Генезис міського ландшафту

Генезис міських ландшафтів все більш і більш цікавить науковців усьо­го світу. Вивчення перетворень природного ландшафту у антропогенний на тлі минулих цивілізацій можна звести до таких напрямків:

1) дослідження просторового взаємозв'язку в різні історичні періоди розвитку міста;

2) встановлення співвідношення між порушеними і непорушеними компонентами ландшафту та виникаючими в зв'язку з цим диспропор­ціями їхнього розвитку;

3) аналіз впливу перетворених ландшафтів на рівень екологічної рівно­ваги.

Встановлення критеріїв перетворення природного ландшафту вима­гає проведення історико-генетичного групування, яке б відбивало вплив домінуючих цивілізацій і видозміни стосовно кожної суспільної епохи. Природний ландшафт пройшов три стадії розвитку: первісну, натуральну і культурну (табл. 2.2). Кожна із цих стадій має внутрішні особливості розвитку. Нинішній ландшафт перебуває в стадії еволюції і оцінять його тільки майбутні покоління. Тому зупинимося детальніше на генезисі сучасного ландшафту.

Т а 6 л и ц я 2.2

Форми і типи міського ландшафту (за Воgdanowski та ін., 1981)

2.1. М1ський ландшафт

Розглядаючи ландшафт, варто зупинитися на використанні цього терміна в минулому i в теперішній час, оскільки часто він несе неоднакове смислове навантаження. Термін “ландшафт” (нім. – Landschaft) у старо-німецькій мові вживали вже у VIII ст. (Lantschaf) i він відповідає латинським термінам “regio” i “provincia” або ж “terra”. Латинське тлумачення означае простір – полігичний, природно-географічний або ж демографіний. У Німеччині XVIII ст. цй термін часто вживають як економічно-фінансову одиницю – “ландшафт східно-пруський”.

У побутовій мові слово “ландшафт” (краєвид) мало ширше значения, головним чином як носій естетичної цінності якоїсь ділянки Землі (лан­дшафт Поділля чи ландшафт Полісся). Це поняття розповсюдилося на твори живопису (франц. – paysage), вперше появилося у цьому розумінні у 1518 p. i використовується дотепер.

Наприкінці XVIII ст. термін “ландшафт” стає широко вживаним у географічних науках, а в XX ст. його використовують з різним понятій-ним забарвленням. Щоб окреслити береги цього термінологічного пото­ку, німецькі вчені Г. Бобек i Я. Шмітьзен (1941) “розклали” географ!чну субстанцію на три шари:

1. Абіотичний шар обіймае явища неживот природи Землі.

2. Вітальний, або життєвий, шар обіймае явища живої природи Землі.

3.Інтелектуальний шар, який тією чи іншою мірою (залежно від культури) впливає на шари живої та неживої природи.

Там, де рівень культури народу високий, формуються культурні ланд­шафти. Цей підхід нагадує ноосферні уявлення В.І. Вернадського.

Отже, в даному випадку ландшафт розглядається з двох позицій – фізгеографічної і ландшафтно-архітектурної (природної і антропо­генної).

Для фізгеографа географічний ландшафт – це однорідна за умовами розвитку природна система, основна категорія територіального поділу географічної оболонки (в широкому розумінні синонім природного тери­торіального комплексу будь-якого рангу), що складається із морфологіч­них частин, або елементів (місцевостей, урочищ, фацій) і компонентів (гірська порода, ґрунтовий шар, гідрологія, клімат, рослинний і тварин­ний світ тощо). Між компонентами ландшафту відбувається постійний речовинно-енергетичний обмін, який і визначає його структуру. Ланд­шафти піддаються постійним і незворотним змінам, які зумовлені діяль­ністю людини.

Для ландшафтного архітектора ландшафт – об’'єкт, гармонійного по­єднання природного і антропогенного начал з метою створення куль­турного ландшафту, догляду за ним.

У попередньому розділі детально розглянуто характер і масштаби ур­банізації окремих компонентів ландшафтів. Як бачимо, історичні етапи формування урбанізованих територій перетворили природні форми підсти­лаючої поверхні, змінили контури річкових басейнів, серйозно порушили взаємопов'язані елементи ландшафтів. Складні природні ландшафтні форми поверхні переростали в ансамблі архітектурних споруд з властивими їм штучними формами.

Питання про взаємозв'язок природних і штучних форм є складним і вимагає дуже обережних морфометричних досліджень з урахуванням того, що упродовж багатьох століть відбулося естетико-стильове перетворення компонентів, внаслідок чого загальні їх риси вписались в певні типи лан­дшафтів і утворили дружні або ж дисгармонійні взаємозв'язки.

З точки зору генезису урбанізованих ландшафтів єдність зовнішніх форм розглядається як категорія культурного ландшафту, яка відповідає певному періоду цивілізації (антропогенної урбанізації).

Друга половина XX ст., яка супроводжується різкою концентрацією міського населення і збільшенням темпів росту великих і середніх міст і міських агломерацій, є періодом небувалого витіснення природи, в основ­ному органічних компонентів природного ландшафту (рослинність, тва­ринний світ, педосфера).

Один із найталановитіших архітекторів XX ст., автор знаменитої “Афінської хартії”, француз Ле Корбюзьє застерігав сучасників, що нинішнє місто заходить в глухий кут, смертельно хворі його легені і його серце. Місто, із жалем відзначає Корбюзьє, не відповідає більше своїй функції – захищати людину і її добро.

В процесі забудови міста найбільше змінюється ландшафт його тери­торії. Однак є міста, де “трапляється” декілька ландшафтів, наприклад Київ. Тут проходить межа між Поліссям і Лісостепом, є гористі і горбисті ландшафти. Як свідчать дані ана­лізу, ця різноманітність ландшафтів з їх розсіченим рельєфом і багат­ством природних умов була і залишається об'єктом інтенсивної урбані­зації. Цей процес – це загальна закономірність урбогенної антропогенізаціі.

Літогенна основа, рельєф, ґрунти, клімат, водні об’єкти, рослинний покрив з тваринним світом зазнали докорінного перетворення, хоча ре­гіональні та зональні закономірності розвитку ландшафту залишились май­же незміненими. Саме тому особливе значення набуває питання регіо­нальної природно-екологічної гармонії, пошук спонтанних зразків, мож­ливо, форм, які вже хоч і трансформувалися, але зберігають природний вигляд, ландшафтів – плоских, хвилястих, пагорбових, горбистих, горис­тих, тобто елементів підстилаючої поверхні разом із приуроченими до них рослинними угрупованнями, ґрунтами, водними поверхнями. Для досліджень процесів, які відбуваються в міських ландшафтах, необхідно провести глибокий аналіз етапів розвитку минулої і сучасної цивілізацій, щоби на цій основі забезпечити гармонійне поєднання ант­ропогенного і природного начал.