3. Проблеми захисту від масованих інформаційних операцій

О, скільки їх на полях, проте кожна розквітає по-своєму, у цьому - найвищий подвиг квітки. Басьо

Розглянувши спеціальні інформаційні операції, зокрема кілька типових сценаріїв спеціальних інформаційних дій, спробуємо дослідити можливі підходи до побудови контргри, блокування чи мінімізації наслідків подібних дій. Спробуємо також окреслити контури державної системи попередження та захисту від деструктивних інформаційних впливів. Проте спочатку необхідно визначитися з методами дослідження інформаційних операцій. Також необхідно розглянути загальну систему захисту національного інформаційного простору, докладно проаналізувати можливі підходи до створення системи захисту від спеціальних інформаційних операцій.

3.1 Методи дослідження спеціальних інформаційних операцій

Важливою є розробка інструментарію, застосування якого надало б можливість здійснення неупередженого дослідження спеціальних інформаційних операцій. Сформуємо апарат для проведення їх емпіричного аналізу. У цій роботі розглянемо в основному варіанти кількісних досліджень, передусім контент-аналізу. Цей вибір дозволяє фактично зняти питання про операціоналізацію, валідність та надійність процедур як такі, що вже неодноразово було розглянуто у відповідних роботах .

Нині під час дослідження спеціальних інформаційних операцій застосовують класичні методи аналізу пропаганди. Практично всі вони побудовані на лінійному математичному апараті, що викликано жорсткою керованістю спеціальних інформаційних операцій, їхньою спрямованістю. Наведемо стислий огляд цих методів.

По-перше, різновиди класичного пропагандистського аналізу, що вперше обгрунтовані у класичній роботі "Техніка пропаганди в світовій війні" американського науковця Г. Лассуела .

Його підхід грунтується на порівнянні підозрюваних на пропагандистськість повідомлень з еталонним пропагандистським потоком та спрямований на перевірку матеріалів джерел суперечливого походження. Перевірка здійснюється за вісьмома такими критеріями.

- Пряме визначення. Визначення прямої ідентифікації джерела з противником.

- Паралелізм. Визначає наявність збігів з офіційною пропагандою противника.

- Пов'язаність. Визначає наявність зв'язків з цілями пропаганди противника.

- Презентація. Визначає баланс позитивного і негативного щодо використання символів сторін.

- Джерела. Визначає співвідношення між посиланнями на матеріали сторін.

- Приховане джерело. Визначає баланс між повідомленнями без посилань та повідомленнями з посиланнями.

- Своєрідність. Характеризує стилістику текстів, її близькість до стилістики противника.

- Перекручення. Наявність перекручення на користь противника.

Важливим, на думку автора, є те, що лассуелівську процедуру певною мірою можна формалізувати. Для ілюстрування цієї тези запропонуємо один з можливих підходів.

Задамо функцію близькості тексту до пропаганди противника:

Величини p, c, b, r, t, s можна визначити під час проведення класичного контент-аналізу.

Зрозуміло, що запропоновану процедуру можна уточнювати. Наприклад, розглядати не прямі збіги, а коефіцієнти кореляції текстів, розраховані за формулою Пірсона:

Тоді аналог формули (1) виглядає так:

Змінні p, c, b, r, s - відповідні коефіцієнти кореляції, а функція

Таким чином, за допомогою цієї формалізованої процедури можна визначати приналежність текстів до пропаганди. Проте важливою умовою об'єктивності цієї процедури є створення бази ідеальних пропагандистських текстів. Розв'язати цю проблему, на погляд автора, можна сформувавши значну базу даних з питань пропаганди. Ця база має гарантовано поповнюватися пропагандистськими текстами.

До цієї ж групи методів доцільно віднести схему класичного пропагандистського аналізу, запропоновану Смітом. Вчений виокремлює три основні різновиди пропагандистської діяльності.

1. Модель зміни джерела (рис. 2). Завдання пропагандиста у першій моделі полягає у зміні джерела повідомлень на сприятливіше для аудиторії. Мета дослідника, навпаки, у віднайденні першоджерела.

2. Модель легітимізації джерела (рис. 3). Завдання пропагандиста у другій моделі - зміна, піднесення статусу джерела. Завдання дослідника - визначити методи, якими користувався для цього пропагандист.

