мали невеликі розлоги, широко використовувалося розмаїття рельєфу, багатство рослинності, а також різні декоративні прикраси. Організація італійських парків в єдине ціле дося­галась звичайно розміщенням палацу або цілої декоративної споруди на пагорбі. Спуски у вигляді терас, сходів або алей, прикрашених фонтанами і декоративними малими архітектурними формами, розташовували на головній осі парку.

В цей період зменшується питома вага сільськогосподарського ланд­шафту за рахунок сільської та палацової забудови. Родючих земель не вистачає, тому починають освоювати неугіддя: чагарникові зарості, крутосхили і перезволожені ділянки. Середньовічні міста пере­населені, переущільнені, приміські землі забудовуються стихійно і хао­тично. Міста продовжують зміцнювати свої фортифікації, зводять нові бастіони. Подальше зміцнення влади магнатів і шляхти, а також процес реформацій при одночасному послабленні центральної влади відбиваються на сільському ландшафті: здіймаються барокові силуети костелів і палаци знаті з бастіонами, сертифікаціями і парками. Спостерігається сповільнення розвитку промислового ландшафту і навіть його регрес.

Губиться функція міста-фортеці. Наприкінці XVIII ст. руйнуються кам’яні захисні мури, засипаються водяні рови, розрівнюються земляні вали. На вчорашніх оборонних земляних валах утворюються бульвари й алеї.

Витіснена в минулому сільським господарством лісова рослинність відновлюється у вигляді культурної у палацових парках із зоопарками та різними рослинами, пов'язаними із ландшафтом.

Епоха бароко залишила після себе досить помітний слід