3. Модель підсилення впливу джерела (рис. 4). Завдання пропагандиста у третій моделі - підсилити впливовість повідомлень джерела. Дослідник має

Інша група методів дослідження пропаганди та спеціальних інформаційних операцій грунтується на вивченні не конкретних текстів, а комплексних операцій, кампаній. До найвідоміших з них можна віднести методику багатомірного аналізу пропаганди, запропоновану Дж. Джовет і В. О'Доннеллом .

Вчені пропонують досліджувати пропагандистські кампанії за певною схемою, побудованою на основі класичної лассуелівської моделі комунікації. На відміну від попередньо розглянутих методик дослідження пропагандистської операції за схемою Джовет і О'Доннелла передбачає використання висококваліфікованих експертів, але забезпечує комплексний аналіз кампанії.

Для вивчення спеціальної інформаційної операції схема Джовет і О'Доннелла потребує певних модифікацій. Зокрема, це стосується питань ідентифікації пропагандиста та структури пропагандистської організації (часте використання каналів пропагандистського впливу "в темну" вимагає вивчення каналів прихованої передачі інформації); визначення інформаційного (пропагандистського) приводу; визначення структури цільової аудиторії; зворотного зв'язку (у спеціальних інформаційних операціях ця проблема є найважливішою, оскільки джерело повідомлень часто працює з недоступним адресатом).

Наведемо схему Джовет і О'Доннелла з відповідними модифікаціями та коментарями.

1. Визначення ідеології і цілей кампанії. Завдання цього етапу досліджень чітко визначено його назвою. Чітке визначення цілей пропаганди дозволяє правильно спланувати контрзаходи. Основними методами дослідження можуть бути структурний та міфологічний аналіз текстів.

2. Визначення контексту що у ньому провадиться кампанія. Контекст проведення пропагандистської операції значною мірою визначає прийоми, методи, форми пропагандистських (інформаційних) дій. На цій стадії з'ясовують особливості конкретної ситуації. До них належать характеристики аудиторії впливу (національні психологічні особливості, освітні, вікові, професійні тощо), ситуації проведення операції (мирний чи воєнний час, можливість прямого контакту, контррозвідувальний режим, політичний режим (тоталітарний, демократичний, авторитарний тощо), наявність та ефективність системи контрпропаганди), події, що супроводжували психологічну (пропагандистську) операцію тощо.

Нехтування навіть дрібницями на цьому етапі може призвести до значних помилок під час дослідження та планування подібних операцій.

3. Визначення інформаційного приводу. Цей етап близький до попереднього за методами досліджень. Слід з'ясувати, яким чином обрано привід для кампанії або як його створено.

4. Здійснення ідентифікації пропагандиста. На цьому етапі необхідно визначити справжнє джерело пропаганди. У багатьох випадках за умов використання методів "чорної", а особливо "сірої", пропаганди завдання стає нетривіальним. Дослідження прихованих каналів поширення пропагандистських матеріалівє одним з найскладніших завдань серед тих, що можуть постати перед дослідником. Це завдання має важливе практичне та теоретичне значення.

5. Вивчення структури пропагандистської організації. На підставі інформації, отриманої на попередньому етапі, необхідно вивчити внутрішні характеристики пропагандистського джерела. З'ясування структури пропагандистської організації дозволяє краще зрозуміти можливості пропагандиста, виявити його стандартні рішення, визначити конкретних виконавців. Дослідження конкретних персоналій у багатьох випадках дозволяє дійти дуже цікавих висновків щодо проведення інформаційних операцій, визначити особисту "руку" виконавця.

6. Визначення цільової аудиторії. Цільова аудиторія детермінує прийоми, характер впливу, тому її визначення дозволяє прогнозувати дії пропагандистів. Визначити її допомагає аналіз текстів, каналів пропагандистського впливу та порівняння отриманих матеріалів з даними, характерними для кожного з типів аудиторій.

Для успішного вирішення завдань цього етапу необхідно формувати базу даних щодо характеристик аудиторії впливу.

7. Визначення техніки ЗМІІІI, що використовується пропагандистом. Під технікою, що використовується пропагандистом розуміють стандартні прийоми пропаганди, визначені, наприклад у дослідженнях американської, французької , чи німецької шкіл . Важливим є також визначення підходів до пропагандистської акції, каналів поширення пропагандистської інформації. Найважливішим завданням цього етапу є визначення прийомів пропаганди чи спеціальної інформаційної операції.

8. Дослідження спеціальної техніки, яка використовується пропагандистом. Під спеціальною технікою розуміють прийоми та підходи, характерні для конкретних видів пропаганди. Такі, наприклад, як методи сугестивного впливу (прямого впливу на підсвідомість), створення віртуальної реальності тощо. Відмінність спеціальної техніки від техніки пропаганди полягає в унікальності кожного конкретного пропагандистського джерела.

9. Визначення реакції аудиторії на техніку впливу. Дослідження за цим пунктом схеми дозволяють оцінити ефективність використання різних прийомів та технологій впливу. На цьому етапі доцільно використовувати класичні соціологічні методи, а в разі неможливості їхнього використання доцільно спробувати порівняльно-історичний метод.

10. Визначення каналів пропагандистського впливу. Масштабність спеціальних інформаційних операцій викликає необхідність використання багатьох каналів поширення пропагандистського впливу. Іноді відстеження цих каналів є складним завданням. Йдеться, зокрема, про поширення чуток, повідомлень у сучасних електронних мережах (Інтернет) тощо. Проте без визначення каналів поширення не можна повністю дослідити перебіг операцій.

11. Дослідження системи контрпропаганди, якщо вона наявна. Досліджувати системи контрпропаганди, на думку автора, доцільно за модернізованою схемою Джовет і О'Доннелла. Контекст та цільова аудиторія задаються на попередніх етапах досліджень, інші наведені пункти можна розглядати самостійно, звертаючи увагу на певну вторинність дій контрпропагандиста. З останнім пов'язана проблематика оперативності, гнучкості, своєчасності його дій. Важливим також є визначення ефективності прийомів пропаганди і контрпропаганди за їхнього зіткнення.

12. Підбиття підсумків, визначення ефективності. У підсумках дослідження, на погляд автора, необхідно навести дані стосовно ефективності систем пропаганди й контрпропаганди, їхні оперативність, гнучкість, використання штампів і стандартів, визначення "почерку" пропагандистів, задіяних сил і засобів тощо.

Продовження

Однією з цікавих проблем, які постають перед дослідником пропагандистських та спеціальних інформаційних операцій, є визначення терміну проведення операції, її початку і кінця, етапів протікання.

На погляд автора, цю проблему доцільно досліджувати за допомогою одного з варіантів контент-аналізу. Запропонуємо математичну модель пропагандистської операції.

Перша складність полягає у виокремленні пропагандистських матеріалів з інформаційного шуму. У багатьох випадках спеціальні інформаційні операції здійснюються для впливу на події, що широко висвітлюються у мас-медіа. Тому не завжди просто відповісти на питання: "Чи конкретний матеріал інспіровано в межах СIО, чи він є наслідком нормальної зацікавленості ЗМІ у проблемі".

Автор спільно з магістром міжнародної інформації С. Олексієнком запропонував введення функції нормальної зацікавленості та функції пропаганди. Можна записати, що

F(t) =f n (t) + fp(t), (5)

де: F (t) - функція загального висвітлення теми за часом;

fn (t) - функція нормальної зацікавленості;

fp (t) - функція пропагандистської зацікавленості.

Конкретні значення вказаних функцій можна отримати через порівняння матеріалів з еталонним непропагандистським виданням.

Процедура виглядає так:

1. Обирається інформаційний канал, що, по-перше, є близьким за жанровими характеристиками, цілевою аудиторією, іншими характеристиками до каналів пропагандистського впливу; по-друге, він не може бути використаний для вміщення пропагандистських матеріалів.

Для виконання другої умови можна вибрати опозиційні видання, видання, що дуже цінують свою репутацію, наприклад, ВВС (Бі-Бі-Сі), не сильно заангажовані міжнародні видання. Проте необхідно розуміти всю хиткість цих підстав. Навіть BBC довела свою пропагандистську спрямованість на початку 80-х років, коли ухвалила таємну угоду між урядом М. Тетчер та керівництвом інформаційної служби компанії щодо висвітлення подій навколо Мальвинських (Фолклендських) островів .

2. Порівнюються досліджувані матеріали за цим еталоном. Процедура порівняння подібна лассуелівській моделі, наведеній вище.

Певний інтерес становить проблема визначення тривалості інформаційних (пропагандистських) компаній, фіксації їхнього початку та кінця. Один з можливих підходів до розв'язання цієї проблеми грунтується на застосуванні математичного поняття варіації функції .

Розглянемо процедуру, що пропонується.

По-перше, введемо визначення.

Розглянемо функцію кількості проблемних матеріалів, що поширені певним джерелом залежно від часу - F (t). Зрозуміло, що варіація функції F (t) визначає зміну інтересу до проблеми з боку цього джерела. Таким чином, розглядаючи варіацію як функцію за часом можна стверджувати, що її екстремуми визначають злами інформаційної політики. Порівнюючи ці результати з перебігом події та змістом публікацій, можна визначити початок і кінець інформаційних операцій

Дослідження пропагандистських та спеціальних інформаційних операцій вимагає передусім ретельної обробки великих масивів матеріалів, здійснення польових соціологічних досліджень, використання методів інших гуманітарних наук. Тільки на грунті аналізу емпіричного матеріалу можна дійти достовірних висновків щодо приналежності матеріалів до спеціальних інформаційних операцій.

Наведемо ще один цікавий, з точки зору автора, метод аналізу пропаганди . Він отримав назву SCAME (Source - Content - Audience - Media - Effect). Цей метод можна розглядати, як скорочену та дещо спрощену схему О'Доннела та Джовет.

1. Джерело (Source). На цьому етапі досліджуються характеристики джерела пропаганди, його зв'язки із противником, достовірність, інтенсивність використання тощо.

2. Зміст (Content). За попередньо розробленою схемою необхідно оцінити характеристики повідомлення. Наприклад, для телевізійного повідомлення - це його довжина (витрачений час), тип програми (інформаційна, аналітична, розважальна), час виходу в ефір (прайм-тайм, інший час), місце в програмі (на початку, в середині, в кінці), спеціальна техніка тощо.

3. Аудиторія (Audience). На цьому етапі необхідно визначити цільову аудиторію впливу та оцінити її характеристики.

4. Медіа (Media). Завдання етапу полягає у визначенні конкретної сутності повідомлення: що, як і чому було використано для передачі саме цього повідомлення, ідеї пропагандиста.

5. Ефект (Effect). Визначаються можливі наслідки пропагандистського повідомлення. До яких змін у масовій свідомості воно може привести.

Ще раз зауважимо, що практично всі сучасні методи дослідження пропаганди, як і комунікаційних процесів в цілому, спираються на лассуелівську модель комунікації.

Існує багато інших методів аналізу пропагандистських кампаній. Наприклад, розглядаючи пропаганду як певний дискурс, доречно використовувати засоби дискурсивного аналізу, але в цій роботі автор ставив за мету навести лише ті підходи, що дозволяють застосовувати формалізовані методи, послабивши залежність висновків від експертів.

Одним з цікавих прикладів методів, що принципово не формалізуються, є міфологічний аналіз пропагандистських текстів . Спираючись на припущення щодо наявності у будь-якій культурі сталих міфологічних структур, цей метод аналізу намагається виокремити ці структури в пропагандистському повідомленні. Цікаві приклади міфологічного аналізу (проте без застосування цієї назви) можна знайти у А. Клемперера у його дослідженні "LTI, мова Третього рейху".

Одним з найважливіших напрямів аналізу є аналіз каналів пропагандистського впливу. Як приклад розглянемо традиційні канали пропагандистського впливу, що знаходять широке застосування у СІО - радіо та листівки.

Американський дослідник П. Кац вважає, що використання радіо у спеціальній інформаційній операції потребує аналізу за вісьмома позиціями.

- кількість і типи приймачів, наявних у цільовій групі;. - звичний час слухання радіопередач; - заборони й обмеження на слухання "ворожих" передач; - потужність кожної зі станцій; - характеристики техніки глушіння; - види програм, що цікавлять аудиторію (новини, радіоспектаклі, музичні програми); - оптимальна тривалість програм; - реакція владних прошарків та цільових груп на передачі.

У свою чергу ефективність використання листівок можна оцінювати за нижчевказаними показниками.

- територія, що накривається розповсюджувачами листівок; - методи, що використовує "ворожий режим" для боротьби з розповсюдженням листівок, ефективність дій сил безпеки, поліції тощо; - покарання, що застосовуються проти розповсюджувачів та читачів листівок; - реакція населення на зміст повідомлень; - реакція владних прошарків на зміст повідомлень; - реакція цільових груп на зміст повідомлень.

У подальшому викладенні основну увагу приділено проблемам захисту від використання методів спеціальних інформаційних операцій за мирних часів. Вони, на думку автора, є найактуальнішими